Постанова

від 30.09.2013 по справі 815/4939/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4939/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.

при секретарі - Громовій К.Д.

за участю: представників позивача - Сердюк В.В., Недзвецької О.В. (за довіреністями),

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» (надалі - ТОВ «Новохім», або Позивач) до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2013 року № 0001292240, № 0001302240, № 0001312240.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Віп Союз» за серпень 2011 року, за результатами якої відповідачем складено акт від 08.04.2013 року №2273/22-4/31005653, яким встановлено порушення позивачем: п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, а саме, встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства на суму 38360,00 грн., заниження об'єкту оподаткування в 3 кварталі 2011 року на суму 10746,3 грн. та заниження податку на прибуток у розмірі 2472,00 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 9822,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0001292240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9822,00 грн. - за основним платежем та на 4911,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0001302240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2472,00 грн. - за основним платежем; податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року № 0001312240, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 38360,00 грн.

Позивач із висновками акту перевірки про порушення вказаних норм законодавства, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення не погоджується, вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають законодавству України, з огляду на наступне.

Як стверджує позивач, під час проведення перевірки товариство з обмеженою відповідальністю «Новохім» надало до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби всі необхідні первинні та розрахункові документи по взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз» за серпень 2011 року (перелік яких наведено в акті перевірки), які оформлені згідно чинного законодавства та підтверджують факт виконання ТОВ «Новохім» і його контрагентом зобов'язань за спірним договором по отриманню товарів. Так, як вказує позивач, ним правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих від його контрагента податкових накладних.

При цьому, позивач зазначає, що перевірку позивача проведено без врахування первинних документів позивача, які були надані для проведення перевірки, та під час проведення перевірки і встановлення порушень перевіряючим було взято до уваги акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.02.2012 року №1062/23-4/37240791 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віп Союз» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 року по 20.09.2011 року, в якому зроблено висновки про відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Віп Союз» за серпень, вересень 2011року, оскільки у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, які підпадають під визначення пп. «а», пп. «б» п.185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Позивач зазначає, що укладена між ним і ТОВ «Віп Союз» угода, судом недійсною не визнавалась і її недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину. Також, позивач вказує на те, що відповідач в акті перевірки не довів факт невиконання сторонами зазначеної угоди. Крім того, позивач зазначає, що у акті перевірки відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, наданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами.

Таким чином, як вказує позивач, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення податкового законодавства, а висновки податкового органу про наявність порушень з боку позивача вмотивовано лише посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Отже, за таких обставин позивач просив суд скасувати оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі вищевказаного акту перевірки, як такі, що винесені відповідачем неправомірно.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.191-194), в яких зазначив про безпідставність позовних вимог, оскільки державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби в ході проведення перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» правомірно зроблені висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, з підстав викладених в акті перевірки, а отже, відповідач вважає що винесені податкові повідомлення-рішення за порушення податкового законодавства скасуванню не підлягають, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 24.09.2013 року судом в порядку правонаступництва здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, наданих поясненнях та на надані докази.

Відповідач до судового засідання не з'явився, судом повідомлявся про час, місце та дату судового засідання належним чином; разом з цим 19.09.2013 року, з боку відповідача до суду надано клопотання про розгляд справи за відсутності представника ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

Таким чином, відповідно до положень ч.4 ст.128 КАС України справа слухалась за відсутності відповідача, за наявними в справі запереченнями представника відповідача та наявними письмовими доказами.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новохім» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.06.2000 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1, а.с.26).

Судом встановлено, що ТОВ «Новохім» на момент проведення перевірки знаходилось на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси та у перевіряємий період було зареєстровано, як платник податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.05.2009 року №100225092 (а.с.147), що підтверджується п.2.4, п.п.2.4.1 акту перевірки та як платник податку на прибуток.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 29.03.2013 року №900 та повідомлення від 29.03.2013 року №250/10/22-4, старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м. Одеси, інспектором ІІ-го рангу Янчевим Дем’яном Дмитровичем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Новохім» (код ЄДРПОУ 31005653) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791) за серпень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС складено акт від 08.04.2013 року №2273/22-4/31005653, яким встановлено порушення позивачем: п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, а саме, встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств на суму 38360,00 грн., заниження об'єкту оподаткування в 3 кварталі 2011 року на суму 10746,3 грн. та заниження податку на прибуток у розмірі 2472,00 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 9822,00 грн., у тому числі в розрізі податкових періодів: серпень 2011 року на суму 2628,43 грн., вересень 2011 року на суму 131,85 грн., жовтень 2011 року на суму 6046,43 грн., листопад 2011 року на суму 1014,54 грн. (а.с.11-16).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0001292240 (а.с.17), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9822,00 грн. - за основним платежем та на 4911,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України; податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0001302240 (а.с.18), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку прибуток у розмірі 2472,00 грн. - за основним платежем за порушення п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України; податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року № 0001312240, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 38360,00 грн. за порушення п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (а.с.19).

Не погодившись з висновками податкового органу, на підставі яких відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, позивач не скористався правом адміністративного оскарження, проте оскаржив вищевказані рішення в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Так, в акті від 08.04.2013 року №2273/22-4/31005653 зазначено, що при перевірці використані наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки, податкові декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Водночас, в акті зазначається, що керівнику ТОВ «Новохім» у ході перевірки надано запит від 01.04.2013 року №13934/10/22-4 щодо надання первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791).

Згідно наданих до перевірки первинних документів (видаткові накладні), даних бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних) встановлено, що підприємство ТОВ «Новохім» (код ЄДРПОУ 31005653) у серпні 2011 року мало господарські відносини з платником податків ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791) щодо отримання товарів (емаль ПФ-167, емаль ХС-413, грунтівка ФЛ-03Ж, грунтівка ГФ-021, сольвент, грунтівка ЕП-0199, затверджувач Пепа, лак БТ-577) від ТОВ «Віп Союз» на загальну суму 58928,00 грн., у т.ч. ПДВ - 9822 грн.

Перелік видаткових та податкових накладних наведено на сторінці 3 акту перевірки.

При цьому, у розділі «Опрацювання іншої податкової інформації» акту перевірки зазначено, що при проведенні перевірки відповідачем враховувався акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.02.2012 року №1062/23-4/37240791 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року (а.с.163-189), яким встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва отримано висновок спеціаліста від 29.02.2012 року №122 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-Західній залізниці, в якому зазначено, що підписи на уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 8,9 місяць та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту за 8, 9 місяць виконані однією особою, а підписи від імені гр. ОСОБА_4 (який згідно з реєстраційних документів є директором ТОВ «Віп Союз») в свідоцтві НОМЕР_1 про реєстрацію платника податку на додану вартість виконані іншою особою. За результатами проведеного аналізу даних податкової звітності встановлено відсутність трудових резервів, виробничого обладнання, транспортних засобів і торгівельного обладнання, відсутність підприємства за юридичною адресою. Отже, як вказується в акті, за наявності зазначених обставин, відповідно до ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені операції купівлі-продажу вказують на відсутність реальності здійснення операцій за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року. Також, зазначено, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, які підпадають під визначення пп. а, пп. б п.185.1 ст. 185, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Як наслідок відповідачем встановлені порушення з боку позивача п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з вказаними висновками відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом позивача, і як наслідок, щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за спірний період за господарськими операціями із ТОВ «Віп Союз», в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, та відповідно погоджується з висновками відповідача про заниження позивачем податку на прибуток, виходячи з наступного.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно витягу з ЄДР серії АЄ №819112, видами діяльності позивача за КВЕД є: 24.30.0 - виробництво лаків і фарб, 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами, 74.40.0 - рекламна діяльність, 60.24.1- діяльність автомобільного вантажного транспорту, 51.33.0 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами (а.с.29-30).

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Віп Союз» (постачальник) укладено договір поставки від 01.08.2011 року №25 згідно умов якого, постачальник зобов'язується продати та поставити покупцеві товар (лакофарбні матеріали), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар; назва (асортимент), ціна, кількість, а також строк поставки якого зазначені у рахунку, що є невід'ємною частиною цього Договору. Пунктом 2.2. Договору визначено, що підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат якості. Пунктами 4.1,4.3 Договору визначено порядок поставки, відповідно до яких постачальник відвантажує продукцію власним транспортом та оплачує транспортні витрати. При цьому, перелік товаросупровідних документів складає: накладна, сертифікат якості, рахунок, податкова накладна. Згідно п.12.1, цей Договір набирає сили з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2011 року (а.с.44-45).

У якості доказів підтвердження здійснення господарських операцій з придбання товару у спірний період між ТОВ «Новохім» та ТОВ «Віп Союз», позивачем надано до суду засвідчені копії: видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, журналів ордерів та відомостей по рахункам (а.с.46-52, 53-59, 110-115, 120-124, 125-138).

Податкові накладні, виписані ТОВ «Новохім» позивачем включено до реєстрів отриманих податкових накладних за серпень-листопад 2011 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість відповідно до вищевказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту за серпень-листопад 2011 року, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за вказаний період та додатком №5 до них по контрагенту ТОВ «Віп Союз» та суми валових витрат за вказаними операціями за спірний період позивач відніс до податкової декларацій з податку на прибуток 3 квартали 2011 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями та додатками до них.

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення сум до складу валових витрат з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках відповідні реквізити, що визначені п.п. а) - п.п. и) цього пункту.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду, включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.177.4. ст.177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, керуючись ст. 86 КАС України, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, а також у сукупності їх достатність та взаємозв'язок, суд критично ставиться до зазначених документів як до доказів фактичного отримання позивачем товарів та використання цих товарів у власній господарській діяльності та погоджується із встановленими ДПІ порушеннями позивачем п.198.1, п.198.3., п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевіряється та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток, завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства та занижено об'єкт оподаткування у 3 кварталі 2011 року, виходячи з наступного.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та до складу валових витрат сум за перевіряємий період, були надані копії: видаткових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, податкових накладних, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, журнали-ордери та відомості по рахункам.

Інші, первинні в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", документи на підтвердження здійснення операції з контрагентом ТОВ «Віп Союз» позивачем не надано, та в матеріалах справи не містяться.

Як вже зазначено судом, згідно умов договору поставки від 01.08.2011 року №25, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ «Віп Союз» (постачальник), постачальник зобов'язується продати та поставити покупцеві товар (лакофарбні матеріали), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар; назва (асортимент), ціна, кількість, а також строк поставки якого зазначені у рахунку, що є невід'ємною частиною цього Договору. Пунктом 2.2. Договору визначено, що підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат якості. Пунктами 4.1,4.3 Договору визначено порядок поставки, відповідно до яких постачальник відвантажує продукцію власним транспортом та оплачує транспортні витрати. При цьому, перелік товаросупровідних документів складає: накладна, сертифікат якості, рахунок, податкова накладна.

Так, з наданих позивачем копій накладних вбачається, що в зазначених документах в порушення ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" не зазначені прізвище, посада осіб, відповідальних за отримання товару з боку позивача; не зазначено номеру довіреності та її дати на особу, що отримувала товар. Разом з цим, підпис наявний у вказаних накладних у графі «Отримав (ла)» не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції по отриманню товару з боку позивача.

Тобто, з наданих позивачем копій видаткових накладних неможливо зробити достовірний висновок щодо фактичності передачі товару за спірною угодою, наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (-ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданої господарської операції, що позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначеної господарської операції.

Разом з цим, суд зазначає, що на неодноразову пропозицію суду надати представнику позивача належним чином засвідчені копії рахунків, сертифікатів якості, які є невід'ємною частиною договору від 01.08.2011 року №25, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ «Віп Союз», позивачем протягом всього судового розгляду справи вказаних документів надано до суду не було та в матеріалах справи зазначені документи не містяться.

Крім того, в матеріалах справи відсутні документи щодо транспортування вказаного товару, та на неодноразові пропозиції суду надати такі документи, представник позивача під час розгляду справи пояснив, що товар доставлявся продавцем автомобільним транспортом, а тому документів щодо транспортування товару у позивача немає.

При цьому, суд критично оцінює твердження позивача щодо відсутності у нього товарно-транспортної накладної через те, що поставка товару здійснювалась його контрагентом, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з положеннями п. 1 зазначених Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими правилами один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем відповідні документи до суду не надані.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт реальної поставки товару від ТОВ «Віп Союз», оскільки суду в підтвердження перевезення вантажу автомобільним транспортом не надані не лише товарно-транспортні накладні, які згідно з чинним законодавством є єдиними для всіх учасників транспортного процесу юридичними документами, що призначені для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, але й взагалі будь-які документи, що свідчили б про отримання й транспортування товару.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд також враховує те, що позивачем на пропозицію суду не надано жодного доказу на підтвердження використання так званих придбаних товарів безпосередньо в господарській діяльності позивача та їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а тому посилання позивача щодо використання придбаного товару в господарській діяльності підприємства ґрунтуються на узагальнюючих припущеннях, які не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Суд також зазначає, що позовна заява не містить опису фактичного виконання господарських зобов'язань за укладеним з контрагентом договором, у зв'язку з чим судом з'ясовувалося у уповноважених представників позивача питання щодо фактичності й достовірності здійснення господарських операцій. Водночас, в межах предмету доказування по справі, представники позивача не надали зрозумілих та аргументованих пояснень стосовно того, який саме товар був визначений у рахунках, які є невід'ємною частиною договору поставки; яким чином здійснювалась поставка товару до підприємства, ким було отримано товар з боку позивача, де зберігався товар, а також ґрунтовних пояснень стосовно того, як вказаний товар було використано в господарській діяльності позивача.

Суд зазначає, що наявність податкових накладних є обов'язковою, проте, не єдиною умовою для набуття позивачем права на податковий кредит, оскільки сам по собі факт виписування документів не є безумовним свідченням того, що поставка мала місце.

З огляду на викладені положення законодавства, суд зазначає, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, та для отримання можливості віднести суми до валових витрат платник податків повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, наявність вказаних видаткових та податкових накладних, за відсутності товарно-транспортних накладних, рахунків, сертифікатів якості на товар, доказів подальшого використання у господарській діяльності позивачем не є достатньою підставою для визнання правомірності віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до складу витрат, оскільки наведені в них відомості не підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що лише формальна наявність у позивача видаткових накладних, податкових накладних, виписаних ТОВ «Віп Союз», не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного отримання товару, і не дають можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність у позивача фактичних підстав для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до витрат, що пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність у справі належного документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Віп Союз» щодо поставки товару та на недоведеність подальшого використання цього товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ за спірний період у розмірі 9822,00 грн., у тому числі в розрізі податкових періодів: серпень 2011 року на суму 2628,43 грн., вересень 2011 року на суму 131,85 грн., жовтень 2011 року на суму 6046,43 грн., листопад 2011 року на суму 1014,54 грн. та про безпідставність віднесення спірних сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, у зв'язку із чим погоджується із висновком відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 9822,00 грн. та заниження податку на прибуток підприємств у сумі 2472,00 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств на суму 38360,00 грн., а тому, на думку суду, донарахована контролюючим органом сума грошового зобов'язання і накладення штрафних санкцій відповідає вимогам ст.54, ст.57 ПК України на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Водночас, посилання відповідача на те, що згідно акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.02.2012 року №1062/23-4/37240791 встановлено нікчемність правочинів, суд не приймає до уваги за відсутності належного документального підтвердження відповідними засобами доказування завідомо умисної мети та факту спрямованості договорів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч.1 ст.228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Між тим, такі посилання щодо нікчемності правочину, у даному випадку, не спростовують недоведений в ході розгляду справи факт постачання товарів ТОВ «Новохім», обставини чого відповідно до розподілу обов'язку доказування покладено на позивача, і за цих обставин не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Новохім» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 103, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні адміністративного позову ТОВ «Новохім» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 30.09.2013 року.

Суддя О.М. Соколенко

У задоволенні адміністративного позову ТОВ «Новохім» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

30 вересня 2013 року.