Постанова

від 31.03.2009 по справі 34-15/277-07-7532

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

34-15/277-07-7532

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 березня 2009 р.                                                                                    № 34-15/277-07-7532  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючогоН.О. ВолковицькоїЛ.І. Рогач

за участю представників:

позивачаВойтенко Т.О., дир.

відповідача

відповідачатретьої особиНікішев О.В., дов. від 30.01.09р.не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Виконавчого комітету Одеської міської ради

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 року

у справі№ 34-15/277-07-7532 Господарського суду Одеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОН"

до

третя особа- Одеської міської ради; - Виконавчого комітету Одеської міської радиУправління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради

провизнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОН" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до  Одеської міської ради про визнання права власності на самовільно збудоване нежитлове приміщення загальною площею 150,6 кв. м., що складається з двох поверхів, розташоване за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 4, мотивуючи позов статтею 319 та частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України; при цьому позивач зазначив про надання йому земельної ділянки під самовільно збудований об'єкт у встановленому порядку (укладення з відповідачем договору оренди земельної ділянки) та про відповідність реконструйованого приміщення будівельним нормам та розробленому проекту.

10.10.08р. позивач у заяві про уточнення позовних вимог просив визнати за ним право власності на майно, що складається з двох будівель загальною площею 463,1кв.м., які знаходяться за адресою м. Одеса, проспект Добровольського, 4, згідно нового техпаспорту від 01.02.2008р.

Відповідачі заперечили проти позову, зазначивши, що нежитлове приміщення реконструйоване позивачем самочинно, за відсутності належних дозвільних документів на будівництво та відведеної земельної ділянки; реконструйована будівля не введена в експлуатацію та підлягає знесенню за рахунок відповідача за статтею 376 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.10.2008р. (суддя Фаєр Ю.Г.) позов задоволено частково; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тон" право власності на нежитлове приміщення загальною площею 153кв.м. (літера Б), що складається з двох поверхів, та знаходиться за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 4; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. (судді: Лавренюк О.Т. –головуючий, Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.) рішення місцевого господарського суду було залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду звернувся Виконавчий комітет Одеської міської ради з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому скаржник покликається на порушення судами норм матеріального права, оскільки судами не було враховано положення статті 23 Закону України "Про планування та забудову територій", статті 5 та 12 Закону України "Про основи містобудування", Правила забудови міста Одеси та Положення про порядок реконструкції вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень в м. Одесі,  що визначають повноваження органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів у сфері містобудівної діяльності, порядок виконання будівельних робіт та проведення реконструкції; відтак судами не враховано, що спірний об'єкт реконструйовано без належним чином затвердженого проекту, без отримання належним чином оформленого дозволу на виконання робіт, об'єкт не був прийнятий до експлуатації.

Також скаржник зазначає, що позивач порушив право власності територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку, на якій проводилось будівництво, оскільки договір оренди земельної ділянки було укладено лише 16.10.2007р.; судами не прийнято до уваги положення статті 95 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі", за якими орендар, як тимчасовий землекористувач, має право споруджувати будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця (ради).

Скаржник та третя особа не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Представник Одеської міської ради усно підтримав доводи касаційної скарги, зазначивши додатково, що судами попередніх інстанцій не виконано обов'язкові вказівки постанови Вищого господарського суду України від 20.05.2008р. щодо з'ясування цільового призначення наданої земельної ділянки (під попередньо існуюче чи під реконструйоване нерухоме майно), та чи передбачали умови надання земельної ділянки можливість здійснення на ній будівельних робіт.

Позивач усно відхилив доводи касаційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість судових рішень.

З огляду на відсутність представника скаржника в судовому засіданні, що унеможливлює уточнення обсягу оскарження ним судових рішень, судова колегія виходить з прохальної частини касаційної скарги, за якою скаржник просить скасувати судові рішення в цілому та направити справу на новий розгляд в цілому.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виклав у постанові обов'язкові для виконання вказівки щодо необхідності з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін  щодо спірного майна, можливості його узаконення відповідно до приписів статті 376 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання права власності на самовільно збудоване майно відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу  України, та на інше нерухоме майно площею 310кв.м. (в редакції уточнень до позовних вимог).

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 07.04.1997р. Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.1996р., реєстр. № 1-892 позивачу було видано свідоцтво про право власності № 150 на нежилу окремо стоячу будівлю загальною площею 310,1кв.м., розташовану в м. Одесі по проспекту Добровольського № 4, а на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.1995р., реєстр. № 1-5567, свідоцтво № 151 на майно, розташоване за адресою м. Одеса, вул. Добровольського, 4.

Суди дійшли висновку, що майном, на яке позивачем набуто право власності за свідоцтвом № 151 та договором купівлі-продажу від 18.07.1995р., реєстр. № 1-5567, є нежитлова будівля площею 62,00кв.м. (літера Б згідно технічного паспорта від 03.01.2002р.), яка використовується позивачем для експлуатації станції технічного обслуговування.

У відповідь на звернення позивача надати дозвіл на проведення реконструкції нежитлової будівлі (позначеної літ. "Б" у технічному паспорті) листом виконавчого комітету Одеської міської ради № 37-8-329/2 від 19.05.2003р. було надано дозвіл на виготовлення проекту реконструкції; проект реконструкції було розроблено та погоджено з компетентними державними службами (Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області, Управлінням пожежної безпеки в Одеській області тощо).

У матеріалах справи також є дозвіл на будівництво № 232/02 від 08.08.2003р. (а.с.74); за поясненнями відповідачів під цим номером у інспекції зареєстровано дозвіл, виданий іншій особі; апеляційним судом вказано, що даний дозвіл не оскаржено в установленому порядку.

За висновком про технічний стан будівлі СТО, вона перебуває у задовільному технічному стані, підлягає збереженню та подальшій експлуатації; натомість об'єкт реконструкції не введено в експлуатацію.

Також судами встановлено, що рішенням Одеської міської ради № 1229-V від 05.04.07р. позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 0,1484 га за адресою м. Одеса, пр. Добровольського, 4, для експлуатації та обслуговування станції технічного обслуговування автомобілів, актом від 16.08.2007р. визначено межі земельної ділянки, а 16.10.2007р. зареєстровано договір оренди землі, предметом якого є надання позивачу в оренду земельної ділянки площею 1484кв.м., що знаходиться в м. Одесі, по пр. Добровольського, 4, для експлуатації та обслуговування станції технічного обслуговування автомобілів.

На підставі встановлених вище обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що реконструйована позивачем будівля по пр. Добровольського, 4 є самочинним будівництвом за ознаками здійснення будівництва без належного дозволу (т.3, а.с.68) та будівництва на ділянці, яка не була відведена для цієї мети; водночас судами встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки позивачу надано у користування земельну ділянку під вже існуюче реконструйоване нерухоме майно, тобто, наявні підстави для визнання за позивачем права власності на будівлю площею 153кв.м. за приписами частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України.

Однак судова колегія вважає висновок господарських судів передчасним та таким, що не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи з наступних підстав.

Частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України містить незалежні ознаки самочинного будівництва: у випадку, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; будівництво не має належного дозволу чи належно затвердженого проекту; будівництво має істотні порушення будівельних норм та правил.

Відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї  мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Вказана норма законодавства надає можливість усунути порушення, пов'язане з будівництвом на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, у разі надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, шляхом судового визнання права власності на самочинно збудований об'єкт.

Частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнати на вимогу власника (користувача) земельної ділянки за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Крім того, відповідно до положень статті 95 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця (ради).

Вказані обставини судами попередніх інстанцій не з'ясовано належним чином, а висновки судів попередніх інстанцій про правомірність позовних вимог не ґрунтуються на повному, об'єктивному та всебічному дослідженні обставин справи.

Так, встановлюючи предмет права власності позивача за свідоцтвом про право власності № 151, суди послались на договір купівлі-продажу від 18.07.1995р., реєстр. № 1-5567, що відсутній у матеріалах справи, так само не має відомостей про його огляд у судовому засіданні.

Висновок судів попередніх інстанцій про надання земельної ділянки під вже реконструйоване нерухоме майно не ґрунтується на  умовах договору оренди, що визначає перелік капітальних забудов та інших споруд, що знаходяться на даній земельній ділянці, площу, зайняту під цими спорудами.

Судами не враховано дані технічного паспорту (т.2, а.с.88-89), яким визначено площу земельної ділянки, що знаходиться під будівлями, та не порівняно з ці дані з тими, що наявні в договорі оренди.

Вказані обставини судами не досліджено, їм не надано жодної правової оцінки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в решті поданого позову, суди не з'ясували правових підстав, за яких заявлялись відповідні вимоги, та в чому позивач вбачав своє порушене право в цій частині.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

         Разом з тим постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

         З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

         Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

          Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. у справі № 34-15/277-07-7532 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2008р. скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий                                                                                 Т. Дроботова

Судді :                                                                                           Н. Волковицька    

                                                                                                       Л.Рогач