Ухвала

від 27.05.2015 по справі 815/4939/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 р. Справа № 815/4939/13-а

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

05.07.2013р. ТОВ «Новохім» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області та просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.05.2013 року №0001292240, №0001302240, №0001312240.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства, на підставі яких виніс протиправні податкові повідомлення-рішення, які підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Новохім» відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ТОВ «Новохім» 22.11.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2013 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули з невідомих причин, про дату, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Новохім» зареєстровано, як юридичну особу, виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.06.2000 року, знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Приморському районі м. Одеси та є платником ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 08.05.2009р. №100225092.

В березні 2013 року, державним податковим ревізор-інспектором Янчевим Д.Д., у відповідності до наказу начальника ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 29.03.2013р. №900, повідомлення від 29.03.2013 року №250/10/22-4 та згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.79.1 ст.79 ПК України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Новохім» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Віп Союз» за серпень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 08.04.2013 року №2273/22-4/31005653, яким встановлено порушення підприємством позивача вимог п.138.2 ст.138 ПК України, а саме, встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств на суму 38 360 грн., заниження об'єкту оподаткування в 3 кварталі 2011 року на суму 10746,3 грн. та заниження податку на прибуток у розмірі 2472 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 9822 грн., у тому числі в розрізі податкових періодів: серпень 2011 року на суму 2628,43 грн., вересень 2011 року на суму 131,85 грн., жовтень 2011 року на суму 6046,43 грн., листопад 2011 року на суму 1014,54 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою відповідача було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013 року:

- №0001292240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 822 грн. - за основним платежем та на 4911 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - за порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України;

- №0001302240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку прибуток у розмірі 2 472 грн. - за основним платежем - за порушення п.138.2 ст.138 ПК України;

- №0001312240, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 38 360 грн. - за порушення п.138.2 ст.138 ПК України.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно з правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Так, оскаржувані податкові повідомлення-рішення в основному фактично базуються на викладених у спірному акті перевірки висновках відповідача щодо порушення підприємством позивача вимог п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України.

Як вбачається з акту від 08.04.2013 року №2273/22-4/31005653, при перевірці податковим інспектором були використані наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки, податкові декларації з ПДВ та з податку на прибуток підприємств.

Водночас, в акті зазначається, що керівнику ТОВ «Новохім» в ході даної перевірки було надано запит від 01.04.2013 року №13934/10/22-4 щодо надання первинних документів, які підтверджують здійснення платником податків витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791 ).

Як слідує з наданих до перевірки первинних документів (видаткові накладні), даних бухгалтерського та податкового обліку (т.б. податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних ), підприємство ТОВ «Новохім» (код ЄДРПОУ 31005653 ) у серпні 2011 року мало господарські відносини з платником податків ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791 ) щодо отримання товарів (емаль ПФ-167, емаль ХС-413, грунтівка ФЛ-03Ж, грунтівка ГФ-021, сольвент, грунтівка ЕП-0199, затверджувач Пепа, лак БТ-577 ) від ТОВ «Віп Союз» на загальну суму 58928,00 грн., у т.ч. ПДВ - 9822 грн.

При цьому, у розділі «Опрацювання іншої податкової інформації» акту перевірки зазначено, що при проведенні перевірки відповідачем враховувався акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.02.2012 року №1062/23-4/37240791 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віп Союз» (код ЄДРПОУ 37240791 ) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року», зі змісту якого вбачається, що ДПІ у Печерському районі м.Києва отримано висновок спеціаліста від 29.02.2012 року №122 НаДЕКЦ при УМВС України на Південно-Західній залізниці, в якому зазначено, що підписи на уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 8,9 місяців та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту за 8,9 місяців виконані однією особою, а підписи від імені гр. Папаценко М.І. (який згідно з реєстраційних документів є директором ТОВ «Віп Союз» ) в свідоцтві №100325619 про реєстрацію платника ПДВ виконані іншою особою. Крім того, за результатами проведеного аналізу даних податкової звітності встановлено відсутність на цьому підприємстві трудових резервів, виробничого обладнання, транспортних засобів і торгівельного обладнання, а також підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою. Отже, як вказується в акті, за наявності зазначених обставин, відповідно до ч.ч.1,5 ст.203, п.п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України, зазначені операції купівлі-продажу вказують на відсутність реальності їх здійснення за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року. Також, в цьому акті зазначено, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, які підпадають під визначення пп.а,б п.185.1 ст.185, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України.

Як наслідок, відповідачем встановлені порушення з боку позивача приписів п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України.

Судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, погоджується з вказаними висновками податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення спірних господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом, і як наслідок, щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за спірний період за господарськими операціями із ТОВ «Віп Союз», в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, та відповідно погоджується з висновками відповідача про заниження позивачем податку на прибуток, виходячи з наступного.

Так, як видно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

А відповідно до вимог ч.1 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно зі змісту наявного у справі витягу з ЄДР серії АЄ №819112, видами діяльності позивача за КВЕД є: 24.30.0 - виробництво лаків і фарб, 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами, 74.40.0 - рекламна діяльність, 60.24.1- діяльність автомобільного вантажного транспорту, 51.33.0 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, 01.08.2011 року між ТОВ «Новохім» (покупець) та ТОВ «Віп Союз» (постачальник) було укладено договір поставки №25, за умовами якого, постачальник зобов'язується продати та поставити покупцеві товар (лакофарбні матеріали ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар; назва (асортимент), ціна, кількість, а також строк поставки якого зазначені у рахунку, що є невід'ємною частиною цього Договору. Пунктом 2.2. Договору визначено, що підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат якості. Пунктами 4.1,4.3 Договору визначено порядок поставки, відповідно до яких постачальник відвантажує продукцію власним транспортом та оплачує транспортні витрати. При цьому, перелік товаросупровідних документів складає: накладна, сертифікат якості, рахунок, податкова накладна. Згідно п.12.1, цей Договір набирає сили з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2011 року.

Так, в якості доказів підтвердження здійснення цієї господарської операції з придбання у ТОВ «Віп Союз» вказаного вище товару у спірний період, позивачем надано до суду 1-ї інстанції копії: видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, журналів ордерів та відомостей по рахункам.

При чому, податкові накладні, виписані ТОВ «Новохім» позивачем включено до реєстрів отриманих податкових накладних за серпень-листопад 2011 року.

Окрім того, всі суми ПДВ відповідно до вищевказаних податкових накладних позивач включив до складу свого податкового кредиту за серпень-листопад 2011 року, що підтверджується податковими деклараціями з ПДВ за вказаний період та додатком №5 до них по контрагенту ТОВ «Віп Союз», а суми валових витрат за вказаними операціями за спірний період позивач, в свою чергу, відніс до податкової декларацій з податку на прибуток 3 квартали 2011 року.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення сум до складу валових витрат з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, ведення ж бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами і доповненнями ).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами. Саттею 1 Закону України №996-XIV визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, цією ж статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що «господарською операцією» є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч.2 ст.3 цього ж Закону, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок же формування податкового кредиту з 01.01.2011 року безпосередньо визначений ст.198 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до вимог п.п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України також встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як слідує з приписів п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України також визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу ).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках відповідні реквізити, що визначені п.п. а) - п.п. и) цього пункту.

А відповідно до змісту п.п.201.4,201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Як видно з положень п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладених норм Закону, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України також визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Однак, при цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У відповідності до пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду, включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Як слідує з вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів п.177.4. ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, зі змісту наведених норм діючого податкового законодавства випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, та керуючись ст.86 КАС України, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих позивачем доказів, їх достатність та взаємозв'язок, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції критично ставиться до зазначених документів як до доказів фактичного отримання позивачем товарів та використання цих товарів у власній господарській діяльності та, відповідно, погоджується із встановленими ДПІ порушеннями позивачем вимог п.198.1, п.198.3., п.198.6, ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється та п.138.2 ст.138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток, завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства та занижено об'єкт оподаткування у 3 кварталі 2011 року, виходячи з наступного.

Як встановлено по справі та вже зазначалося вище, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ та до складу валових витрат сум за перевіряємий період, було надано копії: видаткових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, податкових накладних, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, журнали-ордери та відомості по рахункам.

Інші ж первинні в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документи на підтвердження здійснення цієї операції з ТОВ «Віп Союз» позивачем не надано. Не має таких документів і в матеріалах справи.

Як вже зазначалося вище, судом встанволено, що згідно умов договору поставки від 01.08.2011р. №25, укладеного між позивачем та ТОВ «Віп Союз», постачальник зобов'язується продати та поставити покупцеві товар (лакофарбні матеріали), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар; назва (асортимент), ціна, кількість, а також строк поставки якого зазначені у рахунку, що є невід'ємною частиною цього Договору. Пунктом 2.2. Договору визначено, що підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат якості. Пунктами 4.1,4.3 Договору визначено порядок поставки, відповідно до яких постачальник відвантажує продукцію власним транспортом та оплачує транспортні витрати. При цьому, перелік товаросупровідних документів складає: накладна, сертифікат якості, рахунок, податкова накладна.

Так, з наданих позивачем копій накладних вбачається, що в цих документах, в порушення приписів ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» не зазначені ПІБ та посада осіб, відповідальних за отримання товару з боку позивача; не зазначено номеру і дати довіреностей, виданих на особу, що отримувала цей товар. Наявний же підпис у вказаних накладних у графі «Отримав (ла)» не дає змогу належним чином ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції по отриманню товару з боку позивача.

Тобто, з наданих позивачем копій видаткових накладних неможливо зробити достовірний висновок щодо фактичності передачі товару за спірною угодою, наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (-ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданої господарської операції, що позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначеної господарської операції.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу й на те, що на неодноразову пропозицію суду 1-ї інстанції надати представнику позивача належним чином засвідчені копії рахунків, сертифікатів якості, які є невід'ємною частиною договору від 01.08.2011 року №25, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ «Віп Союз», позивачем протягом всього судового розгляду справи вказаних документів надано до суду не було.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні і жодні документи, які б підтвердили перевезення придбаного товару, і на неодноразові пропозиції суду надати такі документи, представник позивача під час розгляду справи пояснив, що товар доставлявся продавцем своїм автомобільним транспортом, а тому документи щодо транспортування товару у позивача відсутні.

Також, судова колегія, як і окружний суд, критично оцінює і твердження позивача щодо відсутності у нього товарно-транспортної накладної через те, що поставка товару здійснювалась його контрагентом, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.11.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 ), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

А згідно з положеннями п.1 зазначених Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими Правилами, один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем відповідні документи до суду не надані.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт реальної поставки товару від ТОВ «Віп Союз», оскільки суду на підтвердження перевезення вантажу автомобільним транспортом не надані не лише товарно-транспортні накладні, які згідно з чинним законодавством є єдиними для всіх учасників транспортного процесу юридичними документами, що призначені для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, але й взагалі будь-які документи, що свідчили б про отримання й транспортування товару.

Також суд враховує й той факт, що позивачем на пропозицію суду 1-ї інстанції не надано жодного доказу на підтвердження використання придбаних товарів безпосередньо в своїй господарській діяльності та їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а тому, посилання позивача щодо використання придбаного товару в господарській діяльності підприємства ґрунтуються на узагальнюючих припущеннях, які не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Крім того, судова коелгія зазначає, що навіть сама позовна заява не містить опису фактичного виконання господарських зобов'язань за укладеним з контрагентом договором, у зв'язку з чим, судом з'ясовувалося у уповноважених представників позивача питання щодо фактичності й достовірності здійснення господарських операцій. Водночас, в межах предмету доказування по справі, представники позивача не надали зрозумілих та аргументованих пояснень стосовно того, який саме товар був визначений у рахунках, які є невід'ємною частиною договору поставки; яким чином здійснювалась поставка товару до підприємства, ким було отримано товар з боку позивача, де він зберігався, а також ґрунтовних пояснень стосовно того, яким саме чином вказаний товар було використано в господарській діяльності підприємства.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних є обов'язковою, проте, не єдиною умовою для набуття позивачем права на податковий кредит, оскільки сам по собі факт виписування документів не є безумовним свідченням того, що поставка мала місце.

З огляду на викладені положення діючого у цій сфері законодавства, судова колегія вказує, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, та для отримання можливості віднести суми до валових витрат платник податків повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, наявність вказаних видаткових та податкових накладних, за відсутності товарно-транспортних накладних, рахунків, сертифікатів якості на товар, доказів подальшого використання у господарській діяльності позивачем не є достатньою підставою для визнання правомірності віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до складу витрат, оскільки наведені в них відомості не підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що лише формальна наявність у позивача видаткових та податкових накладних, виписаних ТОВ «Віп Союз», не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного отримання товару, і не дають можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення цієї спірної господарської операції, що вказує на відсутність у позивача фактичних підстав для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до витрат, що пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи викладене та приймаючи до увагуи відсутність в матеріалах справи належного документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Віп Союз» щодо поставки товару та на недоведеність подальшого використання цього товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність включення позивачем до складу свого податкового кредиту суми ПДВ за спірний період у розмірі 9822 грн. та про безпідставність віднесення спірних сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, у зв'язку із чим погоджується із висновком відповідача про заниження позивачем ПДВ у розмірі 9822 грн. та заниження податку на прибуток підприємств у сумі 2472 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств на суму 38360 грн., а тому, на думку суду 2-ї інстанції, донарахована контролюючим органом сума грошового зобов'язання і накладення штрафних санкцій відповідає вимогам ст.ст.54,57 ПК України на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Одночасно, судова колегія, як і окружний суд, не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 29.02.2012р. №1062/23-4/37240791, яким встановлено «нікчемність» правочинів, оскільки відсутніє належне документальне підтвердження відповідними засобами доказування завідомо умисної мети та факту спрямованості цього спірного договору на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч.1 ст.228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Між тим, такі посилання щодо нікчемності правочину, у даному випадку, не спростовують недоведений в ході розгляду справи факт постачання товарів ТОВ «Новохім», обставини чого, відповідно до розподілу обов'язку доказування покладено на позивача, і за цих обставин не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в даному випадку, і було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді даної справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новохім» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко