Постанова

від 11.02.2014 по справі 910/13645/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа№ 910/13645/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Проценко Т.Т. - позивач

від відповідача: не з»явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-українська фірма "ДУАЦ"

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 18.09.2013р.

у справі № 910/13645/13 (суддя В.П. Босий)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-українська фірма "ДУАЦ"

про розірвання договору та стягнення 52 526, 35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ЕРДЕ БАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-українська фірма "ДУАЦ" про розірвання договору купівлі-продажу транспортних засобів № 07/06/2012 від 07.06.2012р., та стягнення 52 526,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару за договором купівлі-продажу транспортних засобів не виконав, в зв'язку з чим позивач просить суд розірвати вказаний договір. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 48 000,00 грн. та пені у розмірі 4 526, 35 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 18.09.2013р. у справі № 910/13645/13 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-українська фірма "ДУАЦ" підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" заборгованість у розмірі 48 000 грн. 00 коп. та пеня у розмірі 3 619 грн. 67 коп., 1 690, 80 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення місцевого суду, а саме відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи та на неповне з"ясування всіх обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що на виконання умов договору, позивачем було перераховано відповідачу 14.06.2012 р передоплату у розмірі 48 000, 00 грн. Депозитні системи були позивачем виготовлені 28.06.2012р., про що відповідач повідомив позивача листом вих. № 28/06/2012, який був переданий по факсу у відповідності до п. 3.3. договору з пропозицією прийняти товар, а саме депозитні системи згідно ДСТУ 4012.2:2006 в кількості 10 (десять штук) та повністю виконати пункт 4.3. Договору.

Крім того, апелянт вважає, що додатковим підтвердженням вчасного виконання умов договору, готовності до передання позивачеві товару у місці передбаченому умовами договору та того, що відповідач був поінформований про це - свідчить візит в перших числах липня 2012 року на наше виробництво заступника начальника управління інкасації «ЕРДЕ БАНК» ОСОБА_3, який перевірив якість та кількість виготовлених нами депозитних систем, проте приймати поставлений нами товар відмовився та пояснив, що акт-прийому передачі зможе підписати лише після монтажу депозитних систем на інкасаторські автомобілі Банку. Тобто позивачем порушено п 2.3.3., 2.3.4. укладеного договору, якими передбачено зобов'язання Замовника «Своєчасно прийняти проведені Постачальником Роботи, з оформленням відповідних Актів.» «Своєчасно і в повному об'ємі сплатити вартість Робіт, згідно умовам цього Договору.».

Апелянт зазначає, що він неодноразово зв'язувався по телефону з ОСОБА_3 з метою уточнення дати встановлення депозитних систем на інкасаторські автомобілі Банку та підписання Акту прийому-передачі замовленого товару - проте жодної належної відповіді не отримали. Оскільки у відповідача є лише власні виробничі площі та відсутні площі, на яких би можна було зберігати зазначені Депозитні системи та у зв'язку із необхідністю виконувати інші замовлення - ці Депозитні системи були передані 16 липня 2012 року на зберігання СПД ФО ОСОБА_4 у відповідності до Акту прийому передачі від 16 липня 2012 року.

Крім того, 18.12.2012 року відповідач додатково звернувся до позивача з листом № 31/2012, в якому зазначив, що товар підготовлено до передачі ще у червні 2012р. і повторно запропонував забрати його, нагадавши при цьому, що згідно з п. 6.6. Договору «У випадку якщо затримка і вивіз Товару з вини Замовника триває більш ніж 3(три) календарних місяці Товариство з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська фірма «ДУАЦ» звільняється від матеріальної відповідальності за зберігання Товару. Всі ризики щодо пошкодження або знищення Товару переходять AT «ЕРДЕ БАНК». Однак зі сторони позивача відповіді не було.

Апелянт вважає, що ним було дотримано вищезазначених вимог законодавства, та подано всі належні докази в обгрунтування заперечення на позовну заяву. Позивач же, в свою чергу, доводів Відповідача не спростував та не надав суду доказів щодо своєї готовності здійснити прийняття товару після одержання повідомлення про готовність Товару до передачі. Вищенаведеним спростовуються посилання позивача на відсутність його вини у неодержанні товару. Крім того, присутні значні порушення зобов'язань за Договором з боку відповідача, а саме зволікання щодо прийняття Товару з оформленням відповідних Актів та сплати повної вартості робіт, згідно умов Договору що свідчить саме про визначене ст. 613 ЦК України прострочення Кредитора. На думку апелянта, оскільки є прострочення Кредитора, керуючись положеннями 4.4 ст. 612 ЦК України, жодної відповідальності за порушення строків поставки Товару з боку Відповідача не може бути.

В судове засідання представник відповідача не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується підписом представника відповідача в розписці про оголошення перерви у справі № 910/13645/13 в судовому засіданні від 30.01.2013.

Вислухавши думку представника позивача, який вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника відповідача, враховуючи те, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов"язком сторони.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

07.06.2012 р. між ТОВ "Німецько-українська фірма "ДУАЦ" (постачальник за договором) та Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" було укладено Договір купівлі-продажу транспортних засобів № 07/06/2012.

Відповідно до п. 1.1 укладеного договору постачальник зобов'язується поставити замовнику депозитні системи згідно ДСТУ 4012:2:2006 в кількості 10 штук згідно додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити за товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що термін поставки товару за даним договором не повинен перевищувати 30 робочих днів з дати першої передплати згідно з п. 4.3 цього договору.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата вартості робіт здійснюється замовником в наступному порядку: протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору замовник перераховує постачальнику передоплату у розмірі 80% вартості, що становить 48 000,00 грн.; решту суми - 12 000,00 грн. замовник перераховує постачальнику протягом 3 банківських днів після прийняття товару та підписання акту прийому-передачі.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача передоплату у розмірі 80% вартості товару на загальну суму 48 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2989 від 14.06.2012 р.

Спір у справі виник у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання по поставці товару згідно умов Договору.

Відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором, законодавством або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 693 ЦК України договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Пунктом 10.1 укладеного Договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та матиме таку чинність протягом 1 календарного року.

Як вбачаєтсья з матеріалів справи, Договір купівлі-продажу транспортних засобів № 07/06/2012 був підписаний сторонами 07.06.2012 р. Таким чином, дія договору припиналася 07.06.2013 р., що виключає можливість розірвання Договору у липні 2013 року (момент звернення позивача до суду із позовною заявою №5084 від 09.07.2013 р.).

Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог про розірвання Договору на підставі п. 10.2 відсутні.

Щодо позовних вимог про повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 48 000,00 грн., сплаченої на виконання умов Договору, колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.3 Договору оплата вартості робіт здійснюється замовником в наступному порядку: протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору замовник перераховує постачальнику передоплату у розмірі 80% вартості, що становить 48 000,00 грн.; решту суми - 12 000,00 грн. замовник перераховує постачальнику протягом 3 банківських днів після прийняття товару та підписання акту прийому-передачі.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та сплати на користь відповідача передоплати у розмірі 48 000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №2989 від 14.06.2012 р.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що термін поставки товару за даним договором не повинен перевищувати 30 робочих днів з дати першої передплати згідно п. 4.3 цього договору.

Таким чином, з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України та дати сплати відповідачем суми передоплати, відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 27.07.2012 р.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Посилання апелянта на те, поставка продукції не відбулася саме з вини позивача колегія не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідач зазначає, що листом № 28/06/2012 від 28.06.2012 р. він звернувся до позивача з повідомленням про готовність продукції, та просив позивача прийняти та повністю оплатити таку продукції у відповідності до п. 4.3 Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору повідомлення за цим договором здійснюється у письмовій формі, листом з повідомленням про вручення. Однак, відповідачем не надано суду доказів направлення зазначеного листа, отже такий лист не може вважатися судом належним доказом повідомлення банку про готовність товару до відвантаження.

Крім того, як доказ повідомлення позивача відповідачем надано суду лист №31/2012 від 18.12.2012 р., отриманий представником Банку 21.12.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №08168482. Однак, із змісту зазначеного листа вбачається, що відповідач лише повідомляв позивача про те, що він звільняється від матеріальної відповідальності за зберігання спірного товару, а не просив прийняти такий товар та підписати акт прийому-передачі. Також колегія звертає увагу на те, що вказаний лист направлений на адресу позивача лише 19.12.2012 р., тобто більше, ніж через 4 місяці з моменту, коли згідно з п. 3.2 Договору зобов'язання з поставки продукції повинно було бути виконане.

На підставі вищевикладеного колегія погоджуєтсья з висновком місцевого суду про те, що матеріали справи не містять, а відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду факт здійснення поставки спірної продукції ні в строк, передбачений п. 3.2 Договору, ні на момент закінчення строку його дії (07.06.2012 р.).

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання). Умовою застосування зазначеної норми є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. В разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законодавством не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі №43/308-10.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку, що дана позовна заява в розумінні викладених норм є заявленою позивачем вимогою для повернення суми попередньої оплати у розмірі 48 000,00 грн., сплаченої згідно платіжного доручення № 2989 від 14.06.2012 р.,

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 48 000,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Враховуючи навдене, колегія приходить до висновку пор те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 48 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 373, 22 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 27.07.2012 р. по 26.01.2013 р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідачем не надано суду доказів того, що він вживав всіх можливих заходів для виконання свого договірного зобов'язання.

В силу ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених п. 3.2 цього договору, постачальник повинен сплатити неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості договору за кожен день прострочення.

Разом з цим в судовому засіданні представник позивача повністю погодився з розрахунком відповідача щодо розміру 3% річних, які підлягають стягненню в сумі 6 918, 93 грн., а не 7 690,00 грн. як було заявлено позивачем та присуджено господарським судом першої інстанції.

Згідно перерахунку місцевого господраського суду, з яким колегія повністю погоджується, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 3 619,67 грн. В частині стягнення 906,68 грн. пені слід відмовити, оскікльки під час її нарахування позивач допустив арифметичні помилки.

На підставі вищевикладеного, колгія приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 619,67 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-українська фірма "ДУАЦ" на рішення Господарського суду м.Києва від 18.09.2013р. у справі № 910/13645/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 18.09.2013р. у справі № 910/13645/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13645/13 повернути Господарському суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх