Постанова

від 30.09.2013 по справі 823/2762/13-а

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року справа № 823/2762/13-а

м. Черкаси

15 год. 50 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Паламар П.Г.,

при секретарі Овсієнко О.І.,

за участю представника позивача Мороза В.А. - за довіреністю, представника відповідача Теслі В.І. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Смілянський завод металевих виробів» до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2013 року приватне акціонерне товариство «Смілянський завод металевих виробів» (далі - позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013 року №0000412200 та від 29.04.2012 року № 0000402200.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що висновки акту перевірки про фактичну відсутність господарських відносин між ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів» та ПП «Раіком» в березні 2012 року є неправомірними внаслідок явно поверхневого дослідження взаємовідносин між суб'єктами господарювання та за відсутності будь-яких об'єктивних доказів неправомірних дій з боку підприємства, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте Смілянською ОДПІ №0000402200 від 29.04.2013 року в частині нарахування податку на прибуток в сумі 3587 грн. 00 коп. і штрафних санкцій в сумі 896 грн. 75 коп. та №0000412200 від 29.04.2013 року в частині нарахування податку на додану вартість в сумі 3417 грн. 00 коп., що підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Позивач - приватне акціонерне товариство «Смілянський завод металевих виробів» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Смілянської міської ради Черкаської області 03.04.1996 року, ідентифікаційний код 22808429 та здійснює свою діяльність як платник податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу Смілянської ОДПІ від 03.04.2013 року № 294, у відповідності до пп. 20.1.4 ст.20, п.п.78.1.1п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ), посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного акціонерного товариства «Смілянський завод металевих виробів» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ПП «Раіком» за березень 2012 року, про що складено акт від 10.04.2013 року № 615/22/22808429.

Відповідно до акту перевірки встановлено порушення ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів»:

- п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток за березень 2012 року на загальну суму 3 587 грн. 00 коп.;

- п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПКУ, в результаті чого завищено від'ємне значення по податку на додану вартість на суму 3 417 грн. 00 коп.

Смілянською об'єднаною державною податковою інспекцію Черкаської області ДПС 29 квітня 2013 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000402200, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 4 483 грн. 75 коп., із яких 3587 грн. основний платіж, а 896,75 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000412200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми по податку на додану вартість на суму 3417 грн. 00 коп.

Суд вважає висновок відповідача щодо прийняття вищевказаних податкових повідомлень - рішень правомірним з огляду на наступне.

Позивачем надані суду та досліджені видаткова накладна № РН-280301 від 28.03.2012 року, податкова накладна №156 від 28.03.2012 року, платіжне доручення №435 від 19.04.2012 року, рахунок №2803-1 від 28.03.2012р.

Також позивачем надано суду та досліджено договір поставки з ПП «Раіком» № 2/2 від 01.02.2012 року, укладеного між ПП «Раіком» (продавець) та ВАТ «Смілянський завод металевих виробів» (покупець) на покупку брусу (тополя, липа, осика) розміром 32х31х140мм. Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець вибирає товар своїм транспортом та за свій рахунок. При поставці товару продавець зобов'язується надати покупцеві належним чином оформлені наступні оригінали документів щодо товару: рахунок-фактуру, видаткову, податкову накладну (п.4.3 договору).

Проте згідно письмового пояснення ОСОБА_3, який працював на посаді голови правління ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів» від 10.04.13, зазначено, що всі документи на поставку брусу надсилались поштою.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України № 996 - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України № 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підставі договору оренди транспортних засобів орендував автомобіль марки Wolksvagen Transporter бортовий малотоннажний та причіп легковий В марки Бджілка, відповідно до якого повна маса автомобіля 2575 кг., а маса без навантаження 1801 кг. Таким чином, вантажопід'ємність автомобіля складає 774 кг. (2575-1801). Вантажний простір автомобіля складає 5,4 м.куб. Позивач отримав від ПП «Раіком» брусу дерев'яного з параметрами 32х32х1400 в кількості 7750 штук. Отже, об'єм 1 бруса складає 0,001434 м.куб. (0,032х0,032х1,4м). Об'єм 7750 штук бруса дорівнює 11, 11 м.куб (0,01434х7750).

Отже, суд не погоджується із твердженням позивача щодо можливості перевезення брусу дерев'яного в кількості 7750 штук 1 автомобілем марки Wolksvagen Transporter.

Відповідно наданого подорожнього листа від 28 березня 2012 року відсутнє підтвердження перевезення брусу дерев'яного в кількості 7750 штук. Відповідно до норм виробітки і часу на роботи з озеленення та благоустрою територій, затверджених наказом Державного комітету лісового господарства від 30.11.2007р. №785, зазначено, що середня вага 1 м. куб. сухої деревини з тополі складає - 480 кг., з липи - 450 кг., з осики - 510 кг. Вага 11,11 м.куб брусу складає 4999,5 кг. (450-х11,11), в той час як вантажопід'ємність автомобіля складає 774 кг.

Суд також не бере до уваги подорожній лист від 29 березня 2012 року, так як він виписаний на перевезення матеріалів легковим автомобілем, а господарські операції здійснювалися автомобілем марки Wolksvagen Transporter, де вантажопід'ємність автомобіля складає 774 кг. та є вантажним автомобілем.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами (п.44.1 ст. 44 ПКУ).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II вищезазначеного Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПКУ витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) .

Таким чином, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною умовою формування податкового кредиту, оскільки відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють вчинювані платником податку господарські операції.

Законом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон України №996).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України № 996 - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України № 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Беручи до уваги вказані обставини, суд приходить до висновку, що господарські операції з придбання послуг відображені лише документально, без їх фактичного здійснення, тому відповідачем правомірно винесені податкові повідомлення - рішення від 29.04.2013 року №0000412200 та від 29.04.2012 року № 0000402200.

Формування валових витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними без реального вчинення господарських операцій з поставки товару чи послуг суперечить вимогам Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У той же час ч. 1 ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя П.Г. Паламар

Повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2013 року.