Ухвала

від 11.09.2013 по справі 2а-16748/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2013 р. м. Київ К/800/25020/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Вербицької О.В., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Гончарової О.О., відповідача:Павліченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013

у справі № 2а-16748/12/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо»

до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013 відмовлено у задоволенні позову Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» (надалі - позивач, ДП «Маркет-Плазо») до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (надалі - відповідач, Центральний офіс з обслуговування великих платників податків ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2012 № 0003833910 та №0003823910.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про безтоварність укладених позивачем угод, що не спричиняють настання реальних наслідків та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013 і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Маркет-Плазо» з питань правильності визначення, повноти нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «Оферта Галюст» за період з 01.01.2010 по 28.02.2010.

За результатами перевірки складено акт від 12.10.2012 № 1151/39-10/32251573, на підставі якого відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 29.10.2012 № 0003833910, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 583 343,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 645 836,00 грн.; від 29.10.2012 № 0003823910, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 066 674,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 516 669,00 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стало виявлення податковим органом під час перевірки формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість з урахування витрат, понесених на користь ПП «Оферта Галюст» за правочинами, які суперечать ч. 1, 2 ст. 215 , ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України , тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються, зокрема, на тому, що суми по проведенню взаєморозрахунків, які задекларовані відповідно до податкових та видаткових накладних в податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток ДП «Маркет-Плазо», є не підтвердженими первинними бухгалтерськими документами, оскільки надані до перевірки податкові накладні та інші документи виписано невстановленими особами від імені директора ПП «Оферта Галюст» Лукіна Г.М. та директора ТОВ «Буд АМВ Груп» Лариненко С.В.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару (робіт, послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податкового кредиту з податку на додану вартість та валові витрати сформовано позивачем за наслідками здійснення господарських операцій із ПП «Оферта Галюст».

Товар згідно договору купівлі-продажу № 29/01 від 29.01.2010 отримував від імені позивача завідуючий складом ДП «Маркет-Плазо» Воскресенський І.О., що підтверджується видатковими накладними. Свої обов'язки Воскресенський І.О. виконував у відповідності до Наказу ДП «Маркет-Плазо» № 20/1-к від 30.07.2004, наявність якого відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 3.2 вищезазначеного договору приймання товару по кількості, якості та комплектності здійснюється у відповідності з інструкціями П-6 та П-7 на складі продавця за адресою: м. Львів, вул. Жовківська, 63, уповноваженими представниками сторін, яким згідно Наказу № 20/1-к від 30.07.2004 є Воскресенський І.О.

Також, на спростування доводів відповідача, колегія суддів суду апеляційної інстанції доречно зазначила, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано доказів зв'язку діяльності ТОВ «Буд АМБ Груп» з діяльністю позивача.

Сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товару господарюючому суб'єкту ПП «Оферта Галюст» та законність віднесення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджено наявними в матеріалах платіжними дорученнями.

Відсутність за юридичною адресою, визнання ПП «Оферта Галюст» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ПП «Оферта Галюст», неможливість підтвердити відображення ТОВ «Буд АМБ Груп», що є контрагентом ПП «Оферта Галюст», сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2013 у справі № 2а-16748/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)О.В. Вербицька (підпис) Т.М. Шипуліна