Ухвала

від 03.10.2013 по справі 812/4091/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/44885/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області до Ліквідаційної комісії Приватного гірничо-промислового підприємства «Шмель» про зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області (Фонд) звернулося до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Приватного гірничо-промислового підприємства «Шмель» (Комісія) про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів.

Зазначали, що ПП «Шмель» передано до Фонду три особові справи потерпілих, яким проводились страхові виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.

Посилаючись на те, що з лютого 2013 року діяльність ПП «Шмель» припинена та утворена ліквідаційна комісія, а значить у підприємства виник обов'язок капіталізації платежів для продовження відповідних страхових виплат, просили зобов'язати відповідача визнати грошові вимоги на суму 601 226,78 грн та стягнути з Комісії їх суму.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Комісії на користь Фонду 436 096,22 грн., а в задоволенні решти вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку оскаржуваних рішень судів та матеріалів справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що Фондом проводяться страхові виплати громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5 які постраждали від нещасного випадку на виробництві, працюючи в ПП «Шмель», а також ОСОБА_6 (сину потерпілого ОСОБА_7, який знаходився на його утриманні та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника).

У лютому 2013 року припинена діяльність ПП «Шмель» та утворена ліквідаційна комісія. Фондом подано заяву про включення до реєстру вимог кредиторів суми капіталізованих платежів у розмірі 601 226,78 грн, у задоволенні якої відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що законом передбачено імперативний обов'язок страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат, у випадках його ліквідації. Відмовивши у стягненні повної суми коштів, суди виходили з того, що вона обчислена з урахуванням права ОСОБА_6 отримувати пенсію по втраті годувальника до 23 років у випадку влаштування на навчання. Оскільки на момент розгляду справи останній зазначеного права не набув, суди обчислили необхідність капіталізації коштів з розрахунку здійснення виплат до 16 років.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначених висновків судів не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до статті 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закон № 1105-XIV) фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється у тому числі за рахунок капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 765 затверджено Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю (Порядок), відповідно до пункту 1 якого здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян, у тому числі застрахованих у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Дія зазначеного Порядку розповсюджується і на спірні відносини.

Пунктом 2 Порядку перелічено складові частини сум капіталізації. Зокрема, розрахунок щодо кожного платежу, що підлягає капіталізації, для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю або перед членами їх сімей, складається з щомісячних виплат втраченого заробітку; витрат по догляду за потерпілим відповідно до медичного висновку; витрат на оздоровлення; витрат на пенсійне забезпечення; витрат на професійну переорієнтацію, професійне навчання або перекваліфікацію потерпілого за індивідуальною програмою реабілітації; одноразової допомоги у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.

Предметом касаційного перегляду у цій справі, згідно з положеннями статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, є правильність висновків судів щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення коштів на виплату пенсії ОСОБА_6 з 16 років та до досягнення 23 років.

Досліджуючи наведене питання, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1200 Цивільного кодексу України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

За правилами статті 33 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років.

Таким чином, Законом визначено три категорії, до яких можна віднести дитину потерпілого.

Як правильно встановлено судами, ОСОБА_6 відноситься до першої із названих категорій - діти, які не досягли 16 років. Доводи Фонду, викладені в касаційній скарзі, ґрунтуються на віднесенні ОСОБА_6 до третьої категорії (діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання). Проте таке твердження не приймається до уваги, оскільки засновано на припущенні, не відповідає дійсності та положенням вищенаведеної статті 33 Закону № 1105-XIV.

При цьому, право ОСОБА_6 на отримання страхових виплат не поставлено Законом в залежність від здійснення відповідачем капіталізації відповідних коштів, тому посилання Фонду на нівелювання цього права в разі відмови в задоволенні позову також є необґрунтованим.

За відсутності інших доводів щодо протиправності оскаржуваних рішень судів, підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька