Постанова

від 05.02.2014 по справі 906/1071/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 906/1071/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дунаєвської Н.Г. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської міської ради Житомирської області на рішення та на постановуГосподарського суду Житомирської області від 23.09.2013 Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі№ 906/1071/13 господарського судуЖитомирської області за позовомБердичівської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України доБердичівської міської ради Житомирської області провизнання недійсним рішення за участю представників сторін:

позивача: Зав'язун В.С., дов. від 30.01.2014;

відповідача: Трушевський В.І., дов. від 03.01.2014; Тимошенко А.Г., дов. від 03.01.2014;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.09.2013 у справі №906/1071/13 (суддя Ляхевич А.А.) позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мельник О.В., судді - Розізнана І.В., Грязнов В.В.) рішення Господарського суду Житомирської області від 23.09.2013 у справі №906/1071/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.02.1997 серія І-ЖТ №002627, позивачу надано у постійне користування для громадської забудови та учбових занять відповідно до рішення виконкому Бердичівської міської ради від 20.02.1997 №82 земельну ділянку площею 77164 м 2 згідно з планом землекористування, що складається із земельних ділянок №1 площею 19790 м 2 та №2 - площею 57374 м 2 .

Рішенням Бердичівської міської ради від 07.02.2013 № 593 "Про припинення права користування земельними ділянками" Бердичівській автомобільній школі ТСО України припинено право постійного користування на земельну ділянку №2 площею 57374 м 2 , що перебуває у постійному користуванні позивача на підставі зазначеного Державного акта (п. 6 рішення).

Підставою прийняття зазначеного рішення з посиланням на положення ст.ст.12, 92, 141 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Бердичівською міською радою вказано на невикористання Бердичівською автомобільною школою ТСО України земельної ділянки за цільовим призначенням.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, враховуючи положення ЗК України, а також беручи до уваги всі матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 141 ЗК України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, в т.ч. використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п."ґ" ст. 141 ЗК України).

При прийнятті оскарженого рішення (п. 6 рішення), відповідач керувався, зокрема, ст.141 ЗК України, зазначаючи, що підставою для припинення права постійного користування позивачу є невикористання останнім земельної ділянки за цільовим призначенням.

Апеляційний господарський суд підставно звернув увагу, що відповідач невірно ототожнив поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням", оскільки останнє застосовується до випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію - використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування (таку правову позицію підтримує Верховний Суд України (ухвала від 01.10.2008).

В свою чергу, статтею 144 ЗК України унормовано порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, однак, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем такого порядку.

Надані відповідачем Положення про роботу комісії з питань проведення інвентаризації земельних ділянок на території міста Бердичева", затверджене рішенням Бердичівської міської ради від 27.04.2012 №382, а також витяг з протоколу №2 засідання комісії з питань проведення інвентаризації земельних ділянок на території міста Бердичева" від 03.04.2013 вірно оцінено судами першої та апеляційної інстанцій, як неналежні докази безпідставності заявленого позову, оскільки, як вірно дослідили суди, стосуються врегулювання органом місцевого самоврядування правовідносин щодо інвентаризації земель на відповідній територіальній одиниці, а тому, з урахуванням визначеної Бердичівською міською радою підстави припинення права постійного користування землею позивача (невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням), яка не узгоджується з підставами, вказаними в ст. 141 ЗК України, судами не прийнято до уваги обставини, зазначені у витязі з протоколу №2 засідання комісії з питань проведення інвентаризації земельних ділянок від 03.01.2013.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 , 43, 82, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

При цьому, суди правильно звернули увагу, що наявні докази, надані учасниками процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, а апеляційний господарський суд при перегляді цього рішення, відхиляючи доводи відповідача (апелянта), спростовуючи подані останнім докази, у мотивувальній частині судових рішень навели правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято до уваги судами.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Бердичівської міської ради Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 23.09.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі №906/1071/13 - без змін.

Головуючий суддя Н.Г.ДУНАЄВСЬКА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.І. МЕЛЕЖИК