Ухвала

від 21.12.2006 по справі 12/228-3234

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/228-3234

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

21.12.06                                                                                           Справа  № 12/228-3234

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процик Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Тернопільської об”єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2006р.

у справі № 12/228-3234

за позовом Приватного підприємства „Автотехсервіс плюс”, м.Тернопіль

до Тернопільської об”єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль

про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.07.2006р. № 46124/0000242305/0

За участю представників сторін:

від позивача: Авдєєнко В.В. - представник, довіреність від 21.12.2006р.

від відповідача: Переймибіда Р.Б. –старший державний податковий інспектор, довіреність № 15497/7/10-015  від 16.03.2006р.

Особам, які беруть участь у справі, права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено. Заява про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2006р. у справі № 12/228-3234 задоволено позов Приватного підприємства „Автотехсервіс плюс”, м.Тернопіль та скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об”єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль від 27.07.2006р. № 46124/0000242305/0.

Постанова місцевого господарського суду мотивована нормами Закону України „Про податок на додану вартість” та тим, що позивач в підтвердження свого права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за звітний місяць подав усі необхідні докази та документи, які вимагаються Законом.

Скаржник, відповідач у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач письмового заперечення на апеляційну скаргу не подав. Представник позивача в судому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив постанову місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, з наступних підстав.

Спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 12000 грн. та штрафні санкції в сумі 6000 грн., прийнято на підставі акту від 19.07.2006р. № 13247/23-222/21153469, складеного за наслідками проведеної відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки ПП „Автотехсервіс плюс", якою встановлено порушення пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 та пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ за жовтень 2004р. на суму 12000 грн. Зокрема, як зазначено в акті перевірки від 19.07.2006р. на виконання усного договору між ТзОВ „Автотехсервіс" (який згодом перереєстрований в ПП „Автотехсервіс плюс”) та УПП „Укртехмаш" була проведена зачистка, покраса і випробування резервуарів, що знаходяться за АЗС по вул.Текстильна,30а. Дане підприємство отримало від УПП „Укртехмаш" послуги згідно з актом виконаних робіт № 1001 від 29.10.2004р., про що виписано податку накладну № 2910-01 від 29.10.2004р. на загальну суму 72000 грн., в.т.ч. ПДВ - 12000 грн. Оплата проводилася по безготівковому розрахунку платіжним дорученням № 686 від 29.10.2004р. На підставі наведеного, підприємство віднесло вартість отриманих послуг по зачистці, покрасці, випробовуванню резервуарів на АЗС по вул.Текстильна,30а, на збільшення балансової вартості основних фондів, а податок на додану вартість в сумі 12000 грн. - у склад податкового кредиту з ПДВ у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2004 рік. Згідно з податковою звітністю УПП „Укртехмаш" до податкового органу за місцем реєстрації, форма 1-ДФ, на вказаному підприємстві кількість працюючих становить один чоловік (засновник, директор та головний бухгалтер), який, на думку відповідача, не має спеціальної освіти на виконання послуг по зачистці, покрасці, випробуванню резервуарів на АЗС і відповідно не міг виконувати такий перелік робіт. В обґрунтування вказаного твердження відповідач в акті перевірки посилається на Класифікатор професій ДК 003-95, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації від 27.07.1995р. № 257, яким передбачено, що кваліфікаційний рівень виконуваних робіт визначається відповідно до вимог з освіти, професійному навчанню і практичному досвіду працівників, які можуть виконувати відповідні завдання та обов'язки. Відповідно до розшифровки руху коштів УПП „Укртехмаш" за період з 01.09.2004р. по 01.12.2004р. підприємство не перерахувало кошти контрагентам за послуги по виконанні зачистки, покраски, випробування резервуарів. При цьому дані доходів та валових витрат по деклараціях з податку на прибуток та обсяги продажу і придбання з ПДВ відповідають даним виписок банку по руху коштів. Згідно з декларацією з податку на прибуток за 2004 рік на підприємстві не значаться основні засоби чи будь-які інші активи. На підставі наведеного відповідачем зроблено висновок про те, що УПП „Укртехмаш" не надавало ТзВ „Автотехсервіс" послуг в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" і в порушення пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього ж Закону виписало податку накладну на операцію, яка не є поставкою, оскільки по своїй суті не передбачає переходу права власності, а тому позивачем в порушення пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 та пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" занижено суму податку на додану вартість за жовтень 2004 року на суму 12000 грн.

Однак, викладені в акті перевірки твердження та висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та спростовуються наступним.

Закон України „Про податок на додану вартість" визначає платника податку, як особу, що згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яку імпортує товари на митну територію України.

Підпунктами 7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладених надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкового накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як стверджується матеріалами справи, ТзОВ „Автотехсервіс ЛТД" на час здійснення господарської операції відповідно до свідоцтва від 30.06.1997р. № 26629963 був платником податку на додану вартість. Акт здачі-приймання виконаних робіт № 1001 від 29.10.2004р. підписаний уповноваженими представника сторін. Платіжним дорученням № 686 від 29.10.2004р. підтверджено факт оплати за надані послуги. Податкова накладна № 2910-01 від 29.10.2004р. на загальну суму 72000 грн., в.т.ч. ПДВ - 12000 грн., відповідає вимогам, встановленим пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Твердження відповідача про те, що виписана податкова накладна на операцію, яка не є поставкою послуг в розумінні статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість", так як не передбачає перехід права власності, а отже не відбулася, до уваги не приймається, оскільки відповідач в обґрунтування своєї позиції помилково покликається, як в акті перевірки, так і в апеляційній скарзі, на визначення поняття „поставка товарів”, наведене в абз.1 п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”, та допускає довільне його трактування, що є неприпустимим, і не враховує визначення поняття „поставка послуг”, наведеного у абз.3 п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції чинній на момент здійснення спірних правовідносин), згідно з яким поставка послуг –це будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг; поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової власності. Тобто в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість” поставка послуг не обов”язково передбачає передачу права власності, так як може включати надання права на користування або розпорядження товарами. Спірна господарська операція відповідає визначенню, наведеному у абз.3 п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” і є поставкою послуг. Крім того, статтею 6 Закону України „Про систему оподаткування" визначено, що об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції чинній на момент здійснення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні або при одержанні послуг по визначених цінах, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару чи одержання послуг до складу валових витрат, до яких п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" відносить суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому судом враховано, що в акті перевірки зазначено: „дані валових доходів і валових витрат по декларації з податку на прибуток та обсяги продажу і придбання з ПДВ відповідають даним виписок банку по руху коштів.”

Крім того, для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару чи послуг до податкового кредиту платника податку, який придбав товар або отримав послуги, Законом України „Про податок на додану вартість" не передбачено умови про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податку накладну. Якщо ж контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не перерахував коштів контрагентам за послуги, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження його розміру.

Виходячи з наведеного та враховуючи ту обставину, що позивач в підтвердження свого права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за звітний місяць подав усі необхідні докази та документи, які вимагаються Законом, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає до задоволенню, а спірне податкове повідомлення-рішення - скасуванню.

В силу того, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови місцевого господарського суду –відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2006р. у справі № 12/228-3234 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Ухвала апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Процик Т.С.

Суддя                                                                                                    Галушко Н.А.