Постанова

від 21.12.2006 по справі 28/209-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

28/209-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 грудня 2006 р.                                                                                   № 28/209-06  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргуДніпропетровської міської ради (далі Рада)

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від05.10.06

у справі№ 28/209-06

господарського судуДніпропетровської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Еліта" (далі Товариство)

доРади  

прозміну умов договору   

В засіданні взяли участь  представники

- позивача: Безруков Д.С. (за дов. б/н від 21.08.06);

- відповідача:не з'явилися.

Ухвалою від 01.12.06 касаційна скарга Ради була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 21.12.06.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 21.12.06 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу до суду не надходило.

У судове засідання 21.12.06 представник Ради не з'явився.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від скаржника повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 21.12.06 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Товариства, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється сторонам у справі в установленому законом порядку.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1

ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 21.12.06 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 10.07.06 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Манько Г.В.) позовні вимоги Товариства задоволено повністю.

Внесено зміни в п. 2.1 договору оренди земельної ділянки від 20.12.02, укладений між Товариством та Радою, та викладено його в наступній редакції: "земельна ділянка передається до 29.08.2012р. Після закінчення терміну договору його дія скінчується."

З Ради на користь Товариство стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 05.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Павловського П.П., суддів –Чус О.В., Логвиненка А.О.) апеляційну скаргу Ради залишено без задоволення, а рішення від 10.07.06 господарського суду Дніпропетровської області без змін.

Рішення попередніх судових інстанцій мотивовані тим, що оскільки рішенням від 28.08.02 господарського суду Дніпропетровської області Раду було зобов'язано укласти з Товариством саме довгостроковий договір оренди земельної ділянки, то вимоги Товариства про зміну умов договору, укладеного на виконання вказаного рішення лише на 4 роки 8 місяців, є правомірними.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 10.07.06 господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 05.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги Рада обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме:

п. 1 ст. 12, ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України, ст. 24, п. 34 ст. 26, ст. 34, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування". Крім того, скаржник вважає, що судовими інстанціями було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник звертає увагу, що необхідною умовою укладання та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

На день розгляду справи по суті письмовий відзив на касаційну скаргу від Товариства не надійшов.

У судовому засіданні представник Товариства щодо доводів скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, а оскарженні рішення та постанову законними та обґрунтованими.   

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Товариства, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи та не заперечується скаржником у касаційній скарзі, рішенням від 28.08.02 господарського суду Дніпропетровської області по справі № 23/172 (далі Рішення від 28.08.02) Раду було зо бов'язано укласти з Товариством договір довгострокової оренди земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Плеханова. Вказане Рішення на момент винесення оскаржених судових рішень в установленому законом порядку скасовано не було та є чинним.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що на виконання Рішення від 28.08.02 між сторо нами було укладено договір оренди земельної ділянки від 20.12.02 (далі Договір від 20.12.02), за умови якого орендодавець (Рада) передає, а орендар (Товариство) приймає в оренду на умовах договору земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, Кіровський район, вул.Плеханова, для будівництва адміністративного будинку.

При цьому, судовими інстанціями встановлено, що розділом 2 Договору термін дії до говору визначено до 29.08.07.

При вирішенні спору по суті судовими інстанціями встановлено, що Товариство зверталося до Ради щодо розгляду та вирішення питання про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки, однак зазначене звернення було залишено Радою поза увагою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) /діл Конвенція/. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що

п. 1 ст. 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, та, водночас, передбачає виконання судових рішень, оскільки якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" ("Горнсбі проти Греції", рішення від 19 березня 1997 р., 1997-II, р. 510, § 40).

Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України  наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та інши ми законами України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч.1, 3 ст. 93 Земельного кодексу України –право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою –не більше 5 років та довгостроковою –не більше 50 ро ків.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок попередніх судових інстанцій про те, що Рішення від 28.08.02 щодо укладення довгострокового договору належним чином виконано не було, оскільки в порушення його вимог  Договір від 20.12.02 було укладено лише на 4 роки 8 місяців, а отже, відповідно до положень чинного законодавства такий договір є короткостроковим.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні викону ватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допус кається.

Згідно вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі"  зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судо вому порядку.

Доводи скаржника про те, що Товариством не було дотримано порядок поновлення договору оренди, колегією суддів Вищого господарського суду України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом даного спору є внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи Ради, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову від 05.10.05 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 28/209-06 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Савенко

І.Ходаківська