Постанова

від 19.12.2006 по справі 17-30/68-06-2794

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

17-30/68-06-2794

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 грудня 2006 р.                                                                                   № 17-30/68-06-2794  

      Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів :

головуючий суддяМуравйов О.В.

суддіПолянський А.Г.

Коробенко Г.П.

розглянувши касаційну скаргуПідприємства з іноземними інвестиціями “Лукойл-Україна”

на  постановувід 31.08.2006р. Одеського апеляційного господарського суду  

у справі№17-30/68-06-2794 Господарського суду Одеської  області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ілна”

до1.Товариства з обмеженою відповідальністю “Південна регіональна паливна компанія”2. Підприємства з іноземними інвестиціями “Лукойл-Україна”

прозобов'язання вчинити певні дії та стягнення пені у розмірі 63750грн.

За участю представників сторін:

позивача –  не з'явились,

відповідача –1 - не з'явились,

відповідача –2 –Чернобай О.В. -  дов. № 158 від 18.12.2006р., Трясун О.С., дов. №61 від 14.03.2006р.,

            ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2006р. у справі № 17-30/68-06-2794 (суддя Зуєва Л.Є.) позов задоволено. Зобов'язано Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Ілна»належні їй нафтопродукти: бензин А-95 у кількості 341 кг. на суму 1705,00 грн., бензин марки А-92 у кількості 2606 кг. на суму 12 508,8 грн., бензин А-76 у кількості 3797 кг. на суму 17086 грн., дизельне пальне у кількості 62 488 кг. на суму 287444,8 грн., всього 409 891 кг. нафтопродуктів на суму 318 744,6 грн., які знаходяться на базі зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Арциз, вул. Пушкінська, 47. Стягнуто з ПІІ «Лукойл-Україна»на користь ТОВ ВКФ «Ілна»59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1912, 75 грн. держмита. Стягнуто з ТОВ «Південна регіональна паливна компанія»на користь ТОВ ВКФ «Ілна»63 750,00 грн. пені, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1912, 75 грн. держмита.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. (судді: Тофан В.М., Журавльов О.О., Михайлов М.В.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково,  зобов'язано Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Ілна»належні їй нафтопродукти: бензин А-95 у кількості 341 кг. на суму 1705,00 грн., бензин марки А-92 у кількості 2606 кг. на суму 12 508,8 грн., бензин А-76 у кількості 3797 кг. на суму 17086 грн., дизельне пальне у кількості 62 488 кг. на суму 287444,8 грн., всього на загальну суму 318 744,6 грн., які знаходяться на базі зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Арциз, вул. Пушкінська, 47. Стягнуто з ПІІ «Лукойл-Україна»на користь ТОВ ВКФ «Ілна»59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1912,75 грн. держмита. Стягнуто з ТОВ «Південна регіональна паливна компанія»на користь ТОВ ВКФ «Ілна»1561,34 грн. пені, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 609,34 грн. держмита.

ПІІ «Лукойл-Україна»звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. та рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2006р. в частині зобов'язання ПІІ «Лукойл-Україна»повернути ТОВ ВКФ «Ілна»визначену в постанові кількість нафтопродуктів скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ ВКФ «Ілна»до ПІІ «Лукойл-Україна»відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Позивач та відповідач –1 в судове засідання не з'явилися, при цьому від першого надійшла телеграма з проханням перенести розгляд справи у зв'язку з тим, що його представник приймає участь у засіданні суду Одеської області. Однак, доказів, як то, ухвали про призначення справи до розгляду та ін.,  про дійсну участь у засіданні іншого суду ним не надано.

Представники відповідача –2 заперечили проти заявленого клопотання, вважають, що позиція сторін сформована, викладена відповідачем - 2 в касаційній скарзі, а отже, справа може бути розглянута за відсутності представника позивача за наявними в ній документами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказане клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Так, про дату, час та місце судового засідання усі учасники процесу повідомлені заздалегідь належним чином. Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 01.12.2006р., про прийняття касаційної скарги до розгляду, явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребовувалися, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК України.

Заслухавши присутніх представників відповідача - 2, перевіривши повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як встановлено місцевим і апеляційним судом  та вбачається з матеріалів справи, 11.02.2005р. між позивачем та ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” був укладений Договір №0211 зберігання нафтопродуктів, згідно умов якого позивач передавав на зберігання відповідачу - 1 нафтопродукти.

Нафтопродукти були отримані ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” на зберігання у зв'язку з тим, що на той час вказане товариство було суборендарем Арцизької нафтобази відповідно до Договору суборенди №0103/01 з ТОВ «Лук-Сінт».

Станом на 31.01.2006р. на зберіганні у ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” знаходилися наступні нафтопродукти: бензин А-95 –341 кг, бензин А-92 –2 606 кг., бензин А-76 –3 797 кг., дизельне пальне –62 488 кг., про що свідчить акт звірки укладений між ТОВ ВКФ “Ілна” та ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції, виходячи з встановлених апеляційним судом фактів, відзначає, що зазначений акт звірки складений до припинення ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” оренди нафтобази та задовго до початку її оренди ПІІ “Лукойл-Україна”.

Так, договір суборенди з ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” був розірваний з 28.02.2006 року, а договір оренди №06/27 з ПІІ “Лукойл-Україна” укладений 23.02.2006 року.

Сама нафтобаза передана ПІІ “Лукойл-Україна” по акту приймання-передачі майна від 01.03.2006 року.

При цьому, згідно вказаного акту в ньому відсутні відомості про те, що разом з нафтобазою передаються нафтопродукти, тим більше не зазначено, що на нафтобазі знаходяться нафтопродукти, що належать позивачеві.

Таким чином, на підставі встановлених обставин касаційний суд при вирішенні справи виходить з того, що до отримання Арцизької нафтобази в оренду ПІІ “Лукойл-Україна”, ця нафтобаза була повернута від ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” до ТОВ “Лук-Сінт”.

Позивач пред'явив вимогу до зберігача (ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”) щодо повернення майна (нафтопродуктів), яке знаходиться в нього на зберіганні, проте зберігач не виконав своїх зобов'язань щодо повернення майна.

Приймаючи рішення у даній справі в частині зобов'язання ПІІ “Лукойл-Україна” повернути вказані вище нафтопродукти, суди виходили з того, що право оренди на нафтобазу перейшло до ПІІ “Лукойл-Україна”, яке перешкоджає ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” повернути належне позивачу майно, а тому власник має право витребувати майно з чужого володіння.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком апеляційної інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У той же час, судам слід було мати на увазі, що за змістом ст. ст. 387, 400 Цивільного кодексу України віндикаційний позов може бути пред'явлений тільки на захист права власності на річ, яка визначена індивідуальними ознаками.

Разом із цим, нафтопродукти вимірюються лише вагою та кваліфікуються за марками, а тому згідно до приписів ч.2 ст. 184 Цивільного кодексу України це майно є, таким, що визначеною родовими ознаками та є замінним.

Апеляційним господарським судом встановлено, що визначена кількість нафтопродуктів, яка є предметом позовних вимог ТОВ ВКФ “Ілна” у даній справі, відповідно до ст.184 ЦК України є річчю (майном), що визначена родовими ознаками, а тому не може бути індивідуально визначеною річчю (майном).

Більш того, судом приймається до уваги, що згідно із рішенням господарського суду Одеської області від 19.07.2006р. у справі №6/214-06/5668 зобов'язано ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” повернути на користь ПІІ “Лукойл-Україна” нафтопродукти, які зберігалися на нафтобазі на підставі договору зберігання №05/1859 від 14.11.2005р., що діяв одночасно із договором зберігання нафтопродуктів №0211 від 11.02.2005р. з позивачем у справі, яка розглядається.

Тобто, вказане вище рішення підтверджує факт, що при передачі нафтобази у користування ПІІ “Лукойл-Україна” у неї були відсутні також нафтопродукти, які були передані на зберігання до ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”.

Відповідно до ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із договором зберігання нафтопродуктів №0211 від 11.02.2005р., укладеним між позивачем та відповідачем 1, зберігачем є ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”, яка не заперечує проти знаходження на зберіганні наступних нафтопродуктів: бензин А-95 –341 кг, бензин А-92 –2 606 кг., бензин А-76 –3 797 кг., дизельне пальне –62 488 кг.

Частиною 1 ст. 949 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтями 526, 526 Цивільного кодексу України передбачена обов'язковість цивільних зобов'язань та недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

Звідси, зобов'язаною особою перед позивачем по поверненню отриманих на зберігання нафтопродуктів є ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”.

Викладене свідчить, що, оскільки ПІІ “Лукойл-Україна” не має з позивачем договірних відносин, то, відповідно, не має перед позивачем обов'язку по поверненню нафтопродуктів.

Крім того, оскільки мова в даному разі йде про речі, визначені родовими ознаками, то віндикаційний позов щодо витребування не індивідуалізованого майна заявлено до ПІІ «Лукойл-Україна»безпідставно.

Тому, касаційна колегія погоджується з доводами заявника касаційної скарги відносно того, що суди першої і апеляційної інстанцій          неправильно застосували при вирішенні справи норми матеріального права, оскільки до вирішення питання щодо речей визначених родовими ознаками, застосували норми ЦК України (ст.ст.387, 400), які підлягають застосуванню лише до витребування індивідуально визначених речей.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України також відзначає, що місцевим та апеляційним судами не були застосовані норми, які регулюють відносини зберігання.

Так, відповідно до норми ст.941 ЦК України за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

В даному разі в договорі зберігання від 11.02.2005р. №0211 такої згоди не міститься. Також, така згода відсутня в матеріалах справи.

Викладене вказує на те, що  ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” повинна була зберігати нафтопродукти позивача окремо від інших, що в наступному дало б можливість їх індивідуалізувати. ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” такого обов'язку не виконало.

Згідно зі ст.942 ЦК України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ст.943 ЦК України, зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Застосування норм ст.ст. 942, 943 ЦК України до врегулювання спірних правовідносин, беручи до уваги встановлені факти, щодо припинення орендних відносин між ТОВ “Лук-Сінт” і ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”  та оформлення орендних відносин між ТОВ “Лук-Сінт” і ПІІ “Лукойл-Україна”, вказує на те, що ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”, як зберігач, повинно  було, при розірванні орендних відносин по оренді Арцизької нафтобази, або повернути нафтопродукти позивачу (поклажедавцю), або передати їх на зберігання іншій особі (в тому числі ТОВ “Лук-Сінт” чи ПІІ “Лукойл-Україна”), або вжити інших заходів для їх збереження.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” не довела факту виконання ним своїх обов'язків зберігача, рівно як і позивач не довів факту передачі нафтопродуктів на зберігання ПІІ “Лукойл-Україна”, чи того факту, що такі нафтопродукти знаходять на зберіганні у вказаному підприємстві.

В цьому відношенні колегія суддів касаційної інстанції критично відноситься до посилань місцевого і апеляційного суду на лист в.о. начальника Арцизького представництва ПІІ “Лукойл-Україна” А.В.Петрова від 09.03.2006р. №02.10/06, оскільки посилання судами на цей лист було здійснено внаслідок неправильного застосування законодавства а саме:

- згідно ухвали господарського суду Одеської області від 04.04.2006 року у цій справі вказане вище представництво визнано неналежним відповідачем, оскільки ніякого Арцизького представництва (філії) у ПІІ “Лукойл-Україна” не існує.

Тому, в.о. начальника неіснуючого відокремленого підрозділу не має прав сторони у справі і надані ним листи не можуть братись до уваги.

Також, зазначений лист не є первинним документом (договором, актом, тощо..) у розумінні ст.937 ЦК України.

Окрім того, як відмічалось, ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” не укладало з ПІІ “Лукойл-Україна” договорів зберігання належних позивачу нафтопродуктів та не передавало такі нафтопродукти на зберігання відповідачу - 2. При цьому, виходячи з вимог ст.ст.936, 943 ЦК України, такі договори повинні укладатись в письмовій формі і лише за згодою, чи, принаймні з повідомленням поклажодавця.

Звідси, зазначений вище лист А.В.Петрова не може вважатись допустимим доказом у справі, а прийняття його до уваги, свідчить про порушення місцевим і апеляційним судом вимог ст.34 ГПК України щодо допустимості доказів.

В цьому відношенні колегія також відзначає, що згідно із ч.3 ст. 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних не є обов'язковим для господарського суду.

Виходячи з викладеного касаційний суд дійшов висновку, що позивачем на доведено належними доказами факту знаходження саме його нафтопродуктів у володінні  ПІІ “Лукойл-Україна”.

Виходячи з наведеного колегія Вищого господарського суду України доходить висновку, що позовні вимоги до ПІІ «Лукойл-Україна»заявлені безпідставно і задоволені судом першої інстанції неправомірно, а тому в позові до вказаного підприємства має бути відмовлено.

Таким чином, касаційна колегія вважає, що судами першої і апеляційної інстанцій було неправильно застосовано матеріальне право України, що призвело до прийняття неправильних рішень у справі.

Відповідно до ст.111-10 ГПК України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного суду.

В той же час, оскільки, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 208) позивач просив зобов'язати лише ПІІ “Лукойл-Україна” повернути нафтопродукти і стягнути пеню з ТОВ “Південна регіональна паливна компанія”, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що задоволенню підлягала лише вимога щодо стягнення пені з відповідача - 1.

Крім того, позивач не позбавлений права звертатись з позовом до ТОВ “Південна регіональна паливна компанія” про повернення переданих останньому на зберігання нафтопродуктів або відшкодування їх вартості.

Тому, на підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду та  постанова апеляційного суду мають бути скасовані в частині задоволення позовних вимог щодо ПІІ “Лукойл-Україна”, і, в цій частині, в позові має бути відмовлено.

Колегія суддів також відзначає, що у відповідності до п.2 ч.3 ст.104 ГПК України апеляційним судом правомірно було скасовано рішення місцевого суду, оскільки було встановлено, що відповідач 2 не був належним чином повідомлений  про день та час розгляду справи після її відкладення 31.07.2006р. на 13.09.2006р., то задоволенні позовних вимог про стягнення з вказаного товариства пені є правомірним.

З урахуванням того, що рішення від 13.09.2006р. Господарського суду Одеської області у справі № 17-30/68-2794 вже було скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 31.10.2006р., касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

У відповідності з ч.4 ст.49 ГПК України, з позивача на користь відповідача –2 слід стягти витрати по сплаті держмита понесені останнім.

За згодою представників відповідача - 2 та відповідно до ч. 2 ст. 85, ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п.2 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями “Лукойл-Україна” задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року по справі № 17-30/68-06-2794 в частині зобов'язання Підприємства з іноземними інвестиціями “Лукойл-Україна” повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ілна” належні їй нафтопродукти: бензин А-95 у кількості 341 кг на суму 1705,00 грн., бензин марки А-92 у кількості 2606 кг на суму 12 508,8 грн., бензин А-76 у кількості 3797 кг на суму 17086 грн., та дизельне пальне у кількості 62 488 кг на суму 287444,8 грн., всього на загальну суму 318 744,6 грн., які знаходяться на базі зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Арциз, вул. Пушкінська, 47 та в частині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями “Лукойл-Україна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ілна” 1593,73грн. держмита та 59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,  скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Ілна” до ПІІ “Лукойл-Україна” відмовити.

В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 року по справі № 17-30/68-06-2794 залишити без змін.

Стягнути з ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Ілна” на користь ПІІ “Лукойл-Україна” 355грн. держмита сплаченого за подачу апеляційної скарги (платіжне доручення №16516 від 22.09.06р.) та 1593,73грн. держмита сплаченого за подачу касаційної скарги (платіжне доручення №СО 0013800 від 01.11.06р.).

Головуючий    суддя                                                                   Муравйов О.В.

Судді                                                                                             Полянський А.Г.

                                                                                            Коробенко Г.П.