Постанова

від 11.09.2013 по справі 801/6868/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2013 р. (14:53 год.) Справа №801/6868/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. при секретарі Богацькій А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом

Красногвардійського міжрайонного управління водного господарства

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АРК

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

від позивача: Труфанова О.А., довіреність б/н від 10.07.13р., паспорт серії НОМЕР_2 Горячук Д.В., довіреність б/н від 20.08.13р., паспорт серії НОМЕР_3;

від відповідача: Серпутіна Т.В., довіреність № 400/9/26/10.0-19 від 08.08.13р., службове посвідчення серія НОМЕР_4;

Суть спору: 03.07.13р. Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення від 27.03.2013р. № 0000052202 про сплату 1994,00 грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.08.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.09.13р. замінено відповідача правонаступником - Джанкойською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в АРК.

В судовому засіданні 11.09.13р. представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та пояснили, що податковим органом протиправно зроблені висновки про нікчемність укладеної між позивачем та ТОВ «Стандарт» господарської угоди, оскільки вона була реальною та товарною, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

В судовому засіданні 11.09.13р. представник відповідача надав заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що висновки, зроблені податковим органом за результатами перевірки позивача, базуються на нормах ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України та є правомірними, а укладена між позивачем та ТОВ «Стандарт» угода суперечить інтересам суспільства та держави, оскільки не спрямована на настання реальних правових наслідків, що призвело до заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1328,50 грн.

З урахуванням викладеного, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, враховуючи вищезазначене Джанкойська об'єднана державна податкова інспекція АР Крим Державної податкової служби, правонаступником якої є Джанкойська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в АРК, у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства є юридичною особою, яка зареєстрована 07.02.2000р. Красногвардійською районною державною адміністрацією, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію Серії АОО № 515471.

Відповідно до п. 1.1 Положення про Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України 31.01.2012р. № 36, зі змінами, зареєстрованими державним реєстратором 04.04.2012р. за реєстраційним номером 11271050015000151 (а.с.7-12) Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства АР Крим є бюджетною неприбутковою організацією і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України.

Згідно п. 1.3 Положення Управління у межах своїх повноважень забезпечує на території Красногвардійського, Сакського, Джанкойського та Первомайського районів АР Крим вирішення питань щодо експлуатації державних меліоративних систем, використання, збереження та відтворення поверхневих водних ресурсів, меліорації земель, вирішує в установленому порядку разом з місцевими органами виконавчої влади та іншими організаціями питання забезпечення населення і галузей економіки Красногвардійського, Сакського, Джанкойського та Первомайського районів АР Крим водними ресурсами, здійснює від імені Держводагенства виробничі функції з управління інженерною інфраструктурою меліоративних систем та її окремими об'єктами, що перебувають у державній власності.

Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства взяте на податковий облік в органах податкової служби 05.07.1990р. за № 415.

Таким чином, суд зазначає, що Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства є суб'єктом господарювання, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовою особою Джанкойської ОДПІ АРК ДПС 06.03.2013р. на підставі наказу від 04.03.13р. № 382, виданого Джанкойською ОДПІ АРК ДПС, згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1. ст. 78, п. 79.1. ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Красногвардійського міжрайонного управління водного господарства з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Стандарт» (ЄДРПОУ 25454831) за звітний період вересень 2011 року, про що складено Акт № 664/22-0/01034047 від 14.03.2013 року (а.с.13-17).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними:

- угода між ТОВ «Стандарт» та Красногвардійським МУВГ (сума угоди ПДВ - 1328,50 грн., договір № 153 від 16.09.2011р.).

2. п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 1328,50 грн., у тому числі за вересень 2011р. - 1328,50 грн.

Висновки акту перевірки № 664/22-0/01034047 від 14.03.2013 року покладені в основу податкового повідомлення - рішення від 27.03.2013р. № 0000052202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1994,00 грн., у тому числі 1329,00 грн. за основним платежем та 665,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.18).

Не погодившись з висновками акту перевірки № 664/22-0/01034047 від 14.03.2013 року та податковим повідомленням - рішенням від 27.03.2013р. № 0000052202, позивачем були подані заперечення до Державної податкової служби в АР Крим (а.с.23).

Рішенням від 30.04.13р. № 115/10/10.2-14 ДПС в АРК залишила без змін податкове повідомлення - рішення Джанкойської ОДПІ АРК ДПС від 27.03.2013р. № 0000052202 (а.с.24-26).

Скаргою від 14.05.13р. № 494/21 позивачем оскаржене податкове повідомлення - рішення Джанкойської ОДПІ АРК ДПС від 27.03.2013р. № 0000052202 до Державної податкової служи України (а.с.27-28).

Рішенням від 03.06.13р. № 4074/6/99-99-10-01-15 ДПС України залишила без змін податкове повідомлення - рішення Джанкойської ОДПІ АРК ДПС від 27.03.2013р. № 0000052202 та рішення ДПС в АР Крим (а.с.29-30).

Не погодившись з висновками контролюючих органів, позивач оскаржив податкове повідомлення - рішення Джанкойської ОДПІ АРК ДПС від 27.03.2013р. № 0000052202 до суду.

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність прийнятого Джанкойською ОДПІ АРК ДПС податкового повідомлення - рішення від 27.03.2013р. № 0000052202, суд зазначає наступне.

В акті перевірки посадовою особою податкового органу зазначено (а.с.14, зворотній бік а.с.14), що перевірка правовідносин з ТОВ «Стандарт» проводилась на підставі інформації, отриманої від ДПІ м. Харків, щодо виконання господарських зобов'язань по укладеним нікчемним угодам (Акт перевірки ТОВ «Стандарт» від 30.11.2012р. № 2974/22-104/25454831).

Вказаним актом встановлено, що усі операції купівлі - продажу за участю ТОВ «Стандарт» за період вересень 2011 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», кредитом яких скористалось для мінімізації податкових зобов'язань по ПДВ Красногвардійське МУВГ. В ході перевірки взаємовідносини ТОВ «Стандарт» з Красногвардійським МУВГ визнані нікчемними.

В результаті чого податковим органом зроблено висновок про завищення Красногвардійським МУВГ податкового кредиту з ПДВ за вересень 2011 року на суму 1328,50 грн.

Перевіряючи правомірність зазначених висновків податкового органу, суд встановив наступне.

Красногвардійське міжрайонне управління водного господарства є бюджетною неприбутковою організацією, що належить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України.

Указом Президента України № 453/2011 від 13.04.2011 року «Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України» створено Державне агентство водних ресурсів України.

На підставі Указу Президента України № 453/2011 від 13.04.2011 року були змінені найменування структурних підрозділів Державного агентства водних ресурсів України, зокрема, Красногвардійським міжрайонним управлінням водного господарства були внесені зміни до статутних документів. У зв'язку зі зміною у назвах сфери управління організації виникла необхідність заміни вивісок фасадних, інформаційних табличок Красногвардійського міжрайонного управління водного господарства.

Для заміни старих фасадних вивісок, табличок 16.09.2011р. між Красногвардійським міжрайонним управлінням водного господарства (Покупець) та ТОВ «Стандарт» (Продавець) був укладений Договір № 153, предметом якого згідно п. 1.1. Договору є реалізація Продавцем та оплата Покупцем товару - металевих виробів згідно рахунків, які є невід'ємною частиною даного договору та підставою для розрахунків. Відповідно до п. 5.1 Договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2011р. (а.с.22).

Вказаний Договір був укладений з метою придбання металевих виробів - нових вивісок фасадних, табличок для встановлення на об'єктах.

Згідно рахунку - фактури № 481 від 16.09.2011р., накладної № 470 від 16.09.2011р. ТОВ «Стандарт» позивачу був поставлений товар - вивіски фасадні та таблички на загальну суму 7971,01 грн., у т.ч. 1328,50 грн. ПДВ (а.с.19, 20).

ТОВ «Стандарт» було виписано податкову накладну № 39 від 20.09.2011р. на загальну суму 7971,01 грн., у т.ч. 1328,50 грн. ПДВ (а.с.21).

Оплата товару позивачем підтверджується платіжним дорученням № 682 від 20.09.2011р. на суму 7971,01 грн. (а.с.163).

Товар був поставлений ТОВ «Стандарт» на центральний склад Красногвардійського міжрайонного управління водного господарства.

Отримані позивачем вивіски фасадні, таблички оприбутковані Красногвардійським міжрайонним управлінням водного господарства у бухгалтерському обліку у вересні 2011 року згідно накладної № 470 від 16.09.2011р. на центральний склад у підзвіт матеріально - відповідальної особи Рогозиної Г.В., що підтверджується меморіальним ордером № 6 за вересень 2011 року, звороньої - сальдовою відомістю складського обліку 221 рахунку. На вивіски, таблички заведені картки складського обліку форми № м-17.

Отримана позивачем податкова накладна № 39 від 20.09.2011р. була відображена ним в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (а.с.75-78).

Сума ПДВ у розмірі 1328,50 грн. була включена позивачем до податкового кредиту у вересні 2011 року, що відображено Красногвардійським міжрайонним управлінням водного господарства в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року та додатку № 5 до неї (а.с.70-71, 72).

У жовтні - листопаді 2011 року вивіски фасадні, таблички були відписані з центрального складу матеріально - відповідальною особою Рогозиною Г.В. на виробничі ділянки: Красногвардійська експлуатаційна ділянка - 6 шт., Полтавська ділянка - 3 шт., ГНС-1 - 9 шт., ГНС-2 - 6 шт., ГНС-3 - 11 шт., ГНС-4 - 8 шт., ділянка з ремонту електромеханічного устаткування - 2шт. для встановлення на об'єктах підрозділів Красногвардійського міжрайонного управлінням водного господарств, що підтверджується картками складського обліку, накладними внутрішнього переміщення матеріальних цінностей, зворотно-сальдовими відомостями, відомостями складського обліку 221 рахунку матеріально-відповідальних осіб центрального складу (а.с.81-119).

В квітні-травні 2012 року матеріально - відповідальними особами начальниками підрозділів Красногвардійського міжрайонного управління водного господарства вивіски фасадні були встановлені на насосних станціях, виробничих ділянках, що підтверджується актами на списання матеріальних цінностей.

Таким чином, суд приходить до висновку про реальність та товарність укладеного між позивачем та ТОВ «Стандарт» Договору поставки № 153 від 16.09.2011р.

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність підтвердження позивачем своїх господарських відносин з контрагентом вищезазначеними документами первинного бухгалтерського обліку, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІVзі змінами та доповненнями (далі - Закон № 996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону № 996 Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону № 996 визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду первинні документи бухгалтерського та податкового обліку суд зазначає, що вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону № 996, а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Суд зазначає, з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 якого продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

П. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 969 від 21.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696, «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

П. 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України право на віднесення суми до податкового кредиту визначено пов'язане лише з відбуття однієї з подій:

- або списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Перевіряючи податкову накладну № 39 від 20.09.2011р., виписану ТОВ «Стандарт», судом встановлено, що вона відповідає вимогам зазначених норм.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на суму 1328,50 грн. за вересень 2011р. суд вважає необґрунтованими та помилковими, та як наслідок прийняте Джанкойською ОДПІ АРК ДПС податкове повідомлення-рішення № 0000052202 від 27.03.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1994,00 грн., у тому числі 1329,00 грн. за основним платежем та 665,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Стандарт» Договору № 153 від 16.09.11р. на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність даних договорів відповідачем не наведено.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ «Стандарт» правочинів на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Приписом частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актом, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказаний же в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Стандарт» правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Зазначені висновки кореспондуються з думкою Вищого адміністративного суду України, викладеною в постанові від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, ч.2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти наявність у штаті контрагента працівників певного профілю, правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.03.2013р. № 0000052202, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

У зв'язку зі складністю справи судом 11.09.2013 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 16.09.2013 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби від 27.03.2013р. № 0000052202.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Красногвардійського міжрайонного управління водного господарства (ЄДРПОУ 01034047; 97000, АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. 50 Років Жовтня, 16) 114,70 грн. (сто чотирнадцять грн., 00 коп.) витрат на сплату судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунків Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АРК (ЄДРПОУ 38252876).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.О. Кушнова