Ухвала

від 18.09.2013 по справі 2а-10053/11/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К/800/11951/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Кравченка О.Б., Тімінського Д.Л., відповідача:Вороніної В.В., прокуратури:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.04.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013

у справі № 2а-10053/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби,

за участю прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.04.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» (надалі - позивач, ТОВ СП «НІБУЛОН») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2011 № 0000430040 та від 20.12.2011 № 0000600040 повністю.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій полягає в тому, що, оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту підтверджується оформленими належним чином первинними документами, зменшення бази оподаткування або несплата суми податку на додану вартість до Державного бюджету України контрагентами позивача при реальному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.04.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Представниками прокуратури не були надані письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ СП «НІБУЛОН» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ «Луч», ПП «Альянсагротрейд», СГД-ФО ОСОБА_8, ТОВ «Українська зернова логістична компанія», ПП «Торгсервіс- Інвест» по звітних деклараціях з податку на додану вартість за період з грудня 2008 року по березень 2011 року та складено акт від 30.09.2011 № 937/40/14291113.

Контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про те, що документи (зокрема: накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури тощо), виписані ТОВ «Луч», ПП «Альянсагротрейд», СГД-ФО ОСОБА_8, ТОВ «Українська зернова логістична компанія», ПП «Торгсервіс-Інвест» на адресу ТОВ СП «НІБУЛОН» є наслідком укладання нікчемних правочинів та, відповідно, містять недостовірну інформацію.

Враховуючи нікчемність укладених між зазначеними контрагентами та ТОВ СП «НІБУЛОН» угод, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС зазначено, що в порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), пп.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України , ТОВ СП «НІБУЛОН» завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 1 403 582,18 грн., у тому числі по періодах: грудень 2008 року - 153 978,72 грн., січень 2009 року - 20 553,65 грн., березень 2009 року - 49 764,67 грн., квітень 2009 року - 240 612,69 грн., травень 2009 року - 368 994,88 грн., червень 2009 року - 42 811,40 грн., липень 2009 року - 222 696,42 грн., серпень 2009 року - 25 985,03 грн., вересень 2009 року - 6 588,00 грн., січень 2010 року - 7 090,02 грн., лютий 2010 року - 9 909,47 грн., вересень 2010 року - 8 954,67 грн., жовтень 2010 року - 83 385,67 грн., грудень 2010 року - 148 310,22 грн., лютий 2011 року - 13 946,67 грн.

В порушення пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , пп.14.1.18 п.14.1 ст. 14 , п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України , пп. 5.12.2, п.п.5.12.3, п.5.12.4 п. 5 Порядку заповнення декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 (у редакції наказу від 17.03.2008 № 159 ), підприємством завищено суму бюджетного відшкодування на 1 379 610,73 грн., у тому числі по періодах: січень 2009 року - 153 978,72 грн., лютий 2009 року - 20 553,65 грн., квітень 2009 року - 49 764,67 грн., травень 2009 року - 216 913,25 грн., червень 2009 року - 368 994,88 грн., липень 2009 року - 42 811,40 грн., серпень 2009 року - 222 696,42 грн., вересень 2009 року - 25 985,03 грн., жовтень 2009 року - 6 588,00 грн., лютий 2010 року - 7 090,02 грн., березень 2010 року - 9 909,47 грн., жовтень 2010 року - 8 954,67 грн., листопад 2010 року - 83 385,67 грн., січень 2011 року - 148 038,21 грн., березень 2011 року - 13 946,67 грн.

В результаті порушення ТОВ «Луч», ПП «Альянсагротрейд», СГД-ФО ОСОБА_8, ТОВ «Українська зернова логістична компанія», ПП «Торгсервіс-Інвест» виконання своїх податкових зобов'язань, а також приписів господарського та цивільного законодавства, контролюючий орган дійшов висновку про те, що угоди, укладені з ТОВ СП «НІБУЛОН», мають протиправний характер та укладені без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС на підставі акта перевірки від 30.09.2011 № 937/40/14291113 прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2011 № 0000430040, яким згідно п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 54.3 ст. 54 , п. 58.1 ст. 58 , п.79.2 ст. 79 , п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування на 1 379 610,73 грн.

У зв'язку з тим, що заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки було відшкодовано в розмірі 872 554,26 грн., відповідно до абз. 4 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 872 554,26 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 436 277,13 грн.

Внаслідок адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 13.10.2011 № 0000430040 скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 972,34 грн., в іншій частині залишено без змін.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС на підставі акта перевірки від 30.09.2011 № 937/40/14291113 з урахуванням рішення ДПА у Миколаївській області від 13.12.2011 № 3199/10/25-014 про результати розгляду первинної скарги прийняла податкове повідомлення-рішення від 20.12.2011 № 0000600040, яким згідно п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п. 54.3 ст. 54 , п.58.1 ст. 58 , п.79.2 ст. 79 , п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування на 1 379 610,73 грн. та визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 872 554,26 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 429 304,79 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України , що набрав чинності з 01.01.2011, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналогічні норми містить ст. 200 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладання та виконання договорів ТОВ «Луч», ПП «Альянсагротрейд», СГД-ФО ОСОБА_8, ТОВ «Українська зернова логістична компанія», ПП «Торгсервіс-Інвест» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були платниками податку на додану вартість та мали повну податкову правосуб'єктність, що підтверджується відповідними витягами та довідками.

Фактичне виконання господарських операцій, проведення розрахунків та право позивача на формування податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по розрахунках між ТОВ СП «НІБУЛОН» та вказаними контрагентами підтверджують договори поставки з додатками, витяги з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, накладні та видаткові накладні, рахунки та рахунки-фактури, платіжні доручення, витяги з реєстрів виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, накази на призначення відповідальних осіб, звіти по бухгалтерських проводках в розрізі контрагентів-постачальників, що містяться в матеріалах справи.

Реальність зберігання, переміщення сільськогосподарської продукції від постачальників до ТОВ СП «НІБУЛОН» та подальшу її реалізацію на експорт підтверджують договори складського зберігання зерна з додатками, складські квитанції, товарно-транспортні накладні, накладні на маршрут або групу вагонів, коносаменти, доручення на відвантаження експортних вантажів, вантажні митні декларації, зовнішньоекономічні контракти, біржові контракти, посвідчення про реєстрацію біржових контрактів, здавальні акти, що містяться в матеріалах справи.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із позицією судів першої та апеляційної інстанцій, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданих йому продавцями товарів податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцям податку на додану вартість у складі ціни товару при реальному вчиненні господарських операцій є достатніми підставами для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та подальшого виникнення права на бюджетне відшкодування.

Невідображення продавцями сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В світлі наведених рекомендацій колегія суддів зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України , Господарського кодексу України та Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка має індивідуальний характер відповідно до ст.61 Конституції України , поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах розгляду кримінальної справи, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів з ТОВ «Луч», ПП «Альянсагротрейд», СГД-ФО ОСОБА_8, ТОВ «Українська зернова логістична компанія», ПП «Торгсервіс-Інвест» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи, ніж сторона за правочином.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.04.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 у справі № 2а-10053/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна