Постанова

від 25.09.2013 по справі 910/1852/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р. Справа№ 910/1852/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ДП «Укрзалізничпостач» та апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2013 року № 910/1852/13 (судді Івченко А.М., Літвінова М.Є., Сташків Р.Б)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ністас-

Україна»

до Державного підприємства матеріально-технічного

забезпечення залізничного транспорту України

«Укрзалізничпостач»

третя особа Відділ примусового виконання рішень Державної

виконавчої служби України

за участю Прокуратури м. Києва

про стягнення 2 544 219,68 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/1852/13 від 19.06.2013 р. частково задоволений позов ТОВ «Ністас-Україна», з відповідача на користь позивача стягнуто 768 599,74 грн. - 3 % річних за період з 30.06.2010 по 22.11.2012, інфляційні втрати в розмірі 1 550 679,88 грн. за період з 30.06.2010 по 30.09.2012, адвокатські витрати 68 369,02 грн. та 46 385,59 грн.- судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням норм матеріального права, просить його скасувати в частині незадоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, з апеляційною скаргою звернувся Перший заступник прокурора м. Києва, посилаючись на необґрунтованість прийнятого рішення, вважає його таким що підлягає скасуванню.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду у справі в зв'язку з перебуванням представника у відпустці.

Президія Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» зазначила наступне: Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає клопотання про відкладення таким що не підлягає задоволенню та можливим розглянути справу у його відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 07.03.2007 року між ДП «Укрзалізничпостач» (Покупцем, відповідачем) та ТОВ "Ністас-Україна" (Постачальником, позивачем) укладено договір поставки № ЦХП-07-00207-01, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити продукцію (система контролю експлуатації транспортних засобів "Дельта") в асортименті та кількості відповідно специфікації до даного договору, що є невід'ємною його частиною на загальну суму 43 119 996,86 грн. з ПДВ.

Згідно зі Специфікацією № 1 до договору сторони погодили поставку продукції, а саме: система контролю експлуатації транспортних засобів "Дельта" у кількості 784 одиниці за наступним графіком поставки: у першому кварталі 2007 року - 2 одиниці, у другому кварталі 2007 року - 182 одиниці, у третьому кварталі 2007 року - 300 одиниць, у четвертому кварталі 2007 року - 300 одиниць.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, посилаючись на те, що відповідач не виконав своє зобов'язання після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, останній відповідно до ч. 2 т. 625 ЦК України повинен сплатити на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 30.06.2010 по 22.11.2012 (дати звернення до суду у справі № 17/281-17/128 до фактичного виконання рішення у даній справі).

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що зобов'язання сторін виникли із договору № ЦХП-07-00207-01. Судове рішення у справі № 17/281-17/128 від 09.07.2010 підтвердило наявність даних зобов'язань між сторонами. В той же час, ці зобов'язання не припинилися, а припинилися лише 23.11.2012, з дати фактичного виконання даного рішення.

Заперечуючи проти рішення відповідач наводить таки доводи: суд не взяв до уваги, що добровільне виконання рішення могло негативно вплинути на діяльність Підприємства; проігноровано те, що відсутня вині дії або бездіяльність зі сторони відповідача, оскільки виконавчою службою було накладено арешт на кошти, проте не вчинено дій щодо їх вчасного стягнення, про що свідчать неодноразові звернення щодо списання коштів.

Перший заступник прокурора м. Києва в апеляційній скарзі наводить таки доводи: відповідно до рішення господарського суду м. Києва № 17/281-17/128 до відповідача застосовані штрафні санкції. Проте, розглядаючи справу № 910/1852/13 суд невірно застосував приписи ст. 614 ЦК України, оскільки відсутня вина відповідача у несвоєчасному виконанні рішення суду, так як у даному випадку перерахунок коштів на виконання судового рішення покладено не на відповідача, а на ДВС. Не прийнято до уваги проведення перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача та подання СБУ щодо недопущення виведення грошових коштів, які знаходяться у кредиторської заборгованості ДП «Укрзалізничпостач» з державного сектору економіки, винесене в рамках кримінальної справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2010 у справі № 17/281-17/128, (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011), яке набрало законної сили 29.06.2011 встановлено, що на виконання умов даного договору ТОВ "Ністас-Україна" поставлено ДП "Укрзалізничпостач" продукції на суму 43 119 996,86 грн., що підтверджується видатковими накладними, а також виданими ДП "Укрзалізничпостач" довіреностями на одержання такої продукції. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 14 317 429,40 грн. основного боргу, 1 692 215,79 грн. пені, 1 045 394,82 коп. 3% річних від суми заборгованості, 5 758 548,80 грн. інфляційних втрат, 25 494,90 грн. державного мита, 117,98 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було примусово виконано наказ Господарського суду м. Києва № 17/281-17/128 від 25.07.2011 року, підтверджується платіжними дорученнями: № U 1687 від 07.02.2012 на суму 4 509 881,18 грн.; № U 28611 від 13.03.2012 на суму 736 073,96 грн.; № U 39934 від 28.03.2012 року на суму 1 800 000,00 грн.; № U 52357 від 23.04.2012 року на суму 3 600 000,00 грн.; № U 1035 від 09.05.2012 року на суму 1 800 012,79 грн.; № U 207134 від 23.11.2012 на суму 10 393 233,76 грн. та постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 29108352 від 23.11.2012.

Зі змісту ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив господарський суд.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012 N 12/5026/556/2012).

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 N 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 N 6/433-42/183, від 14.11.2011 N 12/207, від 23.01.2012 N 37/64.

Отже, застосування до відповідача штрафних санкцій за рішенням господарського суду № 17/281-17/128 не позбавляє позивача звернутися з позовом про стягнення річних та інфляційних втрат.

Щодо посилань на проведення перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача та подання СБУ щодо недопущення виведення грошових коштів, які знаходяться у кредиторської заборгованості ДП «Укрзалізничпостач» з державного сектору економіки, винесене в рамках кримінальної справи.

Прийняття рішення суду щодо стягнення суми боргу, відкриття виконавчого провадження згідно Закону України "Про виконавче провадження" на період тривалості перевірок та проведення необхідних дій в рамках кримінальної справи, не припиняє грошових зобов'язань відповідача та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, а тому вимоги про відшкодування позивачу втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції і відсотків за час користування його коштами є обґрунтованими.

Зауваження скаржників на відсутність вини з боку відповідача щодо належного виконання рішення господарського суду № 17/281-17/128, що є підставою для скасування рішення господарського суду № 910/1852/13 не заслуговують на увагу з огляду на те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.

Щодо посилань скаржників на те, що затримка зі списання коштів, відповідно до наказу господарського суду, виданого на підставі рішення № 17/281-17/128 сталася з вини ДВС, а не відповідача, то слід зазначити, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012р. задоволена заява відповідача про відмову від апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.12.2011 року про відмову у задоволенні заяви на дії ДВС з накладення арешту на кошти боржника.

За таких обставин, думка скаржників щодо затримки списання коштів на виконання рішення та безпідставність стягнення річних та інфляційних втрат є безпідставними.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ДП «Укрзалізничпостач» та Першого заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/1852/13 від 19.06.2013- без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.