Ухвала

від 22.10.2015 по справі 815/4969/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/48264/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014у справі № 815/4969/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Проектно -

вишукувальний інститут Одесагропроект"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Проектно - вишукувальний інститут Одесагропроект" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002612230 від 31.05.2013.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002612230 від 31.05.2013.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з?явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках та правових відносинах з ТОВ ?Інтертерра? за лютий 2012 року та складено акт № 82/22-213/03579166/13 від 14.05.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0002612230 від 31.05.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов?язання по податку на додану вартість основний платіж 1411600 грн., штрафні санкції 705800 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.3 п. 198.6 ст. 198 ПК України, занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1411600 грн.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв?язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв?язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов?язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Поряд з цим слід зазначити, що згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов?язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому господарський характер витрат визначається з урахуванням обставин, що свідчать про намір платника отримати економічний ефект в результаті реальної економічної діяльності, а не в залежності від фактично одержаного доходу.

Відтак, з урахуванням наведеного, чинне законодавство ставить право платника на відображення в складі податкового кредиту сум податку на додану вартість в залежність від того, чи поставки товарів (робіт, послуг), в ціні яких сплачена сума податку на додану вартість, призначені для використання платником податків у господарській діяльності.

Судом не встановлені відомості щодо зміни позивачем способу використання матеріальних ресурсів підприємства (товарів, робіт і послуг).

Судами попередніх інстанцій при дослідженні господарських операцій позивача із контрагентом встановлено факт реального здійснення господарської операції і не встановлено жодного фактичного порушення норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні?, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті перевірки контрагента та, як наслідок завищення суми бюджетного відшкодування за періоди, що перевірялись, мають характер припущень та є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014 у справі № 815/4969/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014 у справі № 815/4969/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді О.А. Веденяпін О.І. Степашко