Ухвала

від 23.10.2013 по справі 2а-22936/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

23 жовтня 2013 року м. Київ В/800/4301/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Цвіркуна Ю.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Островича С.Е., Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

розглянувши заяву Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Донецькій області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року в адміністративній справі № 2а-22936/10/057 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства «АП-Груп»

до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області

про визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області відхилено, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року залишено без змін.

Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Донецькій області (далі - ДПІ) звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пунктів 7.7.2., 7.7.5. пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість».

Як приклад неоднакового застосування цих правових норм, заявник вказує на постанови Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2007 року у справі №А 32/160 та від 26 квітня 2012 року у справі №21/3523-А.

Згідно зі статтею 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

В судовому рішенні, на яке посилається ДПІ, відсутнє різне правозастосування в подібних правовідносинах, яке відповідно до статті 237 КАС України може бути підставою для перегляду судових рішень в адміністративній справі Верховним Судом України.

Так, судом касаційної інстанції були підтверджені висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість з огляду на те, що у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього, з урахуванням того, що зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на бюджетне відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту, що узгоджується з практикою Верховного Суду України.

Правова позиція Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону України "Про податок на додану вартість» Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам».

В судових рішеннях, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано пункти 7.4.1., 7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість», що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, а також застосував строк, встановлений підпунктом 15.1.3 пункту 15.1 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» подачі заяв на повернення надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами.

Крім того, не може бути підставою для допуску справи до провадження Верховного Суду України надана податковим органом постанова Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2008 року, якою суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що свідчить про неповноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи для правильного вирішення спору та про недослідження всіх доказів.

Оскільки чинне законодавство підставою для допуску адміністративної справи для перегляду Верховним Судом України визначає різне застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, підстави для допуску справи до перегляду відсутні. Керуючись статтями 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити Маріупольській об'єднаній державні податковій інспекції ГУ Міндоходів у Донецькій області в допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року в адміністративній справі №2а-22936/10/0570 за позовом Приватного підприємства «АП-Груп» до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області про визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

С.Е. Острович

Н.Г. Пилипчук

М.О. Федоров