Рішення

від 02.10.2013 по справі 907/694/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.10.2013 Справа № 907/694/13

За позовом : Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Закарпатській області м.Ужгород

До відповідача1 : ТОВ „Астра" м.Берегово

До відповідача2 : Берегівської міської ради м.Берегово

Про про визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання ТОВ „Астра" повернути державі земельну ділянку

Суддя О.Йосипчук

за участю представників сторін:

позивача: Попович О.О. - представник

відповідача1: Якімець І.М. - керівник

відповідача2: Будніков В.Ю. - представник

У засіданні суду прийняв участь прокурор Закарпатської прокуратури з нагляду за держанням законів у транспортній сфері Кравченко Т.М.

СУТЬ СПОРУ : Предметом даного спору є вимоги прокурора визнати, на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.07.2010р., за яким ТОВ „Астра" (відповідач 1) отримало від Берегівської міської ради (відповідач 2) у строкове оплатне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 0,0174Га (кадастровий номер 2110200000:01:005:0039 та номер 2110200000:01:005:0040). Означений договір укладено на строк 5 років.

Далі, в якості похідної вимоги від первісної та зважаючи на те, що спірна земельна ділянка перебуває у віданні позивача, прокурор просить у судовому порядку зобов'язати відповідача 1 повернути її (земельну ділянку) державі в особі Служби автомобільних доріг в Закарпатській області.

Аргументуючи підставність позовних вимог, прокурор посилається на те, що спірний договір оренди є недійсним, оскільки його учасники (контрагенти) не домовились по всім істотним умовам, які передбачені ст.15 Закону України „Про оренду землі", зокрема не означили наявність обмеження щодо використання земельної ділянки в силу ст.19, 71, 112 ЗК України та ст.стю19, 11 Закону України „Про автомобільні дороги", - правових норм, які на думку прокурора підтверджують майнові права позивача і заперечують наявність таких прав у відповідача 2. Таким чином, прокурор стверджує, що відповідач 1 (ТОВ „Астра") збудував на спірній земельній ділянці приміщення кафе „Піцерія", не отримавши дозволу служби автодоріг, і цим припустився порушення ст.37 Закону України „Про автомобільні дороги", що є підставою для визнання спірного договору оренди землі недійсним.

За наведених вище підстав, прокурором зроблено висновок про порушення інтересів держави в особі Служби автомобільних доріг в Закарпатській області в частині неможливості виконання своїх законних обов'язків по реконструкції, ремонту та утримання мостового переходу на автомобільній дорозі Берегово-Виноградово-В.Копаня.

Відповідачі проти вимог позивача заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема стверджують про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову з огляду на те, що спірний договір оренди землі було укладено у чіткій відповідності до правил ст.16 Закону України „Про оренду землі"; на підставі актів органу місцевого самоврядування який є чинним на момент розгляду даного спору у суді.

Крім того, відповідач 2 стверджує про власні майнові права на спірні споруди в м.Берегово, згідно Рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради №35 від 05.02.1980р. "Про затвердження додаткового списку пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення в Закарпатській області" та відсутність будь яких прав у позивача на об'єкт спору.

У попередньому судовому засіданні оголошувалася перерва у відповідності до ст. 77 ГПК України та керуючись ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року.

Повний текст рішення складено 03 жовтня 2013 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши

подані по справі доказові матеріали щодо спірного питання ,

СУД ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, оспорений прокурором договір оренди земельної ділянки від 13.07.2010р. було укладено на підставі Рішення 41 сесії 5 скликання Берегівською міської ради від 11.06.2010р. №1622, яке у свою чергу було прийняте на виконання чинної Постанови Берегівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2010р. по справі №2-а-148/10/0701.

Означеною Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2010р. по справі №2-а-148/10/0701, що набрала чинності, Берегівську міську раду зобов'язано затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ „Астра" загальною площею 0,0174Га в тому числі земельна ділянки №1 площею 0,0087Га та №2 площею 0,0087Га в м.Берегово, пл..Ф.Ракоці II, 1 для комерційної діяльності з послідуючою передачею в оренду строком на 5 років.

Судовим розглядом справи встановлено, що Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2010р. по справі №2-а-148/10/0701 визнано недійсним та скасовано Рішення Берегівської міської ради від 17.12.2009р. №1337 „Про відмову у затвердженні проекту". При цьому Берегівським районним судом встановлено факт прийняття Берегівською міською радою рішення 12 сесії 5 скликання №305 від 28.04.2007р. „Про надання дозволу на розробку проектів земельних ділянок загальною площею 0,0174Га в тому числі земельна ділянки №1 площею 0,0087Га та №2 площею 0,0087Га в м.Берегово, пл..Ф.Ракоці II, 1 для комерційної діяльності з послідуючою в оренду строком на 5 років, з огляду на те, що у спорі про передачу ТОВ „Астра" земельних ділянок, які є предметом судового дослідження у даній справі (№907/694/13), Берегівська міська рада у правовідносинах щодо розпорядження земельних ділянок державної та комунальної власності діє, як орган, через який держава, або територіальна громада реалізовують свої повноваження власника земельних ділянок.

Як видно зі змісту судового акту, Берегівським районним судом встановлено, що у контексті спірних правовідносин передумовою прийняття такого рішення є Рішення 12 сесії 5 скликання Берегівської міської ради №305 від 28.04.2007р. „Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок", що правомірно прийняте, позаяк на спірні правовідносини між ТОВ „Астра" та Берегівською міською радою, щодо затвердження проекту відведення земельних ділянок, не поширюються положення ч.2 ст.124 ЗК України.

Таким чином, у справі від 13.05.2010р. №2-а-148/10/0701 Берегівський районний суд встановив(визнав) відсутність будь-яких юридичних фактів, що слугували б правовою підставою для відмови у затвердженні проектів земельних ділянок загальною площею 0,0174Га в тому числі земельна ділянки №1 площею 0,0087Га та №2 площею 0,0087Га в м.Берегово, пл..Ф.Ракоці II, 1 для комерційної діяльності, та послідуючою передачею цих земельних ділянок ТОВ „Астра" в оренду строком на 5 років.

У відповідності до ч.4 ст.35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

За таких обставин, суд визнає аргументи прокурора неспроможними і такими, що спростовуються фактами, встановленими Берегівським районним судом у справі від 13.05.2010р. №2-а-148/10/0701.

Зі змісту договору оренди земельної ділянки від 13.07.2010р. видно, що правовідносини між відповідачами у даному спорі є правовідносинами оренди і регламентуються ЦК України, ЗК України, Законом України "Про оренду землі", тощо. Цими ж нормативними актами регулюються і правовідносини, пов'язані із визнанням правочинів недійсними.

Таким чином, правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

У даному спорі позовні вимоги обгрунтовані посиланням на загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (ст.ст.203, 215 ЦК України) та на спеціальні норми, зокрема ст.15 Закону України "По оренду землі" і ст.21 ЗК України. Зважаючи на таке, суд здійснив дослідження щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних висновків. Окрім того, судом зроблено спробу встановити в чому конкретно полягає порушення прав позивача, які неправомірні дії відповідачів порушують права позивача та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний договір.

Відповідно до п.2.7. Методичних рекомендацій стосовно об'єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, належать споруди (інженерні та гідротехнічні споруди) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщення, призначені для виконання спеціальних технічних функцій. Подібне міститься і в положеннях Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого Постановою КМ України №1442 від 28.10.2004р.

Відповідно до Державного клачифікатора будівель та споруд ДК018-2000, затвердженого та введеного в дію Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №507 від 17.08.2000р., під спорудами розуміються будівельні системи, пов'язані із землею які створені із будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Власне, до інженерних споруд належать об'ємні, площинні та лінійні наземні, підземні або надземні будівельні системи, що складаються із несучих та в окремому випадку огороджувальних конструкцій і призначені для виклнання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продукціт, тощо. Отже, до інженерних споруд відносяться транспотні споруди різного спрямування (дороги, естакади, залізниці), у тому числі і мости. Законом України "Про автомобільні дороги" виділяється такий вид інженерних споруд як штучні споруди, під якими розуміється інженерні споруди, призначені для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функцірнування автомобільної дороги (мости, віадуки, шляхопроводи, тунелі, тощо).

Тому, при визначенні споруд, права на які підлягають державній реєстрації, слід врахувати, що до споруд повинні бути притаманні ознаки нерухомого майна, визначені ст.181 ЦК України.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.31 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, що надаються у користування підприємствам та організаціям транспорту, згідно із правилами Земельного кодексу України, для виконання покладених для них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту, а розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм, або проектно-технічних документацій. При цьому, землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування, відповідно до чинного законодавства. Подібних висновків притримується Вищий господарський суд, згідно Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що витікають із земельних відносин".

Правовий аналіз ст.71 та ст.112 ЗК України та ст.5 Закону України "Про автомобільний транспорт" у сукупності приводить до висновку про те, що автомобільним транспортом загального користування використовуються землі транспорту та інші землі виключно на підставі та у відповідності із приписами земельного законодавства.

Разом з тим, до земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, що надані(передані) для зведення та наступної експлуатації споруд, будівель та інших об'єктів. При цьому, землями дорожного господарства вважаються землі в межах смуг відведення.

Зважаючи на таке, посилання прокурора на привила ст.19, 21, 71, 112 ЗК України без документального підтвердження свого твердження про правовий та економічний зв'язок між Службою автомобільних доріг у Закарпатській області та мостом на автомобільній дорозі в м.Берегово і переданою ТОВ "Астра" у користування за спірним договором оренди земельної ділянки, не підтверджує факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За таких обставин, суд констатує недоведеність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, і, відповідно, підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 44-49, 82, 84, 87 ГПК України

СУД ВИРІШИВ:

1.У задовленні позову відмовити.

Суддя О.Йосипчук