Ухвала

від 16.09.2013 по справі 2а-13048/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2013 р. м. Київ К/800/26096/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 у справі №2а-13048/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УКРГОЛОВСНАБСПЕЦБУД» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГОЛОВСНАБСПЕЦБУД» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби № 0002122203 від 11.05.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2012 у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2012 скасовано; позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби № 0002122203 від 11.05.2012.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- актом перевірки № 1682/22-03/33233969 від 19.04.2011 відповідачем встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2,198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.10 ст.201 ПК України (а саме - заниження податку на додану вартість на суму 1 298 885,00 грн., у тому числі: за травень 2011 року - на 37 639,00 грн., за червень 2011 року - на 842 065,00 грн., за липень 2011 року - на 387 176,00 грн. та за серпень 2011 року - на 32 005,00 грн.);

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002122203 від 11.05.2012, яким позивачу збільшено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1 403 681,00 грн. (в тому числі, 1 298 885,00 грн. за основним платежем, 104 796,00 грн. за штрафними санкціями).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого внаслідок виявленого порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем не доведено факту здійснення господарських операцій з його контрагентом та настання правових наслідків для обох сторін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення першої інстанції та задовольняючи позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства, та встановленням судом факту реальності спірних господарських операцій. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність дій відповідача щодо проведення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення з огляду на встановлене судом порушення податковим органом вимог п.44.5 ст.44 ПК України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 ст. 15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач листом № 13/04-1 від 13.04.2012 (який отриманий відповідачем) повідомив податковий орган про викрадення первинних документів бухгалтерського обліку по взаємовідносинах з ПП «Дніпрорембуд-Сервіс».

Відповідно до п.44.5 ст.44 ПК України:

- у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених у пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації;

- платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу;

- у разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим пунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим пунктом строків.

Із аналізу наведеної норми слідує, що відповідач повинен був надати позивачу відповідний строк для відновлення втрачених документів та протягом даного строку не здійснювати перевірку.

Проте, відповідачем не надано жодних належних доказів вчинення відповідних дій, пов'язаних з отриманням повідомлення позивача про викрадення первинних документів бухгалтерського обліку по взаємовідносинам з ПП «Дніпрорембуд-Сервіс», натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, вчинено дії без дотримання вимог п.44.5 ст.44 ПК України.

Водночас, судом апеляційної інстанції були досліджені первинні документи, наявні у позивача, та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом і дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, рахунками-фактурами тощо. При цьому, виконання спірних господарських операцій (будівельних робіт) здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що керуючись положеннями п.187.1 ст.187, ст.198 ПК України позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» податкових накладних. На час здійснення господарських операцій ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» було зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з цим контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний