Ухвала

від 17.09.2013 по справі 2а-22936/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2013 року м. Київ К/9991/17244/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року

у справі № 2а-22936/10/0570

за позовом Приватного підприємства «АП-Груп»

до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області

про визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року, позов Приватного підприємства «АП-Груп» (позивач) до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (відповідач) задоволено. Визнано неправомірними податкові повідомлення-рішення № 0000072304/0 від 20 вересня 2010 року та № 0000082304/0 від 20 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «АП-Груп» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «АП-Груп» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 квітня 2010 року по 30 квітня 2010 року , за результатами якої складено акт № 429/23-5/36319142 від 13 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000072304/0 від 20 вересня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 378 022,00 грн., та № 0000082304/0 від 20 вересня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 170,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгу постачання.

Вказаний висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що контрагенти ПП «АП-Груп» по ланцюгу постачання в другій ланці (Приватне підприємство «Регiони» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Агротрейд») не звітують до органів державної податкової служби за місцем реєстрації та, відповідно, не відображають податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що, на думку ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області, позбавляє позивача права на відшкодування сум податку на додану вартість, сформованих при здійсненні спірних господарських операцій.

Також, відповідач дійшов висновку про порушення ПП «АП-Груп» підпункту «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III), підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону № 168/97-ВР з огляду на несвоєчасне подання декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у Приватного підприємства «Фладко» насіння соняшника, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання укладеного між ПП «АП-Груп» та ПП «Фладко» договору комісії на придбання товару № 10/01-25 від 25 січня 2010 року підтверджується дослідженими судами первинними документами та, зокрема, контролюючим органом під сумнів не поставлено.

Доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами по ланцюгу постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000082304/0 від 20 вересня 2010 року слугував факт невизнання контролюючим органом поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року з підстав подвоєння поданої звітності з вини суб'єкта господарювання.

Проте, доказів на підтвердження своє позиції відповідачем надано не було.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що, з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для визнання їх неправомірними.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Кошіль В.В.