Рішення

від 23.09.2013 по справі 906/1071/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "23" вересня 2013 р. Справа № 906/1071/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Адамко В.В., керівник,

Зав'язун В.С., адвокат, договір про надання правової допомоги від 25.06.2013р.,

від відповідача: Тимошенко А.Г., довіреність №02-27/1240 від 30.04.2013р. (приймала участь в судовому засіданні 17.09.2013р.),

Хаустович С.С., довіреність №02-27/1193 від 25.04.2013 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Бердичівської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (м.Бердичів)

до Бердичівської міської ради Житомирської області (м.Бердичів Житомирська область)

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування

з перервою в судовому засіданні, оголошеною згідно ст.77 ГПК України,

з 17.09.2013 р. до 23.09.2013 р.,

Бердичівська автомобільна школа Товариства сприяння обороні України (м.Бердичів) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Бердичівської міської ради Житомирської області (м.Бердичів Житомирська область) про визнання недійсним рішення Бердичівської міської ради №593 від 07.02.2013р. "Про припинення права користування земельними ділянками" в частині пункту 6 щодо припинення Бердичівській автомобільній школі ТСО України права постійного користування на земельну ділянку №2 площею 57374 кв.м. (відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 25.02.1997р. І-ЖТ №002627).

В позовній заяві зазначено, що у користуванні Бердичівської автомобільної школи ТСО України перебуває земельна ділянка площею 77164кв.м. згідно з планом землекористування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 25.02.1997р. І-ЖТ №002627, згідно з яким земельну ділянку, що складається із земельних ділянок №1,№2 площею відповідно 19790кв.м. та 57374кв.м., надано у постійне користування для громадської забудови та учбових занять відповідно до рішення виконкому Бердичівської міської ради №82 від 20.02.1997р.

Позовна заява мотивована тим, що оскаржуваним рішенням Бердичівської міської ради №593 від 07.02.2013р. (в частині пункту 6) припинено позивачу право постійного користування на частину земельної ділянки (земельної ділянки №2) площею 57374кв.м., у зв'язку з невикористанням земельної ділянки за цільовим призначенням.

Позивач вказує, що стаття 141 ЗК України, на яку посилається міська рада в оскаржуваному рішенні №593, передбачає перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п."ґ" ч.1 ст.141 ЗК України).

Статтею 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Позивач зазначає, що вказані норми чинного законодавства передбачають припинення та примусове припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується не за цільовим призначенням, однак, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, у чому саме полягає "нецільове використання" відповідачем спірної земельної ділянки. При цьому, позивач зауважує, що в оскаржуваному рішенні ради в якості підстави для припинення права користування позивача земельною ділянкою зазначено "не використання земельної ділянки за призначенням", що не узгоджується з нормою п."ґ" ч.1 ст.141 ЗК України, в якій йдеться про "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням".

Посилаючись на викладене, позивач стверджує, що відповідачем порушено його права як землекористувача, у зв'язку з безпідставним припиненням оскаржуваним рішенням його права постійного користування зазначеною земельною ділянкою, тому рішення в оскаржуваній частині слід визнати недійсним.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 30 липня 2013 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/1071/13 та призначено слухання справи на 17.09.2013р.

З урахуванням клопотання відповідача про надання можливості подати додаткові докази по справі, для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та у відповідності до ст.77 ГПК України, господарським судом оголошено перерву в судовому засіданні з 17.09.2013р. до 23.09.2013р.

При розгляді справи в судовому засіданні представники позивача підтримали позов з підстав, наведених у позовній заяві, та просять його задовольнити.

Представники відповідача, що приймали участь в судовому засіданні, в свою чергу, проти позову заперечили та просили відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Заперечення відповідача викладені письмово у відзиві на позовну заяву (а.с.24-25).

Крім того, в судовому засіданні 17.09.2013р. відповідачем заявлено клопотання про припинення провадження у справі відповідно до ст.80 ГПК України, з посиланням на те, що питання щодо скасування рішень органу владних повноважень має вирішуватись в порядку адміністративного судочинства (а.с.23).

Вказане клопотання розглянуто судом з урахуванням наданих представниками сторін пояснень та досліджених матеріалів справи та відхилено, з огляду на наступне.

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

За своєю суттю правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі, стосуються припинення права на земельну ділянку, тобто є цивільно-правовими, а отже не є відносинами підпорядкування і не підпадають під визначення адміністративного спору, та при здійсненні повноважень власника землі міська рада є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею.

З огляду на викладене, доводи відповідача стосовно непідвідомчості даного спору господарським судам є безпідставними, відповідно, клопотання про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Ліцензії Міністерства освіти і науки України серії АВ №552435, виданої Бердичівській автомобільній школі Товариства сприяння обороні України, видом господарської діяльності останньої є надання освітніх послуг навчальними закладами, пов'язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання, підвищення кваліфікації (спеціальності (професії) та ліцензовані обсяги прийому вказані у додатку) (а.с.10,11).

Відповідно до Статуту позивача (а.с.30-47), Бердичівська автомобільна школа Товариства сприяння обороні України є професійно-технічним, навчально-спортивним закладом першого атестаційного рівня, заснована на приватній власності Товариства сприяння обороні України, і входить до системи освітніх закладів, що забезпечують реалізацію потреб громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією, а також, спортивною майстерністю відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я та є базою оборонно-масової, спортивної і навчальної роботи.

До основних напрямків діяльності діяльності автомобільної школи належить, зокрема, підготовка та перепідготовка водіїв транспотних засобів всіх категорій та інших професій.

У відповідності до Державного акта на право постійного користування землею від 25.02.1997р. І-ЖТ №002627 (а.с.8-9), у користуванні Бердичівської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (м.Бердичів, вул.Піонтковського,7) перебуває земельна ділянка площею 77164кв.м. згідно з планом землекористування, що складається із земельних ділянок №1 площею 19790кв.м. та №2 - площею 57374кв.м. Згідно Державного акту на право постійного користування землею, землю надано у постійне користування для громадської забудови та учбових занять відповідно до рішення виконкому Бердичівської міської ради від 20.02.1997р. №82.

Рішенням Бердичівської міської ради від 07.02.2013р. №593 "Про припинення права користування земельними ділянками" (а.с.92), було, зокрема, припинено Бердичівській автомобільній школі ТСО України право постійного користування на земельну ділянку №2 площею 57374кв.м. (відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 25.02.1997р. І-ЖТ №002627), яка надавалась для громадської забудови та учбових занять, у зв'язку з невикористанням земельної ділянки за цільовим призначенням (пункт 6 рішення).

Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним вказаного рішення відповідача (в оскаржуваній частині), господарський суд приймає до уваги наступне.

У рішенні Бердичівської міської ради від 07.02.2013р. №593 "Про припинення права користування земельними ділянками" зазначено підставою його прийняття ст.ст.12,92,93,141,142,206 Земельного кодексу України, Закон України "Про оренду землі" та п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Слід зазначити, що статтею 141 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент прийняття Бердичівською міською радою оскаржуваного рішення, встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку. Згідно із приписами цієї статті примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При цьому, порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано статтею 144 Земельного кодексу України. Вказана стаття визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням повинен бути підтверджений матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протоколом про адміністративне правопорушення, приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), актом обстеження земельної ділянки. Після дотримання процедури, передбаченою частиною 1 статті 144 Земельного кодексу України, інспектор має право ініціювати перед відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування розгляд питання про припинення права постійного користування при неусуненні постійним землекористувачем порушень вимог закону.

У даному випадку, при розгляді справи відповідач доводив та посилався на те, що земельна ділянка, право постійного користування якою припинено позивачу, є захаращеною та не використовується позивачем відповідно до призначення у господарській діяльності (як автодром). Проте, відповідачем жодним належним доказом не доведені вказані обставини, а документи, подані ним до справи, а саме, рішення Бердичівської міської ради від 27.04.2012р. №382 "Про інвентаризацію земельних ділянок на території міста Бердичева" з додатками "Склад комісії з питань проведення інвентаризації земельних ділянок на території міста Бердичева" та "Положення про роботу комісії з питань проведення інвентаризації земельних ділянок на території міста Бердичева" (а.с.93-95), а також витяг з протоколу №2 засідання комісії з питань проведення інвентаризації земельних ділянок на території міста Бердичева" від 03.04.2013р. (а.с.96), - у будь-якому разі не підтверджують ті обставини, на які посилається відповідач, натомість, свідчать про недотримання встановленого чинним законодавством порядку припинення права користування земельними ділянками.

Окрім того, подані позивачем до справи докази (накази про формування навчальних груп з підготовки та перепідготовки водіїв транспортних засобів, а.с.51-88) свідчать про фактичне здійснення протягом 2012-2013р.р. Бердичівською автомобільною школою ТСО України своєї господарської діяльності. При цьому, вважати, що при здійсненні господарської діяльності (зокрема, з підготовки водіїв) автошколою не використовувалась за призначенням - для учбових занять - спірна земельна ділянка, на якій, згідно пояснень сторін, знаходиться автодром, в суду підстави відсутні.

Суд також зауважує, що така підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою як "не використання за цільовим призначенням", що зазначена в оскаржуваному рішенні ради, взагалі не передбачена нормами чинного законодавства, в той час як орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання та інше.

Відповідно до п.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" пунктом 2.8 роз'яснено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Беручи до уваги викладене, суд вважає обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню позов Бердичівської автомобільної школи ТСО України про визнання недійсним рішення Бердичівської міської ради №593 від 07.02.2013р. "Про припинення права користування земельними ділянками" в частині пункту 6 щодо припинення Бердичівській автомобільній школі ТСО України права постійного користування на земельну ділянку №2 площею 57374 кв.м. (відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 25.02.1997 року І-ЖТ №002627).

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1694,00грн. за послуги адвоката. До справи позивачем подано належним чином засвідчену копію договору про надання правової допомоги від 25.06.2013р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №588 від 11.08.2011р. (оригінал якого оглянуто судом в судовому засіданні) та платіжні доручення №556 від 17.09.2013р. на суму 530,00 грн. і №414 від 16.07.2013р. на суму 1164,00грн., якими підтверджується перерахування оплати адвокатських послуг в загальній сумі 1694,00грн. (а.с.15,16,19,20).

Таким чином, господарським судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1694,00 грн., претензій до якості роботи адвоката, який надавав послуги з підготовки матеріалів і представництва в суді згідно з договором про надання правової допомоги позивач не має, обсяг роботи адвоката з представництва інтересів позивача в суді відповідає розміру його гонорару, який є розумно обґрунтованим за розміром і не суперечить нормам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, судові витрати по справі та витрати на оплату послуг адвоката, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Бердичівської міської ради №593 від 07.02.2013 р. "Про припинення права користування земельними ділянками" в частині пункту 6 щодо припинення Бердичівській автомобільній школі ТСО України права постійного користування на земельну ділянку №2 площею 57374 кв.м. (відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 25.02.1997 року І-ЖТ №002627).

3. Стягнути з Бердичівської міської ради (13300, Житомирська область, м.Бердичів, пл.Центральна, 1, ідентифікаційний код 13576960) на користь Бердичівської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України (13300, Житомирська область, м.Бердичів, вул.Піонтковського,7, ідентифікаційний код 02724452):

- 1147,00 грн. витрат по сплаті судового збору,

- 1694,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.09.13

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2,3 - сторонам (прост.)