Ухвала

від 19.09.2013 по справі 2а-6586/12/0170/11

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6586/12/0170/11

19.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеватор Октябрське" - Місечко Володимир Миколайович, довіреність № б/н від 01.06.12

представник відповідача - Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ГУ Міндоходів в АР Крим - Володькін Сергій Анатолійович, довіреність № 2796/8/10.0-19 від 25.07.13

розглянувши апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Москаленко С.А. ) від 09.04.2013 по справі № 2а-6586/12/0170/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеватор Октябрське" (вул. Тельмана, 89, с. Октябрське, Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97060)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ГУ Міндоходів в АР Крим (вул. Дзержинського, буд.30, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим, 96100)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року у справі № 2а-6586/12/0170/11 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Октябрське» до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними і скасовані податкові повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ в АР Крим ДПС № 0000362200 від 30.05.2012 року, № 0000382200 від 30.05.2012 року; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ в АР Крим ДПС № 0000352200 від 30.05.2012 року в частині визначення суми грошового зобов'язання у розмірі 92218,00 грн., у т.ч. за основним платежем у сумі 73774 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 18444 грн. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.04.2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» та ТОВ «Сільмет». Крім того, відповідач посилається на неправомірне включення позивачем від'ємного значення податку на прибуток 2010 року до від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2 квартал 2011 року.

У судовому засіданні суд за клопотанням представника Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Джанкойську об'єднану державну податкову інспекцію АР Крим Державної податкової служби на її правонаступника - Джанкойську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав в апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 73971 грн. за основним платежем та 18493 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 30.05.2012 року; збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 680997 грн. за основним платежем податковим повідомленням-рішенням від 30.05.2012 року № 0000362200 та у зв'язку із зменшенням позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на суму 2630981 грн. податковим повідомленням-рішенням від 30.05.2012 року № 0000382200.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акту від 17.05.2012 року № 1428/22-00/35041014 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Октябрське» (код за ЄДРПОУ 35041014) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р.», яким було встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 680997 грн., у т. ч за 3 квартал 2011 року в сумі 263512 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 417485 грн.; заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 73971 грн., у т.ч. за жовтень 2011 року на суму 60394 грн.; за листопад 2011 року на суму 6205 грн., за грудень 2011 року на суму 7372 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2011 рік на суму 2630981 грн.

З акту перевірки вбачається, що висновок податкової інспекції про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ ґрунтується на висновку про нікчемність правочинів між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» та ТОВ «Сільмет» у зв'язку із безтоварністю господарських операцій.

Так відносно ТОВ «Сільмет» у акті перевірки зазначено про неможливість здійснення документальної перевірки даного суб'єкта господарювання внаслідок незнадходження його за місцем знаходження (акт № 542 від 05.10.2011 року) та ненаданням підприємством документів для перевірки, а також про наявність інформації відносно нереальності здійснених операцій в частині поставок товарів (послуг) від операцій, по яких ТОВ «Сільмет» сформовано податковий кредит. Крім того, у акті перевірки вказано, що Бердянською ОДПІ була встановлена відсутність у ТОВ «Сільмет» об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів послуг) за період з 01.04.2009 року по 31.07.2011 року. Факт наявності у позивача первинних документів у підтвердження господарських операцій із ТОВ «Сільмет» та відображення фінансово-господарських операцій за даними бухгалтерського та податкового обліку позивача податковою інспекцією не спростовується. Податкова інспекція лише зазначила про відсутність у позивача товарно-транспортних документів у підтвердження факту доставки запасних частин до елеваторного обладнання з міста Бердянськ Запорізької області до селища Октябрське Красногвардійського району АР Крим, що і послугувало підставою до висновку про те, що факт відсутності підтвердження доставки (транспортування ) товару свідчить про те, що запасні частини не були використані позивачем у межах господарської діяльності. А самі операції мають безтоварний характер.

Стосовно фінансово-господарських операцій позивача із Фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» у акті перевірки податкова інспекція зазначила, що у позивача також відсутні товарно-транспортні накладні на транспортування (доставку) придбаних товарів. Крім того, податкова інспекція послалася на неможливість проведення зустрічних перевірок вказаних контрагентів позивача та на факт порушення кримінальної справи № 69-0146 відносно низки посадових осіб та фізичних осіб, зокрема відносно директора ТОВ БВП «Строитель-Плюс» ОСОБА_4, фізичної особи ОСОБА_5 за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст..ст. 28 ч. 2, 205 ч. 2 27 ч.5, 212 ч. 3 КК України. Також податкова інспекція послалася на факт порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності низки юридичних осіб, зокрема Фірми «Капітель-Плюс», КП «Альянс», з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками складу злочину, передбаченого ст..ст. 28 ч. 2, 205 ч. 2 КК України.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності Фірми «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» та ТОВ «Сільмет».

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» та ТОВ «Сільмет», спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив наявність фінансово-господарських правовідносин між позивачем та вказаними суб'єктами господарської діяльності, що виникли на підставі відповідних договорів, дослідив первинні документи бухгалтерського та податкового обліку та з'ясував питання використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (робіт, послуг) та надав належну юридичну оцінку встановленим обставинам.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» та ТОВ «Сільмет»» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції податкова інспекція надала суду вирок Київського районного суду у м. Сімферополь АР Крим від 10.04.2013 року провадження № 1-кп/123/147/2013 відносно фізичної особи ОСОБА_5, яка визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та яка є засновником БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс».

Але, яка зазначалося вище, на час прийняття спірних податкових повідомлень рішень за фактом заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, вказаного вироку суду ще не існувало. Податкові повідомлення-рішення прийняті за матеріалами досудового слідства. Крім того, вироком суду встановлено, що ОСОБА_5, використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних нею з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_6, головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» ОСОБА_7, директору ТОВ «Південна будівельна компанія» ОСОБА_8, директору ТОВ «Кримкомплекс» ОСОБА_9, директору ТОВ «Будком» ОСОБА_10

Тобто даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій із позивачем.

ОСОБА_5 ніяких первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинам із позивачем не підписувала.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, у адміністративного суду відсутні правові підстави для прийняття вказаного вироку суду у якості доказу по даній справі. До того ж слід зазначити, що надана копія вироку не містить позначки суду про набрання його законної сили.

Посилання податкової інспекції на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та подорожних листів у підтвердження факту доставки товарів від його контрагентів судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 369 не регулюють податкові правовідносини, а є складовою частиною транспортного законодавства.

При цьому, судова колегія зазначає, що товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є первинними документами, що підтверджує валові витрати підприємства та податковий кредит платника податків. Це документи, які підтверджують транспортування товару підприємством, що здійснює доставку товару. Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року № 363 товарно-транспортна накладна є документом на перевезення вантажів, призначена для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи та оформлюється вантажовідправником та відноситься до первинної транспортної документації.

Відповідно до ст..48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року N 2344-III зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна накладна обов'язкова для водія, як документ супроводжуючий вантаж.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пунктами 11.1, 11.3 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, подорожній лист вантажного автомобіля і товарно-транспортна накладна можуть застосовуватись у відносинах між перевізником та вантажовідправником.

Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Тож відносини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності не потребують обов'язкового оформлення товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажного автомобілю.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Проведеною по справі судовою комплексною будівельно-технічною та економічною експертизою було підтверджено не тільки реальне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від Фірми «Капітель Плюс», БВП «Строитель-Плюс», КП «Альянс» та ТОВ "Сільмет" але і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача. Усі отримані товарі (роботи, послуги) знайшли своє відображення за даними бухгалтерського обліку позивача, ремонтні роботи фактично виконані, збудовані основні засоби обліковуються за даними обліку, отримане дизельне паливо було розміщено у резервуарах для палива та використане під час здійснення господарської діяльності.

Докази, які б спростовували Висновок експерта № 161/12 від 19.03.2013 року, суду не надано.

Крім того, судова колегія зазначає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Стосовно питання зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 6.1 статті 6 вказаного Закону якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 22.4 Прикінцевих положень Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Таким чином, позивач правомірно включив від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, до складу валових витрат першого кварталу 2011 року і такий показник є показником першого кварталу 2011 року.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Згідно до підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосування Розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» починається з 1 квітня 2011 року.

Відповідно до статті 150 Податкового кодексу України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податком на прибуток підприємств у 2011 році» Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, позивач правильно врахував у показниках податкової декларації з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року показники податкової декларації за 1 квартал 2011 року у повному обсязі і як наслідок - правильно розрахував об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності за 2 -4 квартали 2011 року.

Виходячи із вищевказаного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправильності тлумачення податковою інспекцією положень Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував характер спірних правовідносин у справі та правильно надав юридичну оцінку спірним правовідносинам. Висновки суду, викладені в судовому рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції - відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013 по справі № 2а-6586/12/0170/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська