Постанова
від 16.09.2013 по справі 826/11878/13-а
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 вересня 2013 року 10:00 № 826/11878/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алюпро» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Р» від 11.06.2013 р. №№ 000585482260, 0005492260.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Промметіадресурс» (код ЄДРПОУ 322407444) за період з 01.02.2012 р. по 31.03.2012 р. та ТОВ «Алюмет» (код ЄДРПОУ 36866469) за період з 01.10.2012 р. по 3.1.10.2012 р., їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.06.2013 р. № 44/22-6/36251163, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.198.6. ст.198, п.200.1. та п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 609 500,00 грн., в т.ч. за лютий 2012 року в сумі 128195,00 грн., за березень 2012 року в сумі 569231,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 1912501,00 грн.;

п.138.1. ст.138, п.139.1. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 2 739 975,00 грн., в т.ч. за 1 кв. 2012 року на суму 732297,00 грн., за 4 кв. 2012 року на суму 2007678,00 грн.

Зазначені порушення обґрунтовані, з боку відповідача, наявністю порушень податкового законодавства з боку підприємств-постачальників позивача ТОВ «Промметіадресурс» та ТОВ «Алюмет», викладених в актах перевірок зазначених контрагентів позивача, що надійшли до відповідача під час перевірки позивача.

Так, актом ДПІ у Подільському м. Києва ДПС від 21.03.2013р. № 929/22-5-04/36866469 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Алюмет» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Поліпласт-КР» (код ЄДРПОУ 33453224), за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р. зафіксовано, що основним постачальником товарів (робіт, послуг) ТОВ «Алюмет» за перевіряємий період було ТОВ «Поліпласт-Кр», яке відсутнє за місцезнаходженням, не має трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що свідчить про недійсність вчинених ним з контрагентами правочинів. Таким чином перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю. Отже, ТОВ «Алюмет» безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Поліпласт-КР».

Крім того, актом Криворізької центральної МДПІ у м. Кривому Розі від 30.10.2012 р. №3372/23-01/32407444 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Промметалресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Джілд» за період з 01.01.2012 р. по 30.04.2012 р., та ТОВ «Живий хліб» за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р., з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р. зафіксовано, що ТОВ «Промметалресурс» не надано копій первинних бухгалтерських документів на подальшу реалізацію отриманого від ТОВ «Живий Хліб» та ТОВ «Джілд» товару, а також підприємство не має необхідних умов для виконання такого постачання або здійснення діяльності, про що свідчить відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів та інше, отже правочини між ТОВ «Промметалресурс» та контрагентами-покупцями не мають законного підґрунтя, не несуть реального характеру, вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами тобто є нікчемними та суперечить інтересам держави і суспільства та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами, а також про те, що наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином, у позивача не було підстав для податкового обліку здійснених між ними операцій, а первинні документи складені такими контрагентами не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань оскільки не мають статусу юридично значимих. У зв'язку з чим, на думку податкового органу, позивач не має право на формування валових витрат та податкового кредиту по зазначеним контрагентам.

На підставі акта перевірки позивача від 14.06.2013 р. № 44/22-6/36251163, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

від 11.06.2013 р. № 000585482260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 2739975,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1369988,00 грн.

від 11.06.2013 р. № 0005492260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2609501,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1304751,00 грн.

Суд одразу звертає увагу на те, що акт про результати перевірки позивача № 44/22-6/36251163 складено 14.06.2013 р., в той час, як оскаржувані податкові повідомлення-рішення 11.06.2013 р., що фактично свідчить, по-перше, про неможливість їх прийняття на підставі пізніше складеного акту перевірки та, по-друге, про порушення з боку відповідача чітко встановленого Податковим кодексом України порядку їх прийняття, закріпленого ст.56 та порушило позивача права на належний досудовий захист.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки позивача, взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах.

Так, взаємовідносини позивача з ТОВ «Промметаллресурс» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 01.11.2011 р. № 01/11, за умовами якого контрагент як продавець зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця товар, визначений у специфікаціях до договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Розрахунки за договором здійснювалися у безготівковій формі, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банку.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Алюмет» ґрунтувалися на договорі постави від 01.03.2012 р. № 01/03, за умовами якого контрагент як постачальник зобов'язувався поставити, а позивач як покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар, визначений у специфікаціях до договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: видаткові накладні № 205 від 01 жовтня 2012 р., № 206 від 01 жовтня 2012 р., № 207 від 01 жовтня 2012 р., № 208 від 04 жовтня 2012 р., № 209 від 05 жовтня 2012 р., № 210 від 08 жовтня 2012 р., № 212 від 12 жовтня 2012 р., № 211 від 13 жовтня 2012 р., № 213 від 14 жовтня 2012 р., № 215 від 15 жовтня 2012 р., № 214 від 15 жовтня 2012 р., № 216 від 16 жовтня 2012 р., № 219 від 17 жовтня 2012 р., № 217 від 17 жовтня 2012 р., № 223 від 19 жовтня 2012 р., № 221 від 19 жовтня 2012 р., № 220 від 19 жовтня 2012 р., № 224 від 22 жовтня 2012 р., № 222 від 22 жовтня 2012 р., № 225 від 24 жовтня 2012 р., № 226 від 25 жовтня 2012 р., № 229 від 26 жовтня 2012 р., № 228 від 26 жовтня 2012 р., № 227 від 26 жовтня 2012 р., № 231 від 30 жовтня 2012 р., № 230 від 30 жовтня 2012 р., № 239 від 31 жовтня 2012 р. та податкові накладні №3 від 01.10.2012 року на загальну суму 237 624,84 грн., в т.ч. ПДВ - 39 604,14 грн.; №2 від 01.10.2012 року на загальну суму 621 282,96 грн., в т.ч. ПДВ - 103 547,16 грн.; № 1 від 01.10.2012 року на загальну суму 372 489,84 грн., в т.ч. ПДВ - 62 081,64 грн.; №4 від 04.10.2012 року на загальну суму 620 145,72 грн., в т.ч. ПДВ - 103 357,62 грн.; №5 від 05.10.2012 року на загальну суму 555 614,64 грн., в т.ч. ПДВ - 92 602,44 грн.; №6 від 08.10.2012 року на загальну суму 334 960,92 грн., в т.ч. ПДВ - 55 826,82 грн.; №7 від 12.10.2012 року на загальну суму 283 172,76 грн., в т.ч. ПДВ - 47 195,46 грн.; №16 від 13.10.2012 року на загальну суму 620 204,04 грн., в т.ч. ПДВ - 103 367,34 грн.; № 8 від 14.10.2012 року на загальну суму 204 703,20 грн., в т.ч. ПДВ - 34 117,20 грн.; № 10 від 15.10.2012 року на загальну суму 286 205,40 грн., в т.ч. ПДВ - 47 700,90 грн.; №9 від 15.10.2012 року на загальну суму 299 298,24 грн., в т.ч. ПДВ - 49 883,04 грн.; № 11 від 16.10.2012 року на загальну суму 613 759,68 грн., в т.ч. ПДВ - 102 293,28 грн.; №15 від 17.10.2012 року на загальну суму 640 295,28грн., в т.ч. ПДВ - 106 715,88 грн.; №21 від 22.10.2012 року на загальну суму 641 665,80 грн., в т.ч. ПДВ - 106 944,30 грн.; №12 від 17.10.2012 року на загальну суму 386 807,40 грн., в т.ч. ПДВ - 64 467,90 грн.; №17 від 19.10.2012 року на загальну суму 400 016,88 грн., в т.ч. ПДВ - 66 669,48 грн.; №18 від 19.10.2012 року на загальну суму 402 320,52 грн., в т.ч. ПДВ - 67 053,42 грн.; №19 від 19.10.2012 року на загальну суму 338 372,64 грн., в т.ч. ПДВ - 56 395,44 грн.; №20 від 22.10.2012 року на загальну суму 430 664,04 грн., в т.ч. ПДВ - 71 777,34 грн.; №24 від 24.10.2012 року на загальну суму 418 795,92 грн., в т.ч. ПДВ - 69 799,32 грн.; №25 від 25.10.2012 року на загальну суму 435 300,48 грн., в т.ч. ПДВ - 72 550.,08 грн.; №27 від 26.10.2012 року на загальну суму 414 246,96 грн., в т.ч. ПДВ - 69 041,16 грн.; №26 від 26.10.2012 року на загальну суму 565 937,28 грн., в т.ч. ПДВ - 94 322,88 грн.; №28 від 26.10.2012 року на загальну суму 219 662,28 грн., в т.ч. ПДВ - 36 610,38 грн.; №29 від 30.10.2012 року на загальну суму 400 425,12 грн., в т.ч. ПДВ - 66 737,52 грн.; 30 від 30.10.2012 року на загальну суму316 006,92 грн., в т.ч. ПДВ - 52 667,82 грн.; №35 від 31.10.2012 року на загальну суму 412 468,20 грн., в т.ч. ПДВ - 68 744,70 грн.

Судом також приймається до уваги те, що на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, позивачем надані суду докази використання придбаних у зазначених контрагентів товарів у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ТОВ «Промметіадресурс» та ТОВ «Алюмет», не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по вищезазначеним договорам або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем суду не надані.

За результатом системного аналізу наданих позивачем копій договорів та доданих до них первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ «Промметіадресурс» та ТОВ «Алюмет», судом встановлено, що договори містять всі істотні умови, тобто є укладеними.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін, щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались, а висновки про нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, сформовані відповідачем в акті перевірки позивача, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, отже сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить про те, що не належать до складу валових витрат лише витрати підприємства не підтверджені відповідними первинними документами, аналогічно, і до податкового кредиту не відносяться суми сплаченого податку у складі ціни з придбані товар (роботи, послуги) не підтверджені податковими накладними, складеними у відповідності до вимог законодавства.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат на придбання товарів до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Отже, операції позивача з контрагентами здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів перевірок контрагентів позивача, оскільки, інформація, викладена в них, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених ним в акті перевірки позивача висновків, покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Р» від 11.06.2013 р. №№ 000585482260, 0005492260.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпро» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0005492260 та №0005482260 від 11.06.2013 року ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів в м. Києві.

Судові витрати в сумі 2297,00 грн. присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюпро» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій


Дата ухвалення рішення	16.09.2013
Оприлюднено	30.09.2013
Номер документу	33793777
Судочинство	Адміністративне

Судовий реєстр по справі —826/11878/13-а

Ухвала від 29.07.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Арсірій Р.О.