Постанова

від 17.03.2009 по справі 5020-3/230

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-3/230

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

16 березня 2009 року  

Справа № 5020-3/230

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Гонтаря В.І.,

суддів                                                                      Борисової Ю.В.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

представник позивача - Карпенко  Григорій Олександрович, довіреність № б/н   від 27.09.08 - приватне підприємство "МГК-БУТ";

представник відповідача - Кутас Андрій Васильович, довіреність № 13/21 від 13.01.09 - відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон";

представник відповідача - Шелков Сергій Геннадійович, довіреність № б/н від 23.01.09 - відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон";

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 20.01.2009 у справі № 5020-3/230

за позовом           приватного підприємства "МГК-БУТ" (вул. Марінеска, 6-109, Севастополь, 99006; вул. Каліча, 13,Севастополь, 99042)

до           відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" (вул. Монтажна, 3, ГРЕС, Сімферополь, 95493)

в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" (вул. Пісочна, 19, Севастополь, 99018)

про стягнення 18009,56 грн.                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Приватне підприємство "МГК-БУТ" звернулось до суду з позовом до Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" про стягнення 18009,56грн., з яких: 16062,50грн. - основний борг, 1521,75грн. - пеня, 185,04грн. - збитки від інфляції, 240,27грн. - 3% річних, а також судові витрати, в тому числі послуги адвоката в сумі 1900,00грн.

                    Ухвалою суду від 18.12.2008, господарський суд замінив первісного відповідача (Севастопольську філію відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон") належним: відкритим акціонерним товариством "Кримзалізобетон" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон".

                    Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем на момент подачі позову в суд заборгованість за договором поставки товару № 1 від 15.08.2007 не сплачена.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.01.2009 по справі № 5020-3/230 (суддя Головко  В.О.) позов приватного підприємства "МГК-БУТ" задоволено частково.

                    Не погодившись з постановленим судовим актом, відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, посилаючись на те, що господарським судом по-перше неправомірно було призведено заміну відповідача у справі, а по-друге господарським судом було порушено територіальну підсудність, оскільки на думку відповідача вказаний спір підсудний господарському суду Автономної Республіки Крим.

                    Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

                    15.08.2007 між позивачем - приватним підприємством "МГК-БУТ" (постачальник), та відповідачем - Севастопольською філією відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" (покупець) було укладено договір поставки товару № 1 (далі - договір, а.с.8).

                    Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити будівельний пісок.

                    Згідно пункту 2.1. договору, постачальник доставляє продукцію власним автотранспортом за рахунок покупця, а покупець приймає та сплачує продукцію на умовах, передбачених договором.

                    Сторони визначили, що ціна на товар, який поставляється за даним договором, вказується в рахунку постачальника (пункт 3.1. договору).

                    Відповідно до пунктів 3.3, 3.4. договору, розрахунок за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару згідно з виставленими рахунками.

                    Позивач свої зобов'язання виконав повністю 14.03.2008, що підтверджується рахунком фактурою № СФ - 0000011 від 14.03.2008 (а.с.9), витратною накладною РН - 0000006 від 14.03.2008 (а.с.13), податковою накладною № 10 від 14.03.2008 (а.с.15) та довіреністю НБЄ № 016863 від 14.03.2008 (а.с.14) на отриманий товар.

                    Однак, відповідачем умови договору були порушені.

                    Так, Відповідач товар отримав, що підтверджує підпис уповноваженої особи відповідача у витратній накладній, але оплатив товар частково: 14.03.2008 здійснив оплату поставки будівельного піску в сумі 1187,50грн., у зв'язку з чим сума боргу за поставлений товар складає 16062,50грн.

                    Зазначене стало причиною для звернення позивача до суду з даним позовом.  

                    Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

                    Стосовно посилання відповідача на порушення територіальної підсудності господарським судом, судова колегія зауважує наступне.

                    Відповідно до частин 2 та 4 статті 15 Господарського процесуального кодексу    України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються судом за місцезнаходженням відповідача.

                    Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

                    Але, як зазначено в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 №02-5/492 "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" (з наступними змінами і доповненнями), стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

                    В позовній заяві позивач зазначив відповідачем не відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон", а Севастопольську філію відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" з адресою в місті Севастополі.

                    Отримавши належні докази, що підтвердили відсутність у відповідача статусу юридичної особи (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА №302410, а.с.28), господарський суд правомірно ухвалою від 18.12.2008 замінив неналежного відповідача  (Севастопольську філію відкритого акціонерного товариство "Кримзалізобетон") належним - відкритим акціонерним товариством "Кримзалізобетон" (а.с.48-49).

