Постанова

від 16.11.2006 по справі 5/105-06-2725

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/105-06-2725

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

16 листопада 2006 р.                                                                                   № 5/105-06-2725  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючий),

Харченка В.М., Борденюк Є.М.

розглянувши  у відкритомуза участю представника позивача:

касаційну скаргусудовому засіданні у м. КиєвіШандрука О.Т. та представника відповідача –Нестеренко В.В. Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”

на постанову від 01.08.2006

Одеського апеляційного господарського суду

у справі№ 5/105-06-2725

господарського судуОдеської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “INTO-SANA”

провизнання недійсною частини правочину

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006 року відкрите акціонерне товариство “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “INTO-SANA”, згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просило визнати недійсним окрему частину правочину.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.06.2006 у справі № 5/105-06-2725 позов задоволено частково. Визнано пункт 5 додатку № 5 до договору № Ю 512 від 29.10.2003, укладеного між ВАТ “ЕК “Одесаобленерго” та ТзОВ “INTO-SANA” про постачання електроенергії, недійсним на майбутнє.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2006, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення залишено без змін.

У касаційній сказі позивач просить змінити постанову апеляційного суду від 01.08.2006, рішення суду першої інстанції від 09.06.2006 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України, ст.ст. 59, 60 ЦК УРСР.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 29.10.2003 між сторонами у справі був укладений договір № Ю 512 про постачання електричної енергії разом з додатками, які є його невід`ємними частинами, згідно умов якого позивач зобов`язався постачати відповідачу електричну енергію у відповідності із встановленими даним договором умовами та величинами споживання електричної енергії, а відповідач повинен був оплачувати за фактично використану електричну енергію відповідно до умов та у строки, передбачені договором. При цьому, під час виконання цього договору, сторони домовились керуватись його умовами, а по питанням, що не обумовлені цим договором чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією.

Оспорюваним пунктом 5 додатку № 5 “Порядок розрахунків” до договору сторонами передбачено, що остаточний розрахунок за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата нарахувань по протоколах порушень при користуванні електричною енергією, рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, індекс інфляції та інші платежі, згідно з умовами цього договору, здійснюються споживачем самостійно на протязі 5 днів (в редакції примірнику додатку № 5 до договору позивача) та 10 днів (в редакції примірнику додатку № 5 до договору відповідача) після дати виписки рахунку.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову та визнаючи оспорюваний пункт договору недійсним на майбутнє, апеляційний суд виходив з того, що положення пункту 5 додатку № 5 “Порядок розрахунків” до договору № Ю 512 від 29.10.2003 в частині строків розрахунків за спожиту електроенергію після отримання рахунку, а саме розрахунок в 10-денний термін з дня одержання рахунку, суперечить Правилам користування електричною енергією, зокрема пункту 7.8, яким встановлений 5-дений термін розрахунків з дня отримання рахунку для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, а тому оспорюваний пункт договору, з урахуванням вимог ст. 59 ЦК УРСР, підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

З такими висновками суду погодись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, і ця обставина була встановлена апеляційним судом, за наданими сторонами доказами, а саме відповідно до наданих сторонами примірників договору, оспорюваний пункт договору щодо строків оплати викладено в різній редакції. Так, у договорі позивача передбачено, що остаточний розрахунок за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата нарахувань по протоколах порушень при користуванні електричною енергією, рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, індекс інфляції та інші платежі, згідно з умовами цього договору, здійснюються споживачем самостійно на протязі 5 днів від дати виписки рахунку, а в договорі відповідача –на протязі 10 днів після дати виписки рахунку.

Таким чином, кожна з сторін, доводячи обґрунтованість як заявлених по справі вимог, так і висунутих проти них заперечень, надали відповідні докази, які є суперечливими, в частині, що стосується предмету судового розгляду. При цьому судами, як це вбачається із змісту постановлених ними рішень, не було встановлено обставин, які б давали підстави дійти до висновку про те, що хоча б одна з сторін надала по справі докази, які не можна вважати належними.

За таких обставин у судів не було підстав дійти до певних висновків про те, що сторони при укладенні договору, в частині, що стосується порядку розрахунків, дійшли до певної згоди, щодо строків внесення остаточних платежів відповідачем, а отже не було і підстав дійти до висновку про те, що договір сторін, у його вищенаведеній частині, є укладеним.

Приймаючи до уваги наведене, а також враховуючи, що визнання правочину недійсним, за наявності для того відповідних підстав, є можливим виключно за тієї умови, що такий правочин був укладений, оскаржувані судові рішення не можна визнати такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Оскільки в ході розгляду справи суди, з огляду на надані докази, з належною повнотою встановили її фактичні обставини, але дали їм неправильну юридичну оцінку, Вищий господарський суд вважає можливим прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2006, рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 у справі № 5/105-06-2725 скасувати.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Головуючий                                                                             Остапенко М.І.

Суддя                                                                                         Харченко В.М.

Суддя                                                                                         Борденюк Є.М.