Постанова від 06.09.2013 по справі 802/3500/13-а

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 вересня 2013 р. Справа № 802/3500/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова М. В,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В. В.,

представників позивача: Білошкурського О. В., Сумак Т. М.,

Тетеви-Родюк І. О.,

представників відповідача: Майстра Ю. М., Радзіковської І. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Вінницька кондитерська фабрика"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося публічне акціонерне товариство "Вінницька кондитерська фабрика" (далі - ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003892202 від 05.03.2013 року та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми в розмірі 670241 грн., що сплачена відповідно до оскаржуваного повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що повідомлення-рішення № 0003892202 від 05.03.2013 року Вінницької ОДПІ прийняте в порушення вимог чинного законодавства України, нормативне обґрунтування застосовано за відсутності юридичних фактів, на підставі помилкового застосування норм матеріального права до фактичних правовідносин, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, позивач вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо неправомірності віднесення сум податку до податкового кредиту з операцій з контрагентами позивача, оскільки зазначені правочини повністю підтверджені всіма необхідними первинними документами, є реальними та укладеними в межах господарської діяльності товариства.

В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали заявлені позовні вимоги та надали пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просили суд адміністративний позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечили та просили відмовити в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Наполягали на тому, що при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" і прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

З 13.05.2013 року по 12.07.2013 року посадові особи Вінницької ОДПІ на підставі направлень: №№ 1453/22, 1451/22, 1452/22, 1455/22, 1454/22, 1456/22 від 13.05. 2013 року, № № 1475/22, 1474/22 від 17.05.2013 року провели планову виїзну перевірку ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" (ЄДРПОУ 00382013) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, по податку на додану вартість за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року.

Під час виїзної планової перевірки відповідач встановив порушення ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 т. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого, на його думку, була занижено податок на додану вартість (ряд. 25 Декларації) на загальну суму 504 263,00 грн., в т. ч. за: липень 2012 року в сумі 193269,00 грн., серпень 2012 року в сумі 53328,00 грн., вересень 2012 року в сумі 257666,00 грн. Таке заниження, на переконання відповідача, виникло внаслідок завищення залишку від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включаються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24) за травень 2012 року в сумі 31133,00 грн., червень 2012 року в сумі 51536,00 грн.

За результатами вказаної перевірки Вінницька ОДПІ склала акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.2013 року "Про результати планової виїзної перевірки ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика", код за ЄДРПОУ 00382013, з питань дотримання вимог податкового законодавства за з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, по податку на додану вартість за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року".

23.07.2013 року Вінницька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003892202, яким визначила позивачу суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 504263, 00 грн. та суму грошового зобов'язання за фінансовими санкціями в розмірі 126 066, 00 грн.

24.07.2013 року ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" сплатило суму грошового зобов'язання в розмірі 630329,00 грн., а саме: суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 504263,00 грн. та суму грошового зобов'язання за фінансовими санкціями в розмірі 126066,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 25647 від 24 липня 2013 року. Крім того, з особового рахунку платника ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" податковою службою було стягнуто пеню в розмірі 37618, 98 грн., що підтверджується листом Вінницької ОДПІ № 856/10/20 від 12.08.2013 року.

Проте, ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" вважає, що прийняте відносно нього податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в повному обсязі, у зв'язку з чим звернулося до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

З матеріалів справи суд убачає, що протягом періоду, який перевіряв податковий орган, у позивача склалися договірні відносини з такими контрагентами: ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика", ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", ТОВ Наяда Україна", ТОВ ВКП "Котлогаз", ТОВ "Інгредієнт-Україна", ДП "Кондитерська корпорація "Рошен", ПП "ВінКабель".

Так, відповідно до видаткових накладних № РН-0001198 від 22.03.2012 року та № РН-0001168 від 15.03.2012 року TOB "Альтаір Альфа Плюс" поставило ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" стрічку металеву 0,3X30 65 Г2ЛС та кутник металевий 20X20X3 AISI на загальну суму 3156,47 грн. Операція з поставки вказаних товарно-матеріальних цінностей також підтверджується товарно-транспортними накладними № КИ 0121584 від 21.03.2012 року та КИ 0122774 від 16,03.2012 року. В подальшому вказані товарно-матеріальні цінності були використані при здійсненні монтажу наступних виробничих потужностей: лінії з виготовлення темних шоколадних мас (інвентарний номер 51012) у кількості 5 кг; лінії з виготовлення шоколаду з наповнювачем "Winkler 2" (інвентарний номер 51055) у кількості 5 кг.; лінії з виготовлення білих шоколадних мас (інвентарний номер 51053) у кількості 17 кг.; печі плавильної (інвентарний номер 51071) у кількості 5 кг. Стрічка була списана на ремонт Млина п'ятивалкового 912/2 (інвентарний номер 7602) відповідно до акту на списання № 946/12 від 23.04.2012 року. Грошові кошти за поставлені товарно-матеріальні цінності ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" cплатила в повному обсязі відповідно до платіжного доручення № 13276 від 24.02.2012 року на суму 4490 грн.

На підтвердження правомірності віднесення суми сплаченого податку в розмірі 748,33 грн. до суми податкового кредиту позивач надав податкові накладні № 86 від 14.02.2012 року, № 63 від 15.03.2012 року та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до додаткової накладної № 62 від 15.03.2012 року, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства. Всі товарно-матеріальні цінності, придбані у TOB "Альтаір Альфа Плюс", було використано в господарській діяльності позивача, що підтверджується актом списання запасних частин, матеріалів та затрат на проведення: поточного ремонту № 946/12 від 23.04.2012 року, актами введення в експлуатацію (монтаж ОФ) № 1071/12 від 29.04.2012 року, № 1080/12 від 29.04.2012 року, № 1053/12 від 29.04.2012 року, № 1055/12 від 29.04.2012 року.

Суд установив, що ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" має складські приміщення для зберігання товарно-матеріальних цінностей, кваліфікований персонал для здійснення монтажу основних засобів з використанням придбаних товарно-матеріальних цінностей. На момент вчинення господарської операції, а саме придбання товарно-матеріальних цінностей у TOB "Альтаір Альфа Плюс" підприємство мало право видати податкові накладні, оскільки TOB"Альтаір Альфа Плюс" на момент видачі податкових накладних було зареєстроване як платник ПДВ, що підтверджується наявністю у підприємства свідоцтва платника ПДВ.

Відповідно до укладеного договору поставки № 01-612 БВ від 01.06.2012 року та згідно з видатковими накладними № РН-0000099 від 23.07.2012 року, № РН-0000128 від 06.09.2012 року, № РН-0000142 від 25.09.2012 року, також відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 0000099 від 23.07.2012 року, № 0000128 від 06.09.2012 року, № 0000142 від 25.09.2012 року TOB "Наяда Україна" виконало роботи з монтажу стаціонарних перегородок в адміністративно-побутовому корпусі (інвентарний номер № 60110); монтажу алюмінієвих конструкцій в адміністративно-побутовому корпусі (інвентарний номер № 60110) та встановленні дверей протипожежних в адміністративно-побутовому корпусі позивача (інвентарний номер № 60110), використовуючи власні товарно-матеріальні цінності. Вказані роботи та вартість товарно-матеріальних цінностей ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" сплатила відповідно до платіжних доручень № 15507 від 01.06.2012 року, № 16922 від 26.07.2012 року, № 17059 від 02.08.2012 року, № 18014 від 07.09.2012 року, № 18191 від 13.09.2012 року.

На підтвердження правомірності віднесення суму сплаченого податку в розмірі 44414,51 грн. до суми податкового кредиту позивач надав податкові накладні № 1 від 01.06.2012 року, № 7 від 06.09.2012 року, № 11 від 23.07.2012 року, № 16 від 26.07.2012 року, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Важливо зазначити, що відповідно до п. 2.1. вказаного договору, у вартість договірної ціни включена вартість товарно-матеріальних цінностей, його доставка та монтаж. Таким чином, позивач приймав виконані роботи на території власного підприємства, виконані з використанням товарно-матеріальних цінностей TOB "Наяда Україна", отже, наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковим. Вказані перегородки та двері в теперішній час існують на підприємстві, що підтверджується актами списання запасних частин, матеріалів та затрат на проведення реконструкції та модернізації № 2655/12 від 28.09.2012 року та № 3332/12 від 30.11.2012 року. Крім того, відповідно до листа TOB "Наяда Україна" вих. № 626 від 14.09.2012 року при здійсненні поставки на територію ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" товарно-матеріальних цінностей для виконання робіт TOB "Наяда Україна" не користувалася послугами перевізника. Всі товарно-матеріальні цінності та послуги з їх монтажу, придбані у TOB "Наяда Україна" використовуються позивачем в господарській діяльності та обліковуються як основні фонди.

Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу № 108/8 від 15.06.2012 року TOB ВКП "Котлогаз" поставляло на ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" обладнання. Згідно з договором № 34/4 від 21.02.2012 року TOB "Інгредієнт-Україна" поставило ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" установку для вакуумної сушки. Вказані товарно-матеріальні цінності були поставлені відповідно до видаткової накладної № РН-0000071 від 17.10.2012 року, товарно-транспортної накладної від 17.10.2012 року, видатковою накладною № 90412 від 11.05.2012 року, товарно-транспортної накладної № 0511 від 11.05.2012 року та оплачені відповідно до платіжних доручень № 18129 від 11.09.2012 року, № 14831 від 01.05.2012 року, № 13265 від 23.02. 2012 року.

На підтвердження правомірності віднесення суми сплаченого податку по TOB ВКП "Котлогаз" в розмірі 203266,11 грн.; по TOB "Інгредієнт-Україна" - 22788,88 грн. та 7596,22 грн. до суми податкового кредиту позивач надав податкові накладні № 22 від 12.09.2012 року, № б від 23.02.2012 року, № 1 від 07.05.2012 року.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 201.1. ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. Реєстрація податкових накладних № 22 від 12.09.2012 року та № 1 від 07.-5.2-12 року підтверджується витягами з реєстру податкових накладних № б за вересень 2012 року та № 7 за березень 2012 року.

Відповідно до договору поставки № 183.1 від 01.11.2011 року ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" поставляло ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" обладнання. В межах указаного договору відповідно до накладної № 785446 від 23.07.2012 року ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" отримало форму полікарбоната 63175. На підтвердження правомірності віднесення суми сплаченого податку в розмірі 128131,20 грн. до суми податкового кредиту позивач надав податкову накладну № 43790 від 23.07.2012 року. Вказана податкова накладна була створена в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних № 2 за серпень 2012 року. Важливо зазначити, що у квитанції № 1 до податкової накладної 43790 від 23.07.2012 року чітко зазначено, що податкова накладна містить код УКТ ЗЕД. У такому разі відповідно до п. 201.1. Податкового Кодексу України складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Відповідно до договору поставки № 3 від 10.01.2011 року ПП "ВінКабель" здійснювало поставку ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" електропродукції. Так, відповідно до видаткової накладної № РН- 0918004 від 18.09.2012 року та товарно-транспортної накладної від 18.09.2012 року ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" отримало від ПП "ВінКабель" кабель ППСРВМ 1X150 на суму 263940 грн. та відповідно до платіжного доручення № 18365 від 19 вересня 2012 року сплатило його вартість. На підтвердження правомірності віднесення суми сплаченого податку в розмірі 43990,00 грн. до суми податкового кредиту позивач надав накладну № 65 від 18.09.2012 року. В акті планової перевірки безпідставно зазначено про відсутність у вказаній податковій накладній коду УТК ЗЕД, оскільки кабель, отриманий по видатковій накладній № РН-0918004 від 18.09.2012 року не є товаром, ввезеним на митну територію України, що підтверджується сертифікатом якості № 2255, а відповідно до п. 201.1. Податкового кодексу України наявність в податковій декларації код товару з УКТ ЗЕД є обов'язковим лише для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.

Крім того, працівники податкової служби безпідставно зазначили про заниження ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" податкового зобов'язання з ПДВ на суму 53328 грн., взявши до уваги значення графи 4 та 5 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок у розрахунку за серпень 2012 року, поданого в грудні 2012 року, проігнорувавши при цьому значення графи 6 вказаного уточнюючого розрахунку. Таке твердження працівників податкової служи ґрунтується лише на відображенні механічної помилки в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ за серпень місяць 2012 року, який подано в грудні 2012 року у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (рядок 16.1 графа 5), де перед сумою 133319 мав би стояти знак "мінус". Важливо зазначити, що вказана механічна помилка в жодному разі не призвела до заниження податкового зобов'язання з ПДВ в бюджет за серпень місяць 2012 року, оскільки згідно з п. 3 розділу VI Наказу Міністерства Фінансів України № 1492 від 25.11.2011 року "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" сума уточнення (абсолютне значення), яку підприємство узгоджує до податкової інспекції, зазначається ним в графі 6 уточнюючого розрахунку. Тому механічні помилки, допущені в інших графах уточнюючого розрахунку (графи 4 та 5), жодним чином не впливають на зменшення чи збільшення податкових зобов'язань платника податків, що підтверджується податковою декларацією з ПДВ за серпень 2012 року та квитанцією до неї, уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2012 року, що поданий в листопаді 2012 року, та квитанцією до нього, уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2012 року, що поданий в грудні місяці 2012 року та квитанцією до нього, а також листом Вінницької ОДПІ № 855/10/20 від 12.08.2013 року, де чітко зазначена сума ПДВ, що підлягає сплаті, задекларована відповідно до поданої декларації та уточнень до неї, а саме: 10220599 грн. В акті ж перевірки працівники податкової служби безпідставно зазначили суму ПДВ, що підлягає сплаті, згідно з даними декларацій в розмірі 10167 271 грн., що на 53328 грн. менша задекларованої.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів підтверджує фактичне здійснення господарських операцій позивача з контрагентами і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також він не навів обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентами позивача. Аналізуючи ці документи податкового органу, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з вимогами частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що правочини між позивачем та його контрагентами не можуть визнаватися нікчемним в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки він відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, з твердженнями відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, суд не погоджується, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідач не довів.

Оцінюючи позицію відповідача про наявність зі сторони контрагентів позивача порушення податкового законодавства, що в свою чергу впливає на формування податкового кредиту позивачем, суд зазначає, що Податковий кодекс України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, в процесі розгляду справи суд установив, що в межах спірних відносин товар позивачем отриманий та оплачений, за фактом отримання податкових накладних сформований податковий кредит. Отже, посилання відповідача в акті перевірки на протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту не знаходить свого підтвердження. З огляду на зазначене підстави для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні. Безпідставність збільшення грошових зобов'язань доводить також безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, Вінницька ОДПІ не довела правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, установлених ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому адміністративний позов ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 670241 грн., сплачених відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Згідно з пунктом 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Пункт 43.3 статті 43 ПК України встановлює, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Відповідно до пунктів 43.4 та 43.5 статті 43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше, ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Зазначені правові норми вказують, що в разі отримання заяви платника податків про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань контролюючий орган зобов'язаний підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, однак за умови наявності факту помилковості та/або надмірності сплати грошових зобов'язань.

Позивач вважає, що сума грошового зобов'язання, сплачена ним відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є надміру сплаченою через невідповідність висновків акта перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Виходячи з викладеного, на думку суду, сума грошового зобов'язання сплачена згідно з оскаржуваним повідомленням-рішенням, може вважатись помилково та/або надміру сплаченою після набрання законної сили судовим рішенням про скасування податкового повідомлення-рішення; лише тоді позивач може звернутись з відповідною заявою про повернення коштів.

За таких підстав суд вважає, що право позивача на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань не порушено, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю. Однак, оскільки позивач добровільно сплатив суму грошових зобов'язань, визначених відповідачем, в такому випадку завдана шкода суб'єктом владних повноважень відсутня.

З урахуванням положень статті 94 КАС України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1147 грн.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.07.13 р. № 0003892202 Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача - публічного акціонерного товариства "Вінницька кондитерська фабрика" судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жернаков Михайло Володимирович