Постанова

від 26.12.2006 по справі 6-22/205-06-4089

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6-22/205-06-4089

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 грудня 2006 р.                                                                                   № 6-22/205-06-4089  

                Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна  В.Е.,

суддівЧернова     Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача - Писаренко М.О., Панченко Н.Д.,

відповідачів Генеральної прокуратури Українитретіх осіб - Довженко О.М., Сєнов Б.О.,

- Громадський С.О.,- не з'явилися,

розглянувши  у відкритому  судовому   засіданні    касаційну скаргу

ТОВ “Одеський судноремонтний завод “Україна”

на постановувід 31.10.2006  Одеського апеляційного господарського суду

у справі№6-22/205-06-4089

за  позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і Фонду державного майна України

до

(треті особи -1.ТОВ “Одеський судноремонтний завод “Україна”;2.Відділу державних реєстраторів Одеської міськради ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна” та державний реєстратор Ісаєнко Л.Г.)

про  

визнання частково недійсним статуту ТОВ “Одеський судноремонтний завод “Україна” та свідоцтва про державну реєстрацію та зобов'язання відповідачів вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.09.2006 (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін  постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 (судді: Разюк Г.П., Колоколов С.І., Петров М.С.), позов задоволено частково -  визнано недійсними пункти 1.3, 2.1, 2.2 та друге речення пункту 1.4 статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна”, зареєстрованого Державним реєстратором Ісаєнко Л.Г. 13.04.2005р. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необгрунтованістю.

Рішення мотивоване невідповідністю вимогам ч.2 ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та вимогам Закону України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” оспорюваних положень статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” про створення товариства з метою оренди цілісного майнового комплексу (далі –ЦМК) ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”.

ТОВ “Одеський судноремонтний завод “Україна” в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст.4, 7, 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", та порушено норми ч.4 ст.35 та ст.ст.36, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник вказує на те, що належність   ДП   "Одеський   судноремонтний   завод   "Україна"   до  переліку об'єктів, затвердженого Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», сама по собі не означає належності до об'єктів, що мають загальнодержавне значення і щодо яких застосовуються положення статті  5  Закону України «Про приватизацію державного майна». Окрім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги посилання скаржника на наявність в матеріалах справи судових рішень місцевих загальних судів, які, на думку скаржника, мають преюдиціальне значення, оскільки ці судові рішення ухвалені з інших підстав та по іншому предмету спору, а відтак не мають обов'язкового значення для даної справи. Однак, відповідно до частини 4 статті 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Так, рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 04.05.2005 у справі №2-4691, яке набрало законної сили, встановлено, що "положення Статуту ТОВ "Одеський судноремонтний завод "Україна" відповідають вимогам чинного законодавства стосовно його змісту та оформлення", у тому числі найменування та п.п.1.3, 1.4, 2.1, 2.2 Статуту.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами першої та апеляційної  інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова  - скасуванню в частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1.3, 2.1, 2.2 та другого речення пункту 1.4 статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду Одеської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Частиною 2 ст.4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”.

Відповідно ч.2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна” /в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин/ передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення.

Згідно Закону України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 07.07.1999р. державне підприємство „Одеський судноремонтний завод „Україна” внесено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Крім того, згідно з підпунктом “г” ст.5 зазначеного вище закону, загальнодержавне значення, серед іншого, мають також: акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій.

Постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998р. „Про прикордонний причал" визначено, що причалом є комплекс будівель та гідротехнічних споруд, які призначені для підходу, швартування стоянки та обслуговування суден, посадки та висадки пасажирів, вантажних операцій тощо.

З листа Регістра судноплавства України №3/7-447 від 16.03.2006р. вбачається, що під технічним наглядом Регістру судноплавства України знаходяться допоміжні та судноремонтні причали №№ 6, 7, 8, 9, 13, 14, 15, 16 Державного підприємства „Одеський судноремонтний завод „Україна".

Враховуючи викладені приписи ст.ст.4, 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ту обставину, що причали забезпечують основний вид діяльності ДП „Одеський судноремонтний завод", входячи до складу цілісного майнового комплексу цього підприємства, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про незаконність тих положень Статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна”, які регламентують створення товариства з метою оренди цілісного майнового комплексу ДП "Одеський судноремонтний завод "Україна", позаяк вони суперечать положенням законодавства щодо передачі таких цілісних майнових комплексів в оренду, що, в свою чергу, порушує майнові права та охоронювані інтереси держави.

Статтями 7, 8 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що створення господарського товариства, метою якого є отримання в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства можливе тільки членами трудового колективу даного підприємства.

Як вбачається з Протоколу № 1 загальних зборів засновників ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна" від 01.02.2005р., крім частини членів трудового колективу товариства (частина працівників ДП ОСРЗ „Україна”), засновником товариства є юридична особа - Міжнародна асоціація ветеранів підрозділу антитерору  “Альфа”.

Таким чином, хоч законодавством і не встановлена пряма заборона на участь у якості засновника юридичної особи в товаристві, однак означений закон не передбачає право будь-якої фізичної чи юридичної особи, окрім трудового колективу державного підприємства бути засновником товариства з обмеженою відповідальністю, метою якого є оренда цілісного майнового комплексу. А відтак не відповідають законодавству і є незаконними положення пункту 1.3 спірного Статуту.

Судом не прийнято до уваги посилання скаржника на наявність в матеріалах справи судових рішень місцевих загальних судів, що на думку скаржника мають преюдиціальне значення, оскільки ці судові рішення ухвалені з інших підстав та по іншому предмету спору, а, відтак, не мають обов'язкового значення для даної справи №6-22/205-06-4089.

Проте, колегія не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (в редакції, чинній на момент державної реєстрації статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна”) не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”, а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, які випускають підакцизну продукцію. Тобто виходячи з системного аналізу змісту цієї норми законодавцем встановлено заборону на передачу в оренду лише тих включених до відповідного переліку об'єктів права державної власності, які випускають підакцизну продукцію. Однак, судами попередніх інстанцій не досліджувалися та не встановлювалися обставини наявності чи відсутності виробництва Державним підприємством “Одеський судноремонтний завод “Україна” підакцизної продукції, а сам лише факт входження цього підприємства до переліку, затвердженого вищезгаданим Законом, не означає належності ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна” до об'єктів державної власності, стосовно яких запроваджено нормативну заборону на передачу в оренду. У зв'язку з наведеним суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про невідповідність оспорюваних положень статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” вимогам Закону України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”.

Іншою підставою для визнання недійсними пунктів 1.3, 2.1, 2.2 та другого речення пункту 1.4 статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” судом апеляційної інстанції визначено суперечність положень статуту товариства (в частині його створення з метою оренди ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”) нормам законодавства щодо передачі таких ЦМК в оренду, оскільки згідно з підпунктом “г” ч.2 ст.5 Закону України „Про приватизацію державного майна” допоміжні та судноремонтні причали №№6, 7, 8, 9, 13, 14, 15, 16 ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”, які входять до складу ЦМК цього підприємства, є об'єктами, що мають загальнодержавне значення.

Касаційна інстанція визнає такі висновки суду помилковими з наступних підстав.

Оспорювані положення статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” дійсно містять вказівки про створення товариства з метою оренди ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”, однак, ч.1 ст.88 та ст.143 ЦК України, якими врегульовано вимоги до змісту статуту товариства з обмеженою відповідальністю, не забороняє вказувати в статуті такого товариства мету його створення. Більше того, з матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено подання ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” орендодавцю (Фонду державного майна України) у встановленому порядку заяви щодо оренди ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”, як це передбачено ч.3 ст.7 та ст.9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, як і не вбачається укладення з ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” договору оренди ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”, а тому відсутні будь-які підстави вважати, що першим відповідачем порушено встановлену ч.2 ст.4 вищезгаданого Закону заборону на передачу в оренду об'єктів державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”. В оспорюваних пунктах статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” лише було зафіксовано намір товариства стати в подальшому орендарем ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”, але передбачене ч.4 ст.8 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” переважне право на укладення договору оренди ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна” ним не реалізовано і ніякі юридично значимі дії з цього приводу першим відповідачем не вчинялися. Отже, саме лише зазначення в статуті товариства мети його створення (оренди ЦМК ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна”) не тягне за собою порушення імперативних вимог ч.2 ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки визначена цією статтею заборона на передачу в оренду відповідних об'єктів державної власності не порушувалася фактом створення ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна”, так як договір оренди ЦМК  ДП “Одеський судноремонтний завод “Україна” між товариством та Фондом державного майна України не укладався.

Окрім того, юридичні факти відсутності реалізації ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” права на укладення такого договору оренди та обумовленої цим відсутності порушення статутом товариства чинного законодавства про оренду встановлено рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 04.05.2005 по цивільній справі №2-4691 (а.с.65-70, том 1), яке набрало законної сили та в силу імперативних вимог ч.4 ст.35 ГПК України є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Цим же рішенням встановлено, що положення Статуту ТОВ "Одеський судноремонтний завод "Україна" відповідають вимогам чинного законодавства стосовно його змісту та оформлення, і зафіксовано відсутність будь-яких порушень законодавства при затвердженні та оформленні Статуту ТОВ "Одеський судноремонтний завод "Україна".

Судом апеляційної інстанції неправомірно відхилено посилання скаржника на преюдиціальне значення рішення Приморського районного суду м.Одеси від 04.05.2005 виключно з мотивів їх ухвалення з інших підстав та по іншому предмету спору, оскільки виходячи зі змісту ч.4 ст.35 ГПК України обов'язковість застосування господарським судом встановлених рішенням суду в цивільній справі фактів жодним чином не залежить від предмету та  підстав позовів у цивільній чи господарській справах (їх тотожність тощо). Вирішальним та достатнім для застосування вимог ч.4 ст.35 ГПК України є та обставина, щоб зазначені факти мали значення для вирішення спору.

Зазначене судове рішення, яке набрало законної сили, встановлює не підлягаючі доведенню при вирішенні даного господарського спору юридичні факти, що спростовують покладені в основу оскаржуваних рішення та постанови висновки господарських судів, і ці факти безпідставно не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій.

Що стосується посилань суду апеляційної інстанції на невідповідність положення пункту 1.3 спірного Статуту (в частині зазначення засновником товариства юридичної особи - Міжнародної асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа”) вимогам ст.ст.7, 8 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, згідно яких, на думку суду, створення господарського товариства, метою якого є отримання в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, можливе тільки членами трудового колективу даного підприємства, то колегія визнає такі висновки суду помилковими. Адже, згідно з абзацом 2 ч.1 ст.114 ЦК України обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом, а статті 7, 8 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” не містять імперативних застережень щодо виключного права членів трудового колективу бути засновниками товариства з обмеженою відповідальністю, метою якого є оренда ЦМК державного підприємства. Окрім того, згідно з ч.2 ст.8 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” після прийняття рішення про оренду ЦМК члени трудового колективу підприємства засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство. Зважаючи на це чинне цивільне законодавство не забороняє іншим фізичним чи юридичним особам після прийняття відповідного рішення стати поряд з членами трудового колективу державного підприємства співзасновниками  господарського товариства, створеного з метою оренди ЦМК державного підприємства. Таке господарське товариство має переважне право на оренду ЦМК незалежно від співвідношення часток засновників (членів трудового колективу та інших юридичних чи фізичних осіб) у статутному фонді товариства.

Колегія також вважає безпредметними посилання апеляційного господарського суду в обгрунтування своїх висновків на частини 1, 2 ст.115 Господарського кодексу України, якою врегульовано діяльність орендних підприємств, оскільки предметом даного спору є визнання частково недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеський судноремонтний завод “Україна”. Товариства з обмеженою відповідальністю та орендні підприємства є різними юридичними особами за організаційно-правовими формами їх діяльності.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанцій  всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд в частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1.3, 2.1, 2.2 та другого речення пункту 1.4 статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору в цій частині позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ч.4 ст.35, ст.ст.1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Одеський судноремонтний завод “Україна” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 20.09.2006 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006  у справі №6-22/205-06-4089 скасувати в частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1.3, 2.1, 2.2 та другого речення пункту 1.4 статуту ТОВ „Одеський судноремонтний завод „Україна” з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду Одеської області.

Головуючий, суддя                                                                                                                                 В.Овечкін

Судді:                                                                                                                Є. Чернов

                                                                                                                                              В. Цвігун