Ухвала

від 26.09.2013 по справі 2а-7828/11/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 р.Справа № 2а-7828/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року у справі за позовом фермерського господарства «Любарське» до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2011 року ФГ «Любарське» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баштанської МДПІ Миколаївської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2011р. №0000142301. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ФГ «Любарське» являється платником податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування, так як питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становила не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних періодів, а тому правомірно визначило суму ПДВ від вартості поставлених ним сільськогосподарських товарів, що не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні підприємства за червень 2010 року в розмірі 633020 грн., за липень 2010 року в розмірі 122465 грн., за серпень 2010 року в розмірі 104883 грн. та за грудень 2010 року в розмірі 423667 грн.

Баштанська МДПІ Миколаївської області ДПС проти позову заперечила, зазначивши, що твердження позивача про те, що ФГ «Любарське» правомірно перебувало на спеціальному режимі оподаткування з податку на додану вартість і відповідні суми ПДВ правомірно відносило до спеціальної декларації з ПДВ, не відповідає дійсності, оскільки податковим органом за результатами перевірки позивача встановлено, що частина договорів оренди земельних ділянок загальною площею 150,16 га., на яких позивачем ніби-то вирощувалась сільськогосподарська продукція в 2009-2010р.р., були зареєстровані в Баштанському районному відділу земельних ресурсів тільки 29.10.2010р., а частина договорів оренди земельних ділянок загальною площею 32,99 га. зареєстрована не була. Таким чином, не будучи зареєстрованими у встановленому законом порядку, такі договори є неукладеними, а тому відповідне посилання позивачем в податковій звітності на такі договори є протиправним. ФГ «Любарське» на порушення п.8 1 .6 ст.8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» неправомірно застосовувався спеціальний режим оподаткування по ПДВ з червня 2010р., так як фактично питома вага вартості поставлених сільськогосподарських товарів складала 8,7%, тобто менше 75%. Вимоги позову відповідач вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2012р. позов ФГ «Любарське» задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Баштанська МДПІ Миколаївської області ДПС подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та прийняти нову постанову, якою позов ФГ «Любарське» залишити без задоволення. В своїй скарзі апелянт зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не взято до уваги, що документом, який посвідчує право оренди земельної ділянки може бути виключно договір оренди, який пройшов державну реєстрацію.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1, 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до наказів ДПІ у Баштанському районі від 11.05.2011р. №187 та від 17.05.2011р. №195, посадовими особами відповідача у період з 11.05.2011р. по 19.05.2011р. проведено позапланову виїзну перевірку ФГ «Любарське» (код за ЄДРПОУ 23040864) з питань правомірності перебування на спеціальному режимі оподаткування за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено акт перевірки №120/23-23040864 від 26.05.2011р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем п.8 1 .1, 8 1 .2, 8 1 .6 (3), п.п.8 1 .15.2 п.8 1 .15 ст.8 1 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.18 Закону України «Про оренду землі», в результаті чого занижено податок на додану вартість по загальній декларації (по якій здійснюються розрахунки з бюджетом) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1217368 грн. (у т.ч. за червень - 633020 грн., липень - 122465 грн., серпень - 38216 грн., грудень - 423667 грн.) та завищено податок на додану вартість (по скороченій декларації, по якій не здійснюються розрахунки з бюджетом) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1217368 грн. (у т.ч. за червень - 633020 грн., липень - 122465 грн., серпень - 38216 грн., грудень - 423667 грн.).

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що позивач неправомірно перебував в режимі сплати фіксованого сільськогосподарського податку та на спеціальному режимі оподаткування ПДВ у перевіряємому періоді у зв'язку з тим, що деякі договори оренди земельних ділянок, які використовує фермерське господарство, не зареєстровані в установленому порядку. На думку податкового органу, договори оренди є неукладеними та не дійсними, а відтак позивачем не додержано вимог п.8-6 ст.8 1 Закону України «Про податок на додану вартість»; сільгосппродукція, яка вироблена позивачем на цих землях не є продукцією власного виробництва, а тому її слід виключити з обсягу питомої ваги вартості товарів вироблених (поставлених) позивачем і його сільськогосподарське підприємство не має права на спеціальний режим оподаткування.

На підставі вказаного акту перевірки 08.06.2011р. Баштанською МДПІ Миколаївської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 1521710 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1217368 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 304342 грн.).

Задовольняючи позов ФГ «Любарське» про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції, тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість є безпідставним. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Пунктом 8 1 .1 ст.8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8 1 .6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до п.8 1 .2 цієї ж статті Закону згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому, в силу вимог п.8 1 .6 ст.8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «б» п.п.8 1 .15.2 п.8 1 .15 вказаної статті Закону діяльність у сфері сільського господарства включає: а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Аналогічне за змістом правове регулювання спірних правовідносин передбачено і ст.209 Податкового кодексу України.

Підставою для визначення ФГ «Любарське» оспорюваних сум ПДВ стало неправомірне, на думку податкової інспекції, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції податковий орган посилається на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена (вигодувана) позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному періоді підприємство здійснювало вирощування соняшнику на земельних ділянках загальною площею 359,9 га., які знаходяться на території Привільнянської сільської ради та на території Новоіванівської сільської ради (33 га земельні площі на території Привільнянської сільської ради та 326,9 га на території Новоіванівської сільської ради) з яких 183,15 га земельні площі відповідно до договорів оренди укладених з орендодавцями. Зазначені договори оренди пройшли державну реєстрацію, що актом перевірки не заперечується. Інша ж частина земельних ділянок використовується ФГ «Любарське» без належного документального оформлення в зв'язку з фактичним прийняттям спадщини спадкоємцями та тривалістю належного оформлення документів про спадщину.

Факт використання позивачем земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції підтверджується довідками Новоіванівської сільської ради №326 від 24.05.2011р., №341, №342, №343, №344 від 27.05.2011р. Факт вирощування, збирання соняшника в 2009р., 2010р. на земельних ділянках Новоіванівської та Привільнянської сільських рад саме позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи документами, картами полів, які затверджені головами сільських рад.

Ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції Баштанською МДПІ не надано належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Таким чином, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та поставляючи його іншим особам підприємство поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва.

Пункт 8 1 .6 статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (як і пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України) не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Податкове законодавство не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. А відтак, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Також, слід зазначити, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що не дотримання вищезазначених норм, стосовно окремих земельних ділянок, свідчить про можливе невиконання вимог земельного та цивільного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Актом перевірки підтверджено, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку. Сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки ( Інформаційний лист ВАСУ №2614/12/13-12 від 28.12.2012р).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ФГ «Любарське» не могло виростити зазначену ним кількість сільськогосподарської продукції у 2009-2010р.р. (625,12т. та 617,22т. відповідно), оскільки в господарстві працює лише ОСОБА_1 Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень апелянта, оскільки відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство може бути створене одним громадянином України. Поряд з цим, вказаний Закон не забороняє надавати допомогу у веденні фермерського господарства членам сім'ї та родичам голови фермерського господарства. Судом першої інстанції встановлено, що допомогу у вирощуванні соняшнику у 2009-2010р.р. ОСОБА_1 надавали його члени сім'ї та родичі.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.