Постанова

від 09.10.2013 по справі 905/2779/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.10.2013 р. справа №905/2779/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засіданняПрилуцьких М.І. за участю представників сторін: від позивача: Кулик В.М. за довіреністю б/н від 21.06.2013р. від відповідача:Горкавчук Г.І. за довіреністю б/н від 03.01.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Наутілус», м.Єнакієве Донецької області на рішення господарського судуДонецької області від 02.07.2013р. по справі№905/2779/13 (суддя Колесник Р.М.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Наутілус», м.Єнакієве Донецької області простягнення заборгованості у розмірі 1 036 725,17грн., пені у розмірі 93 101,84грн., 3% річних у розмірі 18 520,01грн., розірвання договору фінансового лізингу та витребування майна

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна", м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Наутілус" про стягнення заборгованості у розмірі 1036725,17 грн., пені у розмірі 93 101,84грн., 3% річних у розмірі 18 520,01грн., розірвання договору фінансового лізингу та витребування майна.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.07.2013р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Наутілус" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" суму заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 1036725,17грн., пеню в розмірі 81910,60грн., 3% річних в розмірі 18520,01грн., судовий збір в розмірі 25014,76 грн. Розірвано договір фінансового лізингу №UA18L-11-02 від 12.07.2011р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Наутілус". Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Наутілус" в 14-денний строк з дня набрання рішенням чинності передати товариству з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" предмет лізингу - бульдозер "Катерпіллар" D8R, 2008 р.в., серійний номер CAT00D8RL9EM04594, кількістю 1 шт.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням суду від 25.06.2013р., звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Наутілус», м. Єнакієве Донецької області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна", м.Київ суму заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 1036725,17грн., 3% річних в розмірі 18520,01грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що пеня відповідно до пункту 14.10 Загальних умов договорів фінансового лізингу №UA18L-11 нараховується тільки при наявності факту пред'явлення лізингодавцем лізингоодержувачеві письмової вимоги про виплату такої пені, яку відповідач не отримував. Зазначає, що судом при перевірці розрахунків суми пені не враховані строки позовної давності, які згідно статті 258 Цивільного кодексу України складають один рік. Також, скаржник посилається на необґрунтованість заявлених вимог про повернення предмету лізингу з підстав недоведеності факту дотримання позивачем порядку вчинення відмови від договору, встановленого пунктом 23.5 Загальних умов договорів фінансового лізингу №UA18L-11.

Представник відповідача у судове засідання прибув, підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання прибув, надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2011р. позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоотримувач) укладено договір фінансового лізингу №UA18L-11-02, за умовами якого лізингодавець зобов'язується придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку №1 до цього договору (бульдозер "Катерпіллар" D8R, 2008 р.в., напрацювання 2124 мото-годин, серійний номер CAT00D8RL9EM04594, кількістю 1 шт.), і надати його лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі й загальних умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених загальними умовами. Цей договір укладений відповідно до Загальних умов, які є невід'ємною частиною цього договору (пункти 2.1., 2.2. договору).

Пунктом 4.4. договору визначено, що лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в розмірі, передбаченому Додатком №3 до цього Договору, збільшеному відповідно до пункту 4.3. цього договору, не пізніше кінцевої дати сплати лізингових платежів.

За змістом пункту 6.1. договору строк лізингу для цілей даного договору становить 36 місяців.

Додатковими угодами №1ДО від 25.07.2011р. та №2 ДО від 29.12.2011р. сторонами був встановлений уточнений загальний графік платежів до договору фінансового лізингу №UA18L-11-02 від 12.07.2011р.

Дослідивши договір, колегія суддів дійшла висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України "Про фінансовий лізинг", а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статей 1, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізингодавцем належним чином були виконані умови договору, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За вимогами частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів визначається в порядку, встановленому договором.

25.07.2011р. на виконання умов пунктів 2.1. та 3.1. договору фінансового лізингу №UA18L-11-02 від 12.07.2011р., придбане Лізингоодержувачем майно за цим договором було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі №20 від 25.07.2011р.

Проте, всупереч прийнятих обов'язків, лізингоодержувач зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів виконував не в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем. Внаслідок цього виникла заборгованість відповідача за договором фінансового лізингу №UA18L-11-02 від 12.07.2011р. у розмірі 1036725,17грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення суми заборгованості за період з 01.05.2012р. по 01.04.2013р. за договором фінансового лізингу №UA18L-11-02 від 12.07.2011р. в розмірі 1036725,17 грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 14.10. загальних умов визначено, що у випадку прострочення сплати будь-якого платежу лізингоодержувача, лізингоодержувач буде зобов'язаний сплатити лізингодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з дати сплати, визначеної відповідним договором (з урахуванням загальних умов) і по дату фактичної сплати лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі. Зазначена пеня нараховується тільки при наявності факту пред'явлення лізингодавцем лізингоодержувачеві письмової вимоги про виплату такої пені.

Доводи апелянта про неотримання ним вимоги про виплату пені колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки направлення позивачем такої вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, листом №45/03 від 27.03.2013р., поштовим чеком та описом вкладення.

Крім того, виходячи з приписів статей 230, 232 Господарського кодексу України, статей 549-552 Цивільного кодексу України кредитор наділений правом нарахування пені незалежно від наявності вимоги про це.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано ним не дотримані, тобто більше ніж протягом шести місяців.

Таким чином, господарським судом правомірно встановлено, що позивачем під час здійснення розрахунку не було враховано зазначену норму права та правильно визначено, що стягненню підлягає пеня в розмірі 81910,60 грн.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на те, що судом при перевірці розрахунків суми пені не враховані строки позовної давності, які згідно статті 258 Цивільного кодексу України складають один рік з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За вимогами частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проте, ані з матеріалів справи, ані з протоколів судових засідань не вбачається, що сторона зверталась із заявою про застосування судом позовної давності.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення пені в розмірі 81910,60грн.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також нараховані за весь період прострочення 3% річних та інфляційну індексацію.

Перевіривши здійснений господарським судом розрахунок 3% річних, колегія суддів вважає його правомірним та таким, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 18520,01 грн.

За змістом частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положеннями частини 2 статті 202 Господарського кодексу України та частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже, посилання позивача на необхідність розірвання спірного договору у зв'язку із наявністю порушення його умов з боку відповідача щодо сплати лізингових платежів, судом правомірно прийняті до уваги, оскільки умову щодо здійснення означених платежів слід віднести до істотних умов договору у розумінні частини 1 статті 180 Господарського кодексу України та частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів вважає, що розірвання договору є правом, а не обов'язком сторони, що визначено статтями 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та надано, у тому числі, шляхом звернення до суду.

Таким чином, вимоги позивача про розірвання спірного договору є обґрунтованими.

Пунктом 4 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Враховуючи вищевикладені висновки суду про розірвання договору лізингу, що за приписами частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України має своїми наслідками припинення зобов'язань сторін, зумовлює виникнення у відповідача обов'язку повернути предмет лізингу, отже колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2013р. у справі №905/2779/13 підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Наутілус», м.Єнакієве Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2013р. у справі №905/2779/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2013р. у справі №905/2779/13 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 6 прим.:

1-2. Позивачу;

3. Відповідачу;

4. У справу;

5. ДАГС;

6. ГСДО.