Постанова

від 30.09.2013 по справі 919/409/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Справа № 919/409/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Котлярової О.Л.,

суддів Латиніна О.А.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача, не з`явився, Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради;

представник відповідача, Авдєєв Олексій Іванович, довіреність № 1Ю від 09.02.12, приватне підприємство "Кримнефтесервіс";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Кримнефтесервіс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Єфременко О.О.) від 17 червня 2013 року у справі № 919/409/13

за позовом Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)

до приватного підприємства "Кримнефтесервіс" (вул. Шостака, 7,Севастополь,99045)

про спонукання укласти договір купівлі продажу теплової енергії

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17 червня 2013 року позов комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради до приватного підприємства "Кримнефтесервіс" про спонукання укласти договір купівлі-продажу теплової енергії задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам діючого законодавства. Судом перевірено наданий позивачем проект договору № 2098/У від 27 вересня 2012 року, з урахуванням Додатків № 1 та № 2, та встановлено, що він відповідає вимогам типового договору, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення". Зокрема, в договорі зазначено всі основні умови поставки теплової енергії.

Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство "Кримнефтесервіс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк на подання апеляційної скарги, рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, з огляду на що, рішення підлягає скасуванню.

Так, скаржник посилався на те, що в порушення вимог законодавства господарський суд не відмовив позивачу у задоволенні позову, оскільки ним вибрано невірний спосіб захисту порушених прав. Також скаржник посилався на те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права після початку слухання справи прийнято заяву про уточнення позовних вимог.

Детальніше доводи викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року апеляційну скаргу приватного підприємства "Кримнефтесервіс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02 вересня 2013 року, у складі судової колегії : головуючий суддя - О.Л. Котлярова, суддів - Заплава Л.М., Латинін О.А..

Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати від 02 вересня 2013 року змінено склад судової колегії, суддю Заплава Л.М. замінено на суддю Проценко О.І.

Строк розгляду справи було продовжено відповідно до підпункту 3.8 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18.

У судове засідання 02 вересня 2013 року з'явились представник комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради та представник приватного підприємства "Кримнефтесервіс"

Представник скаржника у судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги та просив рішення скасувати, позивач заперечував та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

02 вересня 2013 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 30 вересня 2013 року.

30 вересня 2013 року у судове засідання з'явився представник приватного підприємства "Кримнефтесервіс", представник комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

21 вересня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ВЕСТОЙЛ-КРИМ" (продавець) та приватним підприємством "Кримнефтесервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач купив в житловому будинку літ. «А» вбудовані службові приміщення в цокольному поверсі, загальною площею 170 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Олександра Шостака, буд.7 (а.с.15-18).

Зазначений договір 21 вересня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойко І.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 4911.

Листом за вих. № 66 від 13 вересня 2012 року приватне підприємство "Кримнефтесервіс" направило на адресу позивача пакет витребуваних документів для укладання договору на поставку теплової енергії (за наявності вузлу обліку) (а.с.19).

В свою чергу, комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради супровідним листом за вих. № 152 від 02 жовтня 2012 року направило на адресу відповідача для підписання проект договору купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку № 2098/У від 27 вересня 2012 року у двох екземплярах, з проханням повернути один екземпляр договору протягом 20 днів відповідно до положень статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГПК України). (а.с.20)

Проте, відповідач підписаний екземпляр договору комунальному підприємству "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради не повернув, будь-яких заперечень не надав, що стало підставою для звернення позивача до суду з зазначеним позовом.

Позовні вимоги з посиланням на статті 173, 174, 179-181, 187, 188 ГПК України, статтю 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та статті 24, 25 Закону України «Про теплопостачання» обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовляється від укладенні із позивачем договору купівлі-продажу теплової енергії, щодо теплопостачання службових приміщень, що перебувають у його власності.

Проаналізувавши обставини даної справи, заслухавши представників сторін, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначений у статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Пунктом 7 статті 179 ГК України, передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В свою чергу, примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 ГК України та статтею 649 ЦК України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору.

З загального правила про свободу договору є виключення, а саме, частина 3 статті 179 ГК України встановлює, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів місцевого самоврядування.

Отже, з огляду на наведену норму, суд може зобов'язати особу укласти договір виключно якщо його укладення є обов'язковим в силу закону.

При цьому, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідного переддоговірного спору між сторонами. До того ж, застосуванню підлягають вимоги законодавства, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 - ІV від 24 червня 2004 року (далі - Закон).

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному пункті 3 частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Постачання теплової енергії за змістом пункту першого частини першої статті 13 Закону є одним із видів комунальних послуг.

Стаття 24 Закону України „Про теплопостачання" № 2633 - ІV від 02 червня 2005 року до складу основних обов'язків споживача теплової енергії відносить своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642 - 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судова колегія погоджується, що закріпивши у статті 627 ЦК України принцип свободи договору, ЦК України, разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" № 630 від 21 липня 2005 року (далі - Постанова № 630).

Відповідно до пункту 8 Постанови № 630 послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

З аналізу зазначених положень ЦК України, Закону України „Про житлово-комунальні послуги", Закону України „Про теплопостачання" та Постанови № 630 судова колегія зазначає, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо існування обов'язку споживача укласти договір на надання послуг теплопостачання за умови, якщо запропонований виконавцем договір відповідає типовому договору є вірним. А отже відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам діючого законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що згідно пункту 2 Статуту комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради метою його діяльності є виробництво, розподіл, відпустка теплової енергії для нестатків споживачів фізичних та юридичних осіб, різних форм власності. Отже, позивач є теплопостачальною організацією, яка здійснює постачання теплової енергії житлових та нежитлових приміщень, зокрема, будинку № 7 по вул. Олександра Шостака в м. Севастополі.

Як встановлено судовою колегією та підтверджується матеріалами справи, вбудовані службові приміщення в цокольному поверсі житлового будинку літ. «А», загальною площею 170 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Олександра Шостака, буд.7, перебувають у власності скаржника з 21 вересня 2007 року, а лист відповідача про намір укласти з відповідачем спірний договір був отриманий комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради 25 вересня 2012 року, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності пункту 10.1 Договору, що Договір набуває законної сили з 25 вересня 2012 року.

Щодо доводів скаржника про те що вимоги позовної заяви не відповідають способам захисту передбаченим законодавством, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтями 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Положеннями статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Серед способів захисту, передбачених статтею 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 справа №6-110 цс 12.

З огляду на викладене довід скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушених прав не відповідає обставинам справи.

Також, у своїй апеляційній скарзі заявник посилається на те, що судом першої інстанції помилково визначено характер спірного договору, як договору купівля - продажу теплової енергії, а не як про надання комунальних послуг.

З викладеним доводом апеляційної скарги судова колегія погодитися не може з огляду на наступне.

Так, частиною шостою статті 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Частиною третьою статті 20 Закону України «Про теплопостачання» № 2633 - IV від 02 червня 2005 року встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.

Зокрема, у підпункті 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.

Керуючись наданими йому повноваженнями, Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України 30 вересня 2011 року прийнято постанову № 114, якою комунальному підприємству "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради було встановлено тарифи на теплову енергію: для потреб бюджетних установ - 771,80 грн за 1 Гкал (без ПДВ); для потреб інших споживачів, враховуючи військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації - 785,70 грн за 1 Гкал (без ПДВ). Зазначена постанова набрала чинності з 01 жовтня 2011 року (арк.с. 109).

Наказом № 627 від 31 жовтня 2011 року комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради застосувало тарифи на теплову енергію у відповідності із постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 114 від 30 вересня 2011 року (арк.с.110).

Встановлено, що зазначені вимоги законодавства щодо визначення тарифів за якими здійснюється розрахунки за договорами енергопостачання знайшли своє відображення у пункті 2.1 спірного Договору, відповідно до якого тариф за одиницю теплової енергії (з ПДВ) складає: для інших споживачів, враховуючи військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації - 942,840 грн/Гкал (з ПДВ) (785,70 грн за 1 Гкал + 20% ПДВ).

Відносно заперечень скаржника про те, що між сторонами повинен бути укладений саме договір про надання послуг з централізованого опалення, а не договір купівлі-продажу теплової енергії, судова колегія вказує, що назва договору не є його істотною умовою за відсутності згоди відносно якої договір не може вважатися укладеним.

Крім того, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про електроенергетику», енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03 жовтня 2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

З наведеного вбачається, що довід скаржника про те, що між сторонами повинен бути укладений саме договір про надання послуг з централізованого опалення також не знайшов свого обґрунтування.

Викладене вище свідчить про те, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про спонукання укласти договір купівлі-продажу теплової енергії, всебічно та повно дослідивши обставини справи та прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу приватного підприємства "Кримнефтесервіс" на рішення господарського суду міста Севастополя від 17 червня 2013 року у справі № 919/409/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17 червня 2013 року у справі № 919/409/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Л. Котлярова

Судді О.А.Латинін

О.І. Проценко

Розсилка:

1 Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)

2. Приватне підприємство "Кримнефтесервіс" (вул. Шостака, 7,Севастополь,99045)