Постанова

від 26.09.2013 по справі 814/219/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 р.Справа № 814/219/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлева Ю.В,

судді - Жука С.І.

при секретарі Кардашові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кафар» до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кафар» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2013 року №№ 0000042360 та 0000032360.

Свої позовні вимоги ТОВ «Кафар» обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2013 року вищенаведений позов було задоволено. Скасовано спірні рішення.

В апеляційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено перевірку позивача щодо дотримання вимог діючого законодавства за період квітень-вересень 2012 року, результати якої відображені в акті від 14 січня 2013 року № 117/22-100/35988661 /а.с. 10-24/.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 198.3 ПК України, наслідком чого стало завищення податкового кредиту на 99122 гривень та п. 138.1 ПК України, наслідком чого стало завищення валових витрат на 94583 гривень. Зміст порушень полягав у збільшенні валових витрат та податкового кредиту виключно на підставі первинної документації без здійснення господарських операцій в натурі з ТОВ «Антарес і Ко ЛТД» (безтоварні господарські операції).

На підставі вищенаведеного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2013 року № 0000042360 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 123902,5 гривень (основний платіж - 99122 гривень, штрафні санкції - 24780,5 гривень) і № 0000032360 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 118228,75 гривень (основний платіж - 94583 гривень, штрафні санкції - 23645,75 гривень) /а.с. 8, 9/.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 138.1 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, наслідком реально здійсненої господарської операції є зміни майнового стану платника податків.

Статтею 1 вищенаведеного Закону передбачено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 ст. 10 того ж Закону передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Частиною 1 ст. 9 того ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 того ж Закону передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, первинна документація про рух товару, сама по собі, у відсутності актів інвентаризацій, даних бухгалтерського та фінансового обліку не доводить наявності змін майнового стану платника податків у зв'язку зі здійсненням господарських операцій.

Факт наявності змін майнового стану доводиться достовірними даними бухгалтерського та фінансового обліку. Зазначена достовірність повинна підтверджуватися первинною документацією та актами інвентаризацій, які теж є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім того, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Абзацом «г» п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року N 69 та зареєстрованої в МЮ України 26 серпня 1994 року за N 202/412, передбачено, що проведення інвентаризації є обов'язковим при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів).

Таким чином, у разі виявлення податковим органом зловживань в господарській діяльності підприємства, платник податків не може спростувати наявність зазначених зловживань без проведення інвентаризації.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, визначення об'єктів оподаткування теж здійснюється виключно на підставі сукупності достовірних даних первинної документації, бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Первинна документація сама по собі, без врахування достовірних даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не є підставою для обчислення об'єктів оподаткування. Складення актів інвентаризацій, як первинної документації, теж передбачено відсильною нормою вищенаведеного Закону.

Абзацом 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, визначення об'єктів оподаткування лише на підставі неповних даних первинної документації прямо заборонено Законом.

Таке визначення здійснюється виключно на підставі сукупності даних первинної документації, у тому числі актів інвентаризацій, даних бухгалтерського та фінансового обліку. Визначення об'єктів оподаткування в інший спосіб заборонено.

З пояснень позивача вбачається, що в нього взагалі не мається сукупності достовірних даних первинної документації, у тому числі актів інвентаризацій, бухгалтерського обліку та фінансової звітності на підтвердження наявності змін його майнового стану у зв'язку зі здійсненням вищенаведених господарських операцій. З наданих ним документів не можливо достовірно встановити наявність таких змін.

З урахуванням прямої заборони, встановленої вищенаведеними нормами Закону, на визначення об'єктів оподаткування (збільшення валових витрат та податкового кредиту), на підставі недостовірних даних, колегія суддів погоджується з висновком податкового органу про заниження позивачем своїх податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Зазначений контрагент позивача не знаходиться за своєю податковою адресою, не має будь-яких ресурсів (фінансових, трудових тощо) для здійснення господарської діяльності та товар реалізований позивачу був отриманий по безтоварному ланцюгу постачання.

З наданих позивачем документів не вбачається ідентичності придбаного у зазначеного контрагенту товару тому, що начебто був в подальшому перероблений та реалізований іншим суб'єктам підприємницької діяльності (надана лише первинна документація про рух товару, який не має будь-яких індивідуально-визначених ознак - продукти).

На думку колегії суддів вищенаведене дає достатніх підстав для висновку про безтоварність зазначених господарських операцій позивача.

Отже, колегія судів не погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.

Пунктом 4 ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив такі порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні даного позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Кафар» до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2013 року №№ 0000042360 та 0000032360 - відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Постанова у повному обсязі виготовлена 30 вересня 2013 року

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І. Жук/