Ухвала

від 24.03.2014 по справі 826/7429/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2014 р. м. Київ К/800/50606/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Ковби О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013

у справі № 826/7429/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-грейн»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС №0012442209 від 16.11.2012, стягнуто судові витрати в сумі 2294 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт № 895/22-9/35759255 від 26.10.2012.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п.1.32 ст.1, пп.5.2.1 п. 5.2, п.5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, пп.138.10.5. п. 138.10 ст.138, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, що призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 13560085 грн., та заниження податку на прибуток що підлягає сплаті до бюджету у сумі 2525982 грн., в т.ч.: - за 3 квартал 2009 року в сумі 29358 грн.; - за 4 квартал 2009 рік в сумі 93136 грн.; - за 1 квартал 2010 року в сумі 406059 грн.; - за 2 квартал 2010 року в сумі 325567 грн.; - за 3 квартал 2010 року в сумі 6941 грн.; - за 4 квартал 2010 року в сумі 21506 грн.; - за 1 квартал 2011 року в сумі 26712 грн. - за 2 квартал 2011 року на загальну суму 56958 грн.; - за 3 квартал 2011 року на загальну суму - 4656 грн.; - за 4 квартал 2011 року на загальну суму 20930 грн.; - за 1 квартал 2012 року на загальну суму 815976 грн.; - за 2 квартал 2012 року на загальну суму 727495 грн.; п.1.3 ст. 1 пп. «е» 4.2.9.п.4.2. ст. 4, пп. «а» п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-1V, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства, щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 4040411,00 грн., в тому числі за 2009 рік - 4040411,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012442209 від 16.11.2012, яким збільшено суму грошового зобов?язання з податку на прибуток на загальну суму 3132493 грн., у т.ч. основний платіж 2525982 грн. та штрафні (фінансові) санкції 606511 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у період з 01.07.2009 до 31.03.2011 було уклало кредитні договори з ПАТ «Дельта Банк» № ВКЛ-926 від 26.02.2009, № ВКЛ-926/1 від 10.06.2009, № К-926/2 від 04.02.2010, № К-926/3 від 08.04.2010 з цільовим призначенням «на поповнення обігових коштів». За користування кредитними коштами відповідно до умов кредитної угоди, передбачено нарахування відсотків.

У зазначеному періоді до рядка 04.13 декларацій з податку на прибуток було включено валові витрати в сумі 3637116 грн., в тому числі, відсотки за користування кредитами, загальний розмір відсотків, відображений у цьому періоді, становить 3507993,00 грн., що підтверджується відповідними первинними документами, відомістю про нарахування відсотків за користування кредитами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти, отримані позивачем від ПАТ «Дельта Банк» за зазначеними в акті перевірки договорами, із цільовим призначенням «на поповнення обігових коштів», були перераховані позивачем контрагентам - нерезидентам в якості оплати за товари, у тому числі сільськогосподарського продукції, з метою їх подальшого продажу на території України й отримання прибутку, а відповідні відсотки за надані кредити, на підставі положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», були зараховані до валових витрат звітного періоду.

09.10.2009 позивачем перераховано на TOB «Зерноінтерторг» поворотну фінансову допомогу в сумі 1900000,00 грн., яка була повернута 02.03.2010. Сума отриманих кредитів на цей період становила 49,5 млн. грн. На суму отриманих кредитних коштів були нараховані відсотки за користування кредитом у 4-му кварталі 2009 року та в 1-му кварталі 2010 року на загальну суму 4537707 грн., але до складу валових витрат за цей період позивачем віднесено лише 1912243 грн.

За період з 01.07.2009 по 31.03.2011 позивачем були нараховані відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 14431924 грн., але до Декларації з податку на прибуток було включено лише 3507993 грн.

Щодо правомірності віднесення на валові витрати суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти, отримані позивачем від ПАТ «Дельта Банк» за зазначеними в акті договорами, із цільовим призначенням «на поповнення обігових коштів», були перераховані контрагентам - нерезидентам в якості оплати за товари, у тому числі сільськогосподарської продукції та на придбання цінних паперів, з метою їх подальшого продажу на території України й отримання прибутку, а відповідні відсотки за наданий кредит, на підставі положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, із змінами та доповненнями до нього, були зараховані до валових витрат звітного періоду.

Відповідачем не доведено, що позивач направляв отримані по нових договорах кредитні кошти на погашення кредитів, отриманих по інших договорах в ПАТ «Дельта Банк». Матеріалами справи підтверджено надання позивачем 23.03.2011 TOB «Екоінжінірінг» поворотної фінансової допомоги в сумі 5264000 грн., яка була повернута 22.09.2011.

Сума отриманих кредитів на цей період становила більше 100 млн. грн. На суму отриманих кредитних коштів були нараховані відсотки за користування кредитом за період з 2-го кварталу по 4-й квартал 2011 році в розмірі 4986237 грн., але до складу валових витрат за цей період Товариство віднесло лише 497023 грн.

За період з 01.04.2011 з по 30.06.2012 з позивачем були нараховані відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 25114186 грн., але до Декларації з податку на прибуток за цей період було включено лише 9744347 грн.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судова колегія вважає за правильне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що при віднесенні нарахованих відсотків за користування кредитними коштами до складу витрат позивач правильно керувався пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, відповідно до якого до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями їв тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, умовами для кваліфікації витрат платника як валових витрат є їх понесення в рамках господарської діяльності, а також документальна підтвердженість. При цьому господарський характер витрат визначається з урахуванням обставин, що свідчать про намір платника отримати економічний ефект в результаті реальної економічної діяльності, а не в залежності від фактично одержаного доходу.

За наслідками дослідження матеріалів справи судами попередніх інстанцій встановлено, що отримані позивачем на підставі кредитних договорів кошти були використані ним в господарській діяльності, для забезпечення безперервного процесу діяльності підприємства, їх використання в господарській діяльності підтверджується відповідними платіжними, розрахунковими та іншими первинними документами, обов?язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, при цьому у періоді, що перевірявся позивач отримував дохід, що підтверджується податковими деклараціями, за відповідні звітні періоди, що надавались органам державної податкової служби, відтак відсутні підстави для невизнання витрат на сплату процентів за вказаними кредитами у складі валових витрат позивача.

За встановлених обставин, доводи касаційної скарги правильності висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для їх скасування з наведених мотивів.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун