Постанова

від 24.09.2013 по справі 904/2327/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року Справа № 904/2327/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіГрейц К.В., Глос О.І., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиОбслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 у справігосподарського суду Дніпропетровської області № 904/2327/13 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" доОбслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" простягнення 178474,04 грн за участю представників: від позивача - Бородій І.О. від відповідача - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" 167074,77 грн заборгованості за послуги з технічного обслуговування ліфтів, 3628,05 грн 3% річних, 278,23 грн інфляційних втрат та 7493,04 грн. пені, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2013 у справі № 904/2327/13 (суддя - Петренко Н.Е.) в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 (головуючий суддя - Тищик І.В., судді - Лисенко О.М., Білецька Л.М.) вказане рішення місцевого господарського суду у даній справі скасоване. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" 152727,69 грн основного боргу, 278,23 грн інфляційних втрат, 3628,05 грн 3% річних та 5533, 45 грн витрат по сплаті судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Обслуговуючий кооператив "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду першої інстанції у даній справі.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 188 ГК України, ст. 651 ЦК України.

24.09.2013 до Вищого господарського суду України представником позивача було подано відзив на касаційну скаргу, у кому він проти доводів касаційного оскарження заперечував та просив постанову суду апеляційної інстанції у даній справі залишити в силі.

У призначене судове засідання з'явився лише представник позивача, представник відповідача своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.12.2011 між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю спеціалізованим підприємством "Ліфт-1" (підрядник) був укладений договір № 72 про технічне обслуговування ліфтів, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе організацію та виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів на об'єктах замовника в межах затвердженого тарифу та чинного законодавства України відповідно з додатком № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору у кінці поточного місяця підрядник дає замовнику акти виконаних робіт із зазначенням їх вартості. Замовник підписує акт, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний строк повертає примірник акта підряднику (п. 4.2 договору). На підставі підписаних актів замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше 10 числа наступного місяця з обов'язковим вказуванням в платіжному дорученні періоду, за який виконується оплата (п. 4.3 договору).

Судами також встановлено, що на виконання умов договору згідно з актами приймання виконаних робіт позивачем протягом 2012 року були надані відповідачу послуги з технічного обслуговування ліфтів на загальну суму 298348,88 грн, за які відповідач розрахувався лише частково, сплативши позивачу 131274,11 грн, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за договором № 72 від 30.12.2011 у сумі 167074,77 грн.

01.10.2012 між сторонами у справі був укладений договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів, згідно з п. 1 якого позивач надає відповідачу розстрочку у погашенні заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів, що утворилася станом на 01.10.2012, з розподілом її сплати рівними частинами у період з січня 2013 року по липень 2015 року.

У розділі 2 вказаного договору сторони погодили взаємні права та обов'язки, зокрема, відповідач зобов'язується забезпечити своєчасне погашення боргу за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів згідно з умовами, визначеними цим договором; сплачувати поточні платежі за технічне обслуговування ліфтів за жовтень - грудень 2012 року за договором № 72 від 30.12.2011 в повному обсязі.

Позивач має право розірвати цей договір при невиконанні відповідачем своїх обов'язків за ним (п. 3 розділу 2 договору).

Листом № 45/02/13 від 26.02.2013 позивач повідомив відповідача про те, що у зв'язку з несплатою ним у повному обсязі поточних платежів за жовтень - листопад 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" з 27.02.2013 розриває договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012 та пропонує терміново сплатити наявний борг.

Зазначаючи про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, що утворилася протягом 2012 року, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами був укладений договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012, який станом на час розгляду спору є чинним, відхиливши при цьому посилання позивача на лист № 45/02/13 від 26.02.2013 про його розірвання в односторонньому порядку у зв'язку з несплатою відповідачем поточних платежів за жовтень - грудень 2012 року з огляду на те, що умовами договору про реструктуризацію заборгованості погоджений лише обов'язок відповідача зі сплати поточних платежів за вказаний період без визначення строку його виконання, у той час як твердження позивача про його невиконання спростовується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та актом звірки взаємних розрахунків сторін.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд констатував факт розірвання позивачем договору про реструктуризацію заборгованості в односторонньому порядку, зазначивши, що достатнім для цього є наявність в матеріалах справи відповідного листа товариства та обумовленість такого права умовами договору у той час, як обставини, що стали підстави для одностороннього розірвання договору не підлягають встановленню та оцінці судом, оскільки не входять до предмету спору у даній справі.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції зроблений без ґрунтовного правового аналізу ним умов договору, якими обумовлене право позивача на розірвання договору в односторонньому порядку, та як наслідок з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

За загальним правилом, закріпленим ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу частини 3 наведеної норми слідує, що одностороння відмова від договору у повному обсязі або частково може мати місце лише, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

З огляду на положення п. 3 розділу 2 договору, слід дійти висновку, що останнім сторони погодили право позивача на розірвання договору в односторонньому порядку, обумовивши його виникнення невиконанням відповідачем взятих на себе обов'язків за договором про реструктуризацію заборгованості, не передбачивши при цьому наявності такого права у позивача за будь-яких інших обставин.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції мотивовано вказав про необхідність дослідження та надання правової оцінки обставинам, на які посилається позивач у листі № 45/02/13 від 26.02.2013 як на підставу та право одностороннього розірвання договору, а саме несплату відповідачем поточних платежів за жовтень - листопад 2012 року.

Як вже зазначалося, оцінивши, що наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та актом звірки взаємних розрахунків сторін (т. І, а. с. 199-200) підтверджується повна сплата відповідачем поточних платежів за вказаний період, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на одностороннє розірвання договору з наведеної ним підстави, а відтак зазначив, що договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012 станом на час розгляду даної справи є чинним.

Натомість суд апеляційної інстанції, помилково посилаючись лише на закріплене договором право позивача на його розірвання в односторонньому порядку та відповідний лист товариства, залишив поза увагою та не проаналізував умови договору стосовно обумовленості виникнення такого права наявністю вичерпних підстав, а відтак і не дослідив та не надав власної ґрунтовної правової оцінки тій обставині, якою позивач мотивував одностороннє розірвання договору, чим припустився порушення вишенаведених норм матеріального права.

В силу ч. 2 ст. 111-5 та ч. 2 ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати власну оцінку обставинам справи та наявним в ній доказам.

Враховуючи викладене та беручи до уваги надану місцевим господарським судом правову оцінку обставинам справи, виходячи з якої договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012 є чинним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність позовних вимог, у зв'язку з чим вважає, що останнім правомірно відмовлено в позові.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" підлягає задоволенню, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/2327/13 - скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду у даній справі.

В силу ст. 49 ГПК України витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2013 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/2327/13 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2013 у справі № 904/2327/13 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" 1566,33 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді О.І. Глос

О.І. Поляк