                    Частина 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суд у випадку, якщо справа не підсудна даному господарському суду, надіслати матеріали справи за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

                    Разом з тим, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду (частина 3 статті 17 Господарського процесуального кодексу України).

                    У пункті 27 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається: якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 Господарського процесуального кодексу, за винятком випадків, коли внаслідок змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

                    Як вбачається з матеріалів справи, її підсудність змінилася після заміни неналежного відповідача (Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон") і ця підсудність не є виключною, тому судова колегія відхиляє вказані доводи відповідача як необгрунтовані.

                    Дотримання підсудності під час прийняття заяви до провадження підтверджується пунктом 1.7. Положення про Севастопольську філію відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон", згідно якому юридичною адресою філії є: Україна, 99042, місто Севастополь, Балаклавський  район, вул. Строїтельна, б/н. (а.с.56).

                    Крім цього, судова колегія погоджується з висновком господарського суду, про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

                    Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

                    Аналогічні положення містить і Господарський кодекс України.

                    Так, відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

                    Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

                    Згідно положенням статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІУ від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16.01.2003 зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

                    Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

                    За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні

встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

                    Пунктами 3.4, 3.5. договору встановлено, що оплата здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару згідно з виставленими рахунками. Датою оплати є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок поставника.

                    Відповідач не надав судовій колегії доказів оплати отриманої продукції, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 16062,50грн. (17250,00 - 1187,50 = 16062,50), де: 17250,00грн. - вартість поставленого будівельного піску; 1187,50грн. - сума здійсненої оплати) підлягають задоволенню.

                    Згідно статті 224 Господарського кодексу України, статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

                    Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

                    За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

                    Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 (з наступними змінами і доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

                    Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

                    Таким чином, умовою для стягнення пені у певному розмірі є згода сторін, яка має оформлюватися відповідним чином.

                    Договір поставки № 1 від 15.08.2007 не визначає конкретного розміру пені, яку повинен сплатити покупець в разі порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати одержаної продукції.

                    При таких обставинах вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1521,75грн. з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання задоволенню не підлягають.

                    Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

                    15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 Цивільного кодексу УРСР та 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

                    Позивачем нарахована сума 3% річних від простроченої суми в розмірі 240,27грн. та інфляційні збитки в сумі 185,04грн.

                    Перевіривши розрахунок 3% річних від простроченої суми та інфляційного відшкодування суд зазначає, що вказаний розрахунок, в цілому, здійснений з урахуванням вимог діючого законодавства, хоча і має певні недоліки.

                    Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального суду України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

                    Враховуючи відсутність відповідного клопотання позивача, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних збитків в заявленому розмірі.

                    Згідно з пунктом 1.5. Положення про Севастопольську філію відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон", відповідальність по зобов'язаннях філії несе товариство.

                    Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16487,81грн., з яких: 16062,50грн. - основний борг, 185,04грн. - інфляційне відшкодування, 240,27грн. - 3% річних від простроченої суми.

                    В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані із оплатою послуг адвоката на представництво в суді його інтересів в розмірі 1900,00грн. З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

                    Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 2 пункту 10 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або  іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

          Позивачем до матеріалів справи долучено договір №4 від 27.09.2008 на представництво інтересів позивача в господарському суді міста Севастополя, укладений між позивачем і адвокатом Карпенком Г.О. (а.с.43-44); довіреність на Карпенка Г.О. (а.с.31); посвідчення № 824 адвоката Карпенка Г.О. (а.с.62); квитанцію № 34 про оплату послуг адвоката Карпенка Г.О. в сумі 1900,00грн. (а.с.42), які в сукупності підтверджують факт надання адвокатом послуг на суму 1900,00грн.

          Згідно частині 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані із розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає: витрати по сплаті державного мита в сумі 164,87грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 108,03грн. та послуги адвоката в сумі 1739,45 грн., разом - 2012,35грн.

          На підставі висловленого, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно є законним, обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної  скарги його не спростовують.                    

                    Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон"  залишити без задоволення.

                    Рішення господарського суду міста Севастополя від 20.01.2009 у справі № 5020-3/230 залишити без змін.                                                  

Головуючий суддя                                                  В.І. Гонтар

Судді                                                                                Ю.В. Борисова

                                                                                В.М. Плут