ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/6902/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Борисенко І.В.
Кошіля В.В.
за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року
у справі № 2а-13104/10/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастіон-Київ»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва,
за участю Прокуратури Дарницького району м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастіон-Київ» (позивач) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001352305/0/15697 від 06 травня 2010 року, № 0001352305/1/25331 від 14 липня 2010 року та № 0001352305/2/34104 від 16 вересня 2010 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Бастіон-Київ» судові витрати в розмірі 10,20 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Бастіон-Київ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 2414/2305/30151522 від 16 квітня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001352305/0/15697 від 06 травня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 319 516,00 грн. (1 546 344,00 грн. - основний платіж, 773 171,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001352305/1/25331 від 14 липня 2010 року та № 0001352305/2/34104 від 16 вересня 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях-1» товару, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій.
Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на те, що контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою у зв'язку з чим провести його зустрічну перевірку не видається можливим.
Крім того, в обґрунтування своєї правової позиції ДПІ у Дарницькому районі м. Києва посилалась на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року у справі № 1-287-1/10, яким директора ТОВ «Шлях-1» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, а також висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці № 91 від 16 квітня 2010 року, яким встановлено, що підписи в графах «Виписав(ла)» на рахунках-фактурах, видаткових накладних та податкових накладних, виписаних ТОВ «Шлях-1» на адресу ТОВ «Бастіон-Київ», виконано не ОСОБА_3, а іншою особою.
Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що дані податкового обліку позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, а придбаний у контрагента товар використано ТОВ «Бастіон-Київ» у власній господарській діяльності.
При цьому суди виходили з того, що зміст спірної угоди не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст укладеного правочину не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитись від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховати дійсний об'єкт оподаткування, зменшити базу оподаткування, створити штучні підстави для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримати незаконні пільги з оподаткування тощо.
Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
При цьому слід враховувати, що пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 18 Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Відтак, враховуючи те, що первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано дані податкового обліку, містять недостовірні відомості щодо особи, уповноваженої платником податку (постачальником) здійснювати поставку товарів, слід погодитися з доводами контролюючого органу про те, що самі по собі такі документи не можуть засвідчувати факт поставки товарно-матеріальних цінностей.
Поряд з цим, у разі підтвердження дійсного виконання господарських операцій, недоліки правореалізуючих документів, у тому числі їх підписання невстановленою особою, не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Таким чином, суду з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі слід витребувати у позивача докази на підтвердження транспортування та зберігання придбаних у ТОВ «Шлях-1» товарно-матеріальних цінностей у відповідній кількості.
При цьому варто перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості контрагента позивача здійснити спірні господарські операції як-от: наявність трудових ресурсів, основних фондів, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю обумовленого товару у відповідні строки тощо.
Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.
В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва задовольнити частково.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Борисенко І.В.
Кошіль В.В.
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 17.09.2013 |
Оприлюднено | 27.09.2013 |
Номер документу | 33732127 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Рибченко А.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні