Ухвала

від 25.09.2013 по справі 826/7429/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7429/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-грейн» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Інтер-грейн» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.11.2012 року № 0012442209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інтер-Грейн» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, на підставі якої складено акт від 26.10.2012 року № 895/22-9/35759255.

Перевіркою встановлені порушення позивачем:

п.1.32 ст.1 пп 5.2.1 п. 5.2 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.27.пп. 14.1,36 п. 14.1 ст.14 пп.138.10.5. п. 138.10 ст.138, п. 150.1 ст.150 ПК України (заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 13 560 085 грн., що призвело до заниження податку на прибуток що підлягає сплаті до бюджету у сумі 2525982 грн.; п.1.3 ст. 1 п.п. «е» 4.2.9.п. 4.2. ст. 4, пп «а» п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 4 040 411,00 грн., в тому числі за 2009 рік - 4 040 411,00 грн.

Дані обставини послужили підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яке за результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів залишено без змін.

TOB «Інтер-Грейн» отримували від банка-резидента ПАТ «Дельта банк» фінансові кредити відповідно до договорів кредиту № ВКЛ-926 від 26.02.2009 року, № ВКЛ-926/1 від 10.06.2009 року, № К-926/2 від 04.02.2010 року, № К-926/3 від 08.04.2010 року та отримували від нерезидента фінансові кредити COMPANI BANBURYI MANAGEM Limited, відповідно до договору № 04/12-09 від 22.12.2009 та нерезидента SAKLER TRADING LIM відповідно до договору № 221209 від 22.12.2009 року.

Отримані за вказаними договорами кошти, відповідно до банківських виписок, було спрямовано не на поповнення обігових коштів згідно кредитних договорів, а на погашення боргу по іншим договорам перед цим банком. Також товариство надавало поворотну фінансову допомогу TOB «Зерноінтерторг».

Перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу позивача за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року не встановлено його заниження або завищення. Проте, за вказаний період ТОВ «Інтер-Грейн» задекларовано валові витрати у сумі 16 665 210 грн., а перевіркою встановлено їх завищення на загальну суму 13 560 085 грн.

Позивачем вищевказані кредитні договори укладено з цільовим призначенням - «на поповнення обігових коштів». За користування кредитними коштами відповідно до умов кредитної угоди, передбачено нарахування відсотків.

Таким чином, за період з 01.07.2009 року до 31.03.2011 року до рядка 04.13 декларацій з податку на прибуток було включено валові витрати в сумі 3 637 116 грн., в тому числі, відсотки за користування кредитами. Загальний розмір відсотків, відображений у цьому періоді, становить суму 3 507 993,00 грн., про що позивачем додані первинні документи, в тому числі, відомість щодо нарахованих відсотків за користування кредитами вказаних періодах в сумі 3 507 993,00 грн.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент здійснення спірних операцій, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

За п. 138.1. ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп.пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, п. 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Виходячи з приписів п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності (п. 150.1. ст. 150 ПК України.

Таким чином, апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення на валові витрати суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та інших витрат, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, як того вимагає чинне податкове законодавство.

Що стосується правомірності віднесення на валові витрати суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 pоку, слід зауважити слідуюче.

Так, в акті перевірки зазначено, що за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року «кредитні грошові кошти були використані не в господарській діяльності, а тому в порушення п. 1.32 ст.1 пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем завищено валові витрати на суму відсотків за кредитними договорами, яка використана не в господарській діяльності на загальну суму 3637116 грн.».

В свою чергу, з матеріалів справи слідує, що кошти, отримані позивачем від ПАТ «Дельта Банк» за зазначеними в акті перевірки договорами, із цільовим призначенням «на поповнення обігових коштів», були перераховані позивачем контрагентам - нерезидентам в якості оплати за товари, у тому числі продукції сільського господарства, з метою їх подальшого продажу на території України й отримання прибутку, а відповідні відсотки за надані кредити, на підставі положень Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», були зараховані до валових витрат звітного періоду.

Таким чином, 09 жовтня 2009 року ТОВ «Інтер-Грейн» перераховували на TOB «Зерноінтерторг» поворотну фінансову допомогу в сумі 1 900 000,00 грн., яка була повернута 02 березня 2010 року. Сума отриманих кредитів на цей період становила 49,5 млн. грн. На суму отриманих кредитних коштів були нараховані відсотки за користування кредитом у 4-му кварталі 2009 року та в 1-му кварталі 2010 року на загальну суму 4 537 707 грн., але до складу валових витрат за цей період позивачем віднесло лише 1 912 243 грн.

Крім того, за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року позивачем були нараховані відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 14 431 924 грн., але до декларації з податку на прибуток було включено лише 3 507 993 грн.

Відповідно до вимог пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Отже, позивачем обґрунтовано включено до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами, оскільки такі дії відповідають приписам підпункту 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, слід відмітити, що пунктом 5.11 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що «установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється».

Таким чином, безпідставне обмеження права платника податків на віднесення витрат до складу валових, суперечить п.5.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки встановлює додаткові, не передбачені цим законом обмеження.

Правомірними є також посилання суду першої інстанції на законність віднесення на валові витрати суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.04.11 року до 30.06.12 року, адже відповідачем не доведено, що позивач направляв отримані по нових договорах кредитні кошти на погашення кредитів, отриманих по інших договорах в ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до матеріалів справи, 23 березня 2011 року позивачем перераховано на TOB «Екоінжінірінг» поворотну фінансову допомогу в сумі 5 264 000 грн., яка була повернута 22 вересня 2011 року. Сума отриманих кредитів на цей період становила більше 100 млн. грн. На суму отриманих кредитних коштів були нараховані відсотки за користування кредитом за період з 2-го кварталу по 4-й квартал 2011 році в розмірі 4 986 237 грн., але до складу валових витрат за цей період товариством віднесено лише 497 023 грн.

Крім того, за вказаний період позивачем були нараховані відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 25 114 186 грн., але до Декларації з податку на прибуток за цей період було включено лише 9 744 347 грн.

Отже, судова колегія знаходить обґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що при віднесенні нарахованих відсотків за користування кредитними коштами до складу витрат, позивач правомірно виходив з п. 141.1 ст. 141 ПКУ, згідно вимог якого: до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Апеляційна інстанція не може погодитися з доводами апелянта про порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб та повністю погоджується з правовою позицією суду першої інстанції щодо передчасності зробленого відповідачем висновку з огляду на наступне.

Як зазначено в акті перевірки, на час її проведення позивачем не було надано документів, які б свідчили про виконання фізичною особою ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором комісії від 17 листопада 2009 року №17-11/09, а саме: договору купівлі - продажу ділянок, акти приймання-передач, які б підтверджували, що кошти витрачені за цільовим призначенням.

В зв'язку з вищевикладеним апелянтом зроблено висновок, що кошти в сумі 26 942 740,00 грн., які отримав ОСОБА_3 по вищезазначеному договору є його доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Податок на доходи фізичних осіб у розмірі 4 041 411,00 грн. податковим агентом TOB «Інтер-Грейн» не утримано та до бюджету не сплачено.

На спростування таких доводів колегія суддів звертає увагу на те, що до Договору комісії від 17 листопада 2009 року № 17-11/09, укладеного між TOB «Інтер-Грейн» та ОСОБА_3, 04 жовтня 2010 року було укладено договір про внесення змін до вказаного договору комісії, за п.1.3 якого: сторони встановили, що цей договір є строковим. Комісіонер зобов'язується відшукати та укласти з третьою особою (продавцем) договір купівлі-продажу ділянки в строк до 17 листопада 2013 року. Дана обставина не була взята до уваги апелянтом, що призвело до помилковості висновків акту перевірки про порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч зазначеним приписам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав апеляційній інстанції жодних доказів правомірності прийняття спірного рішення, які спростовували б твердження позивача та доводи суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.