Постанова

від 01.10.2013 по справі 5010/1575/2012-20/83

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р. Справа № 5010/1575/2012-20/83

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - Лутошкін І.О. (представника за довіреністю).

від відповідача (апелянта) - не з'явився.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Рогатин-Корм», м. Рогатин, Івано-Франківська область б/н і б/д

на рішення господарського суду Івано-Франківської обл. від 31.01.2013р. (суддя С.Кобецька)

у справі № 5010/1575/2012-20/83

за позовом ТОВ «Криворізький маслоекстракційний завод», м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача ТОВ «Рогатин-Корм», м. Рогатин, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості в розмірі 627 113, 20 грн., в тому числі 544 218, 20 грн. основного боргу, 6 140,45 грн. пені, 76 754,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2013 р. у справі № 5010/1575/2012-20/83 задоволено позов ТОВ «Криворізький маслоекстраційний завод», м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область. З ТОВ «Рогатин-Корм», м. Рогатин, Івано-Франківська область на користь позивача стягнуто 544 218,20 грн. заборгованості по договору поставки, 6 140,45 грн. пені, 76 754, 55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 12 542, 26 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши від позивача товар, не оплатив його, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, на суму якої згідно укладеного між сторонами договору поставки нараховані пеня та проценти за користування чужими коштами.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства. Також, апелянт не погоджується з розрахунком позивача з підстав одностороннього виконання такого розрахунку та виконання його не спеціальним суб'єктом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що факт наявності заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (договором, специфікаціями та видатковими накладними) Вважає, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено. Крім того, законодавством України не передбачено, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, повинен бути здійсненим якимось спеціальним суб'єктом.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.09.2012р. між ТОВ «Криворізький Маслоекстракційний Завод» (продавець) та ТОВ «Рогатин-Корм» (покупець) укладено договір поставки № 190912, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити шрот соняшниковий.

Згідно п. 2.1 договору, кількість товару, який поставляється відповідно до договору, визначається сторонами у додатку до договору (специфікації), в якому зазначені кількісні і якісні характеристики товару, який повинен укладатися сторонами на кожну партію товару та є невід'ємною частиною від дати його підписання сторонами.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що строк поставки кожної окремої партії товару погоджується сторонами у специфікації.

Відповідно до п. 3.5 договору, право власності на товар та ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця після підписання видаткової накладної або товаро-транспортної накладної.

Розрахунки за поставлений згідно договору товар здійснюється шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 банківських днів з дати отримання рахунка на оплату партії товару, визначеної в Специфікації або з дати поставки товару (п. 4.4).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договірних відносин продавець передав у власність покупця по видаткових накладних № 106 від 03.11.2012 р., № 113 від 04.11.2012 р., № 115 від 06.11.2012 р. (а. с. 16 - 18) товар (шрот соняшника), погоджений сторонами у специфікаціях до договору, на загальну суму 544 218, 20 грн. Факт поставки товару на підставі договору № 190912 від 19.09.2012 р. підтверджується товаро-транспортними накладними, податковими накладними (а. с. 48 - 58).

Однак, в порушення п. 4.4 договору виставлені позивачем рахунки на оплату поставленого товару № 105 від 03.11.2012 р., № 110 від 04.11.2012 р., № 112 від 06.11.2012 р. (а. с. 45 - 47), залишились неоплаченими відповідачем і як наслідок виникла заборгованість в сумі 544 218, 20 грн.

Станом на момент розгляду спору в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні доводи, які б підтвердили сплату відповідачем вище вказаного боргу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.

Договір поставки № 190912 від 19.09.2012 р. укладений між сторонами в межах чинного законодавства України, а тому є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Враховуючи те, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором, не сплатив кошти за отриманий від позивача товар, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар в сумі 544 218, 20 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.4 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати або не повної оплати товару в строки, зазначені у договорі, покупець зобов'язується на вимогу постачальника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 0, 5 % від суми простроченого грошового зобов'язання.

Таким чином, враховуючи норми права та п.п. 4.4 (2 банківські дні з дати поставки товару), 6.4 договору, позивачем правомірно нараховано відповідачу 6140, 45 грн. пені за період з 07.11.2012р. по 05.12.2012р. (по рахунках №№ 105 та 110) та з 09.11.2012р. по 05.12.2012 р. (по рахунку № 112) (а. с. 8).

Частиною 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, п. 6.6 договору передбачено, що за невиконання грошових зобов'язань, крім визначених умовами договору, сторона що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0, 5 % від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення 76 754, 55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції керувався положеннями укладеного між сторонами договору.

За таких обставин, оскільки відповідач не виконав своє зобов'язання, то з огляду на ст. ст.ст. 536, 692 ЦК України, п. 6.4 договору, вимога позивача про стягнення з відповідача 76 754, 55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є такою, що підставно задоволена судом першої інстанції (а. с. 8).

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Разом з тим, згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

На відміну від процентів як плати за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.

Відтак, аналіз правових норм, зокрема ст.ст. 536, 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов'язань, що виникають із договорів та інших правочинів»).

Крім цього, в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (див. постанову Вищого господарського суду України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012).

Крім цього, посилання апелянта на скрутне фінансове становище не береться судом до уваги, оскільки ч.1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними доводи відповідача стосовно того, що вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає під поняття глави 71 ЦК України - «Позика. Кредит», враховуючи те, що ст. 692 ЦК України «Оплата товару» (Глава 54 ЦК України «Купівля - продаж»), яка передбачає можливість продавця вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, містить спеціалізовану норму стосовно правовідносин купівлі продажу, що виникли між сторонами.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою угодами та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до правовідносин поставки положень статті 1048 ЦК України є безпідставними (Постанова Верховного суду України від 27.12.2010 року).

Щодо заперечень відповідача стосовно наданого позивачем розрахунку, то слід зауважити, що згідно ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Законодавством України не передбачено спеціальних вимог до форми чи змісту такого розрахунку чи виконання його спеціальним суб'єктом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2013 р. у справі № 5010/1575/2012-20/83 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Рогатин-Корм», м. Рогатин, Івано-Франківська область - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 04.10.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Якімець Г.Г.