Постанова

від 07.10.2013 по справі 815/4969/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4969/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Колесниченко О.В.,

при секретарі Бобровській О.В.

за участю сторін:

представника позивача Тарнакоп В.І.

представник відповідача Лупуленко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальний інститут Одесагропроект» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002612230 від 31.05.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002612230 від 31.05.2013 року.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області, яке грунтуються на безпідставних та незаконних висновках Акту перевірки, а отже, прийнято податковим органом без достатніх правових підстав, є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0002612230 від 31.05.2013 року.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення (т. 5 а/с.207-208) в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування заперечень та власної правової позиції представник відповідача зазначив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, TOB «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» безпідставно сформовано податковий кредит у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податковій накладній отриманій від ТОВ «Інтерра» на суму ПДВ - 1411 600 грн., яка не може розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки ця податкова накладна не відповідає вимогам пп.14.1.36, пп.14.185, пп. 14.1.203, п.14.1. ст. 14 та порушують п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала наданні суду заперечення та просила відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС № 736 від 23.04.2013 року старшим державним податковим ревізором - інспектором відділу спеціальних, особливо важливих перевірок та зустрічних звірок управління податкового контролю ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС Тихоновським А.В., керуючись приписами пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп.78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках та правових відносинах з ТОВ «Інтерра» (код ЄДРПОУ 32677066), за лютий 2012 року.

Копія наказу вручено головному бухгалтеру ТОВ «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» Руденко С.С.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За результатами перевірки було складено акт № 82/22-213/03579166/13 від 14.05.2013р. яким встановлено порушення:

- пп.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України зі змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 411 600 грн. (т. 1 а/с. 7-17).

На підставі акту податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0002612230 від 31 травня 2013 року , яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість - за основним платежем 1 411 600 грн., за штрафними санкціями - 705800 грн.( т. 1 а/с. 18).

Перевіряючи вказані висновки відповідача та прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, судом встановлено.

Під час проведення перевірки по господарських відносинах з ТОВ «Інтерра» позивачем були надані документи: договір генерального підряду № 27 від 01.02.2011 р., податкові накладні за переліком, копії договірних цін, зведених кошторисних розрахунків будівництва, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт.

01.12.2011 р. між TOB «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» (Замовник) та ТОВ «Інтерра» (Генеральний підрядник) укладений договір генерального підряду № 27. Згідно статті 2 договору, ТОВ «Інтерра» зобов'язувалась виконати повний комплекс будівельних та оздоблювальних робіт на об'єкті, за адресою м. Одеса, вул. Космонавтів, 36, відповідно до технічної документації (додаток № 2). Вартість робіт визначається згідно з кошторисним розрахунком (т. 5 а/с. 197-206).

Податковим органом у акті перевірки зазначено, що до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС надійшов акт Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС № 665/22-207/32677066 від 12.09.2012 «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання TOB «Інтерра» (код ЄДРПОУ 32677066) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період з 01.01.2011 по 21.07.2012.

Згідно акту № 665/22-207/32677066 від 12.09.2012 «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання TOB «Інтертерра» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період з 01.01.2011 по 21.07.2012 рр., встановлено наступне.

TOB «Інтерра» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в наслідок чого у TOB «Інтерра» перевіркою неможливо встановити об'єкт оподаткування за період з 01.01.2011 по 31.07.2012 в розумінні ст. ст. 185, 187, 188, 194, 196, 197, 198, 199, 200 ПК України.

Діяльність TOB «Інтерра» має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, у зв'язку з відсутністю руху активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції, платник не знаходиться за місцезнаходженням.

Суд критично ставиться до вказаного податковим органом Акту, оскільки господарські відносини між TOB «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» та ТОВ «Інтерра» мали місце у період з 01.01.2011 по 21.07.2012 рр. і саме цей період перевірявся податковим органом, тоді як Акт Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС № 665/22-207/32677066 датований 12.09.2012 р.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Отже, суд приходить до висновку, що господарські операції, які здійснювались між TOB «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» та ТОВ «Інтерра» у період з 01.01.2011р. по 21.07.2012 р. відповідають приписам чинного податкового законодавства України.

Крім того, в акті перевірки податковий орган вказує, що у TOB «Інтерра» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а отже, зазначене вказує на відсутність факту реального здійснення фінансово - господарської діяльності підприємства у перевіряємому періоді.

Суд критично ставиться до визначення у Акті перевірки податковим органом на на відсутність реальності господарських операцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Крім того, з листів Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року та № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року вбачається, що саме до компетенції судів віднесено дослідження та встановлення факту реальності здійснення господарської операції та руху активів у процесі господарської діяльності.

Судом при дослідженні господарських операцій позивача із контрагентами встановлено факт реального здійснення господарської операції і не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Суд не приймає доводи представника відповідача, оскільки, коли державні органи володіють будь якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань, такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, у справі «ІНТЕРСПЛАВ» проти України» (заява № 803/02).

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12.

Також у Листі Міндоходів України від 27.05.2013 № 3642/6/99-99-19-04-01-15 щодо порушення податкового законодавства третіми особами, а не самими підприємствами, що перевіряються, зазначено, що згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ), безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. за № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозоли адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно ст.4 Закону № 996-ХІV одним із основних принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік є принцип превалювання сутності над формою, а саме: операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно з п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах господарського та податкового обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В свою чергу судом дослідженні первинні документи у спірних правовідносинах, а саме: договір генерального підряду № 27 від 01.02.2011 р., податкові накладні за переліком, копії договірних цін, зведених кошторисних розрахунків будівництва, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт (т. 1, т. 2, т. 3, т. 4, т. 5), з урахуванням чого суд прийшов до висновку, що зазначені документи відповідають приписам чинного законодавства України.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Разом з тим, згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З урахуванням викладеного, відповідачем не доведені висновки щодо порушень позивачем норм чинного законодавства та відповідно правомірність свого рішення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням обставин встановлених судом, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0002612230 від 31.05.2013 року , а тому позовні вимоги ТОВ «Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект» підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальний інститут Одесагропроект» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002612230 від 31.05.2013 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області № 0002612230 від 31.05.2013 року.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 07.10.2013 року.

Суддя О.В. Колесниченко

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальний інститут Одесагропроект» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002612230 від 31.05.2013 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області № 0002612230 від 31.05.2013 року.

07 жовтня 2013 року