Постанова

від 02.10.2013 по справі 826/12546/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2013 року 09:00 № 826/12546/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінераліс», Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання недійсними установчих документів, зобов'язання внести відповідні реєстраційні зміни, скасування реєстрації в якості платника податку на додану вартість та скасування свідоцтва платника податку на додану вартість

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві (далі по тексту - позивач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінераліс» (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ «Мінераліс») та Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2, Відділ державної реєстрації) про визнання недійсними установчих документів відповідача 1, зобов'язання відповідача 2 внести відповідні реєстраційні зміни, скасування реєстрації відповідача 1 в якості платника податку на додану вартість та скасування свідоцтва платника податку на додану вартість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2013 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 13 серпня 2013 року.

У судове засідання 13 серпня 2013 року з'явився представник відповідача 2, який надав письмові заперечення проти позову. Представники позивача та відповідача 1 не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, що в силу приписів частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України стало підставою для відкладення розгляду справи на 22 серпня 2013 року.

У судовому засіданні 22 серпня 2013 року судом оголошувалась перерва до 29 серпня 2013 року у зв'язку з необхідністю витребування документів у відповідача 2.

Судове засідання, призначене на 29 серпня 2013 року, не відбулося.

В судове засідання 17 вересня 2013 року жодна зі сторін не з'явилась, у зв'язку з чим суд відклав розгляд справи на 24 вересня 2013 року.

У судове засідання 24 вересня 2013 року представник позивача не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав. Від представника відповідача 2 також надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому останній проти задоволення позову заперечував. Відповідач 1 до суду не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 24 вересня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінераліс» (ідентифікаційний код 32486018, місцезнаходження: м. Київ, вул. Заболотного, 15) зареєстровано Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 19 вересні 2003 року.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 19 березня 2004 року № 25879/10/19-2010 керівником підприємства є ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання установчих документів ТОВ «Мінераліс» недійсними з моменту державної реєстрації, позивач посилається на те, що в ході розслідування кримінальної справи №77-00186 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, працівниками ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва допитано в якості свідка громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час допиту зазначена особа повідомила, що він з метою власного збагачення, усвідомлюючи суспільну небезпечність власних дій, здійснив реєстрацію ряду підприємств без наміру ведення господарської діяльності, з метою надання послуг в ухиленні від сплати податків суб'єктам господарювання, резидентам України. Одним з таких підприємств було ТОВ «Мінераліс». Особи, зазначені як директор та головний бухгалтер відповідача 1 участі у фінансово-господарській діяльності товариства не приймали, відповідних документів не підписували.

На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 42, 55 1 , 56, 65, 66, 79 Господарського кодексу України та підпункт 20.1.12. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України, позивач просить установчі документи юридичної особи - ТОВ «Мінераліс» визнати недійсними з моменту державної реєстрації підприємства, зобов'язати Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести відповідні реєстраційні зміни та скасувати реєстрацію відповідача 1 як платника податку на додану вартість і відповідне свідоцтво з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи спір, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з положень законодавства, яке діє на момент звернення позивача до суду з відповідними вимогами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003р. № 755-IV з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон України від 15.05.2003р. № 755-IV) встановлено, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, суд приходить до висновку, що Закон України від 15.05.2003р. № 755-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до статті 5 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, визначений Законом України від 15.05.2003р. № 755-IV, включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки ( частина 3 статті 25 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Однак, під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що державна реєстрація відповідача 1 була проведена з порушенням вимог Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV.

Також в матеріалах справи відсутні докази порушення закону реєструючим органом під час державної реєстрації суб'єкта господарювання та докази, що діяльність останнього визнавалась фіктивною.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Звертаючись з вимогою про визнання недійсними установчих документів юридичної особи, позивач має на меті припинити таку особу.

Згідно з частиною 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Наполягаючи на задоволенні позову ДПІ у Голосіївському районі м. Києва посилається на те, що при створені юридичної особи допущені порушення закону, які не можна усунути, та зазначає, що право на подання такого позову передбачено Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України).

Як вбачається зі змісту підпункту 20.1.37 ПК України, ним дійсно закріплено право контролюючих органів на звернення до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

При цьому слід зазначити, що органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення державної реєстрації юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення державної реєстрації юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків зобов'язані подавати до державних податкових органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з частиною 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Як встановлено судом, відповідач 1 подавав до податкового органу податку звітність. Крім цього, згідно повідомлення про грошові зобов'язання та податковий борг від 16 серпня 2013 року №375/11-04-15 станом на момент звернення до суду відповідач 1 має податковий борг з податку на прибуток та податку на додану вартість загалом на суму 271214,19 грн.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

Послідовний аналіз переліку підстав для звернення суб'єкта владних повноважень до суду дає можливість дійти висновку, що він повинен мати достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій, і лише у випадках, коли Конституцією чи законами України встановлені судові обмеження його діяльності, він звертається до суду з позовом по суті для отримання судового дозволу.

Такі звернення мають бути обумовлені необхідністю виконання покладених на них завдань та функцій, а використовувати свої повноваження вони можуть лише з метою, з якою це повноваження надане.

Відповідь на питання, з якою метою податковим органам надано повноваження звертатися до суду із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, дає аналіз завдань і функцій податкових органів.

Так, завданнями є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Функції державних податкових органів визначені статтями 8 - 10 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ. Зокрема, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції забезпечують облік платників податків.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності є одним із заходів, спрямованих на запобігання порушенню податкового законодавства або його припиненню, а не засобом забезпечення обліку платників податків.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається. У зв'язку з цим визначений законом предмет позову, з яким суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду при здійсненні ним владних управлінських функцій, не підлягає розширеному тлумаченню.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що податкові органи відповідно до пункту 17 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ мають право звертатися до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (предмет позову розширеному тлумаченню не підлягає) виключно у випадках, прямо передбачених законом, та з метою виконання покладених на них завдань і функцій.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 09 жовтня 2012 року у справі за позовом державної податкової інспекції у м. Чернівцях до відділу державної реєстрації Чернівецької міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Західенерго ЛТД», державний реєстратор Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області про визнання протиправним запису про місцезнаходження товариства та зобов'язання вчинити дії.

Наведене свідчить про відсутність підстав для визнання недійсними установчих документів відповідача 1 з моменту його державної реєстрації та, як наслідок, відсутність у суду правових підстав для зобов'язання відповідача 2 вчиняти будь-які дії щодо внесення будь-яких реєстраційних змін.

Щодо вимоги позивача скасувати реєстрацію ТОВ «Мінераліс» в якості платника податку на додану вартість та свідоцтва платника такого податку з моменту державної реєстрації, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Порядок реєстрації платників податку на додану вартість та анулювання такої реєстрації врегульований приписами Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказ Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 року № 978, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1400/18695 (далі по тексту - Порядок №978).

Відповідно до розділу V згаданого Порядку реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Рішення про анулювання реєстрації платника з підстав, визначених у статті 184 ПК України, приймає податковий орган за наявності відповідних підтверджуючих документів.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження податкового органу щодо вирішення питання про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність правових підстав для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини та виходячи з меж заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко