Постанова

від 02.10.2013 по справі 810/4647/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 року № 810/4647/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., за участю секретаря судового засідання Гололобова В.Ю. та представників сторін

від позивача: Штангей Д.В., Штангей Л.Г.,

від відповідача: Банніков О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БК БУД ДІМ» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів Київської області проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БК БУД ДІМ» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.08.2013 № 0005352202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 33388,00 грн. (за основним платежем - 26710,00 грн. та за штрафними санкціями - 6678,00 грн.); від 20.03.2013 №0005342202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 31796,00 грн. (за основним платежем - 25437,00грн. та за штрафними санкціями - 6359,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду в усній формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці послуг. Тому правочини, укладені між позивачем та ПП «Матрікс» і ТОВ «Регіон метал-захід» є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ПП «Матрікс» за період з 01.01.2012 по 30.04.2012 та ТОВ «Регіон метал-захід» за період з 01.10.2012 по 30.04.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 09.05.2013 № 71/10-06-22-02/35876036 (надалі - акт перевірки) (а.с.11-28).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Матрікс» і ТОВ «Регіон метал-захід» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на прибуток у розмірі 26710,00 грн. та податку на додану вартість у розмірі 25435,40 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби та матеріалів перевірок його контрагентів, а саме:

акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.01.2013 № 125/2240/37853780 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Регіон метал-захід» з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок підприємства сформовано податковий кредит за травень, червень, серпень-листопад 2012 року. У свою чергу, висновки акту зустрічної звірки ТОВ «Регіон метал-захід» ґрунтуються на матеріалах актів перевірок його контрагентів, зокрема, ПП «Ніа-Буд», ТОВ «Інтернет-сервіс Луганськ», ТОВ «Промтекстиль», ПФ «Скіф»;

акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 03.08.2012 № 2110/22-222-31989368 про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Матрікс» з питань правомірності визначення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за січень 2012 року. Так, у ході перевірки ПП «Матрікс» перевіряючими використано службову інформацію, отриману від податкової міліції, зокрема, висновок від 26.07.2012 № 01/0712/043 щодо наявності у підприємства ознак «фіктивності», а також відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Між тим, податковим органом взято до уваги висновки акту перевірки контрагента ПП «Матрікс» , а саме акту ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя про проведення позапланової перевірки ТОВ «Електропрессцентр» з питань дотримання вимог діючого законодавства з податку на додану вартість за січень 2012 року.

Так, вищевказаними актами перевірок контрагентів ПП «Матрікс» і ТОВ «Регіон метал-захід» встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань. Окрім того, на думку перевіряючих, вказані підприємства мають ознаки фіктивності, що підтверджується поясненнями їх посадових осіб та засновників, які повідомили, що не мають відношення до діяльності підприємств.

Водночас, податковим органом встановлено відсутність ПП «Матрікс» і ТОВ «Регіон метал-захід» за юридичними адресами та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з цим ПП «Матрікс» і ТОВ «Регіон метал-захід» не могли фактично здійснювати господарські операції.

Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем подано відповідачеві заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду якого висновки ауту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.08.2013 № 0005352202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 33388,00 грн. (за основним платежем - 26710,00 грн. та за штрафними санкціями - 6678,00 грн.); від 20.03.2013 №0005342202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 31796,00 грн. (за основним платежем - 25437,00грн. та за штрафними санкціями - 6359,00 грн.).

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту надання послуг за спірними правочинами.

Так, судом встановлено, що 04.01.2012 між позивачем та ПП «Матрікс» укладено договір № 4-0112 на виконання робіт на об'єкті замовника.

За умовами договору виконавець (ПП «Матрікс») в порядку і на умовах, визначених договором, зобов'язується за плату здійснити роботи з прибирання території та офісу за адресою: вул. Старонаводницька, 6Б, офіс № 96, а замовник ( ТОВ «БК Буд Дім») прийняти та оплатити роботи.

Факт отримання робіт підтверджується актом виконаних робіт (пункт 2.3 Договору від 04.01.2012 № 4-0112).

На підтвердження факту надання послуг з прибирання території та офісу позивачем надано суду підписані сторонами акти здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.65-67), а саме;

від 20.01.2012 № ОУ-0000002 на суму 20833,33 грн.;

від 10.02.2012 № ОУ-0000002 на суму 14750,00 грн.;

від 02.03.2012 № ОУ-0000003 на суму 22750,00 грн.;

від 20.01.2012 № ОУ-0000840 на суму 28677,00 грн.

Поряд із цим, ПП «Матрікс» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.68-71), наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 20.01.2012 № 50 на загальну суму 20833,33 грн. (у тому числі ПДВ - 4166,67 грн.);

від 10.02.2012 № 25 на загальну суму 14750,00 грн. (у тому числі ПДВ - 2950,00 грн.);

від 02.03.2012 № 23 на загальну суму 22750,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4550,00 грн.);

від 03.04.2012 № 140 на загальну суму 28677,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5735,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.73).

Водночас, судом встановлено, що 10.09.2012 між позивачем та ТОВ «Регіон метал-захід» укладено договір № 10/09-12 на виконання робіт на об'єкті замовника.

За умовами договору виконавець (ТОВ «Регіон метал-захід») в порядку і на умовах, визначених договором, зобов'язується за плату здійснити роботи з прибирання території та офісу за адресою: вул. Старонаводницька, 6Б, офіс № 96, а замовник ( ТОВ «БК Буд Дім») прийняти та оплатити роботи.

Факт отримання робіт підтверджується актом виконаних робіт (пункт 2.3 Договору від 04.01.2012 № 4-0112).

На підтвердження факту надання послуг з прибирання території та офісу позивачем надано суду підписані сторонами акти здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.75-76), а саме;

від 04.10.2012 № ОУ-329 на суму 25166,67 грн.;

від 06.11.2012 № ОУ-0000697 на суму 15000,00 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Регіон метал-захід» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.77-78), наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 04.10.2012 № 74 на загальну суму 25166,67 грн. (у тому числі ПДВ - 5033,33 грн.);

від 06.11.2012 № 54 на загальну суму 15000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 3000,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.79).

Як то вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 25435,40 грн. та валових витрат у розмірі 127185,00 грн.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Матрікс» і ТОВ «Регіон метал-захід» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід» недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як то вбачається з актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід» з підстав відсутності реальності надання послуг, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Водночас, одними із основних видів діяльності ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід» за КВЕД є також будівництво житлових і нежитлових будівель, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.116-119).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих товарів, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу підстав укладення спірних правочинів та подальшого використання наданих робіт позивачем у господарській діяльності.

Так, представником позивача зазначено, що спірні правочини було укладено позивачем з метою належного виконання свої зобов'язань перед ДП «Ваійллант Група Україна», що виникли на підставі угоди про надання послуг від 01.01.2012 № 120101, за умовами якої виконавець (ТОВ «БК Буд Дім») зобов'язується надати замовнику (ДП «Ваійллант Група Україна») роботи з прибирання території та офісу, а також інші господарські роботи. Найменування, обсяги та вартість робіт передбачені в актах виконаних робіт. Як зауважено представником позивача, вказані роботи провадилися за місцем розташування ДП «Ваійллант Група Україна» за адресою: вул. Старонаводницька, 6Б, офіс № 96, м. Київ, що підтверджується відомостями, наявними у витязі з інформаційно-ресурсного центру «Пошук ЄДР».

На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи належні докази, зокрема, договір про надання послуг від 01.01.2012 № 120101, акти здачі-приймання робіт, податкові накладні та банківські виписки (а.с.48-63).

Таким чином, враховуючи, що спірні правочини, предметом яких є роботи з прибирання території та офісу за адресою: вул. Старонаводницька, 6Б, офіс № 96, які у свою чергу замовлялися позивачем для виконання договірних зобов'язань перед ДП «Ваійллант Група Україна», місцезнаходженням якого є аналогічна адреса, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагентів позивача, якими, зокрема, встановлено незнаходження товариств за юридичними адресами та ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 06.09.2013 не містять записів про відсутність за юридичною адресою ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід» (а.с.116-119).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для висновків про неправомірне формування позивачем податкових зобовязань, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ПП «Матрікс» та ТОВ «Регіон метал-захід»; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти податкових органів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Регіон метал-захід» та акт перевірки ПП «Матрікс» щодо підтвердження господарських відносин з із платниками податків.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням (податковою адресою) складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232, з аналізу якого вбачається, що у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства, а проведення звірки є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, оскільки дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту актів перевірок вбачається, що предметом даних перевірок були господарські відносин ТОВ «Регіон метал-захід» та ПП «Матрікс» із платниками податків: ПП «Ніа-Буд», ТОВ «Інтернет-сервіс Луганськ», ТОВ «Промтекстиль», ПФ «Скіф» та ТОВ «Електропрессцентр». Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Регіон метал-захід» та ПП «Матрікс» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальні юридичні наслідкі.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів, судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Втім, доказів, витребуваних судом, а саме: довідок форми 1 ДФ та декларацій з податку на прибуток ТОВ «Регіон метал-захід» та ПП «Матрікс» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Разом із тим, відсутність персоналу, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Регіон метал-захід» та ПП «Матрікс», посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентами позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням останьому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушують моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ТОВ «Регіон метал-захід» та ПП «Матрікс», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ «Регіон метал-захід» та ПП «Матрікс» позивачем сформовано податковий кредит у сумі 25435,40 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 26710,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання замовлених послуг за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 139, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Відтак, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, який чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає, зокрема, витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів Київської області від 20.08.2013 № 0005352202, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «БК БУД ДІМ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 33388,00 грн. (за основним платежем - 26710,00 грн. та за штрафними санкціями - 6678,00 грн.); від 20.03.2013 №0005342202, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «БК БУД ДІМ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 31796,00 грн. (за основним платежем - 25437,00грн. та за штрафними санкціями - 6359,00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БК БУД ДІМ» (код ЄДРПОУ 35876036) сплачений судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 жовтня 2013 р.