Постанова

від 09.09.2013 по справі 815/3168/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3168/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.

при секретарі судового засідання - Громовій К.Д.

за участю: представників позивача - Галітовського К.С., Артюхової Н.Л. (за довіреностями),

представника відповідача - Кочина І.А. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зумер" до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Зумер" (далі - ТОВ "Зумер", або Позивач) до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області, або Відповідач), про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області від 08.01.2013 року № 0000022301 та податкового повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області від 08.02.2013 року №00000332301.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Зумер" з питань господарських відносин з платником податків ПП "Орвіл-Трейдінг", за результатом якої відповідачем складено акт від 19.12.2012 року № 2328/22-0/22509916, яким встановлено порушення позивачем: пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в розмірі 60464,00 грн. та п.5.1, 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, всього в розмірі 75580,00 грн. На підставі складеного за результатами перевірки акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000032301, яким ТОВ "Зумер" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 90696,00 грн., у тому числі за основним платежем - 60464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 30232,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року №0000022301, яким ТОВ "Зумер" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 94475,00 грн., у тому числі за основним платежем - 75580,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18895,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, Державною податковою службою в Одеській області було частково скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області від 08.01.2013 року №0000032301 у частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 15116,00 грн. та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000332301, яким ТОВ "Зумер" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 75580,00 грн., у тому числі за основним платежем - 60464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15116,00 грн.

Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000022301, від 08.02.2013 року № 0000332301 ґрунтуються на безпідставних та таких, що не відповідають дійсним обставинам висновках акта перевірки, а отже прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, у зв'язку із чим є протиправними і підлягають скасуванню.

В обґрунтування неправомірності прийняття оскаржуваних рішень позивач вказує на відсутність в його діях порушень, викладених в акті перевірки, посилаючись на те, що ним правомірно сформовано податковий кредит за результатом господарських операцій із його контрагентом ПП «Орвіл-Трейдінг» за спірний період, оскільки на момент укладання усних договорів, при перевірці ПП «Орвіл-Трейдінг», на офіційному сайті Державної податкової служби це підприємство визначалось, як робоче, позитивне підприємство, а також були перевірені установчі документи організації ПП «Орвіл-Трейдінг», видані державними службами та установами. При цьому, як вказує позивач, на підтвердження формування сум податкового кредиту по ПДВ у перевіряємому періоді у позивача були наявні усі первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, які відповідали вимогам законодавства та були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Водночас, позивач зазначає, що відповідач, використовуючи в акті перевірки вирок Приморського районного суду від 10.09.2012 року по справі №1/1522/1245/12, яким засновника та керівника ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України, та роблячи з урахуванням цього висновки про порушення відповідачем вимог податкового законодавства не взяв до уваги те, що роботи, за період який перевірявся, були виконані позивачем в повному обсязі, свідченням чого є акти виконаних робіт. Також, в позові зазначається, що ТОВ "Зумер" отримувало всі матеріали згідно домовленості з представниками ПП "Орвіл-Трейдінг", а з директором ОСОБА_4, якого визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України особисто підприємство позивача переговорів не вели та отримували всі матеріали та товари своєчасно, після чого проводили відповідні розрахунки із контрагентом. Отже, враховуючи вищевикладене, позивач просив суд задовольнити його позов.

Відповідач надав до суду заперечення на адміністративний позов (т.1 а.с.9-12), в яких просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС в ході проведення перевірки ТОВ "Зумер" щодо господарських взаємовідносин з платником податків ПП "Орвіл-Трейдінг" за податковий період з 10.11.2009 року по 31.03.2012 року, правомірно зроблені висновки про завищення позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат, сформованих за рахунок відображених господарських операцій із ПП "Орвіл-Трейдінг", у зв'язку із наявним вироком Приморського районного суду від 10.09.2012 року по справі №1/1522/1245/12, яким керівника ПП "Орвіл-Трейдінг" (код 36921440) ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст.27, ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України, а саме за фіктивне підприємництво, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 51000,00 грн. Таким чином, як вказує відповідач правочини, здійснені ПП "Орвіл-Трейдінг" не спричиняють реального настання правових наслідків, є безтоварними, а отже винесені податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000022301 за порушення позивачем вимог п.5.1, 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та від 08.02.2013 року №0000332301 за порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є правомірними та скасуванню не підлягають, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні 18.07.2013 року судом в порядку правонаступництва здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Представники позивача у судовому засіданні 04.09.2013 року підтримали позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених в обґрунтування адміністративного позову та посилаючись на надані до суду докази.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов та на надані докази.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись із запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ТОВ "Зумер" (ідентифікаційний код 22509916) зареєстровано як юридична особа Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області 22.11.1991 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.26).

Згідно наказу №4 від 20.02.2011 року (т.1 а.с.27) посаду директора ТОВ "Зумер" з 20.02.2011 року займає ОСОБА_5, а у період з 07.06.1994 року по 18.02.2011 року посаду директора підприємства обіймав ОСОБА_6, що підтверджується актом перевірки та не заперечувалось позивачем.

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки ТОВ "Зумер" знаходилось на податковому обліку в ДПІ в Овідіопольському районі та у спірний період було зареєстровано, зокрема, як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 08.12.2004 року № 21837645 (т.1 а.с.221) та як платник податку на прибуток приватних підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, старшим державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС Нікітінською О.С. на підставі наказу ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби від 10.12.2012 року №1005 "Про проведення невиїзної документальної позапланової перевірки" (т.1 а.с.18), згідно із п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "Зумер" (код ЄДРПОУ 322509916) з питань господарських відносин з ПП "Орвіл-Трейдінг" (код ЄДРПОУ 36921440) за період з 01.09.2009 року по 31.03.2012 року, враховуючи положення п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, що відображено в п.2.10 акту перевірки (т.1 а.с.21).

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 19.12.2012 року № 2328/22-0/22509916 (т.1 а.с.19-25), яким встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в розмірі 60464,00 грн., у тому числі в розрізі податкових періодів: березень 2010 року - в розмірі 20537,00 грн., квітень 2010 року - 34726,00 грн., липень 2010 року - 5201,00 грн. та порушення п.5.1, 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього в розмірі 75580,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року у сумі 25671,00 грн., 2 квартал 2010 року - 43408,00 грн., 3 квартал 2010 року - 6501,00 грн.

На вказаний акт перевірки позивачем до ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС подано заперечення від 27.12.2012 року №132 (т.1 а.с.142-143), які висновком відповідача на заперечення від 08.01.2013 року №143/10/22-0 залишено без задоволення (т.1 а.с.144-147).

На підставі складеного за результатами перевірки акту, відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000032301 (т.1 а.с.8 ), яким ТОВ "Зумер" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 90696,00 грн., у тому числі за основним платежем - 60464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 30232,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000022301 (т.1 а.с.9), яким ТОВ "Зумер" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 94475,00 грн., у тому числі за основним платежем - 75580,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18895,00 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 08.01.2013 року №0000032301 та №0000022301, позивач 15.01.2013 року звернувся із відповідними скаргами до державної податкової служби в Одеській області, в яких просив скасувати ці рішення (т.1 а.с.148-151).

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень Державною податковою службою в Одеській області було частково скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 08.01.2013 року №0000032301 у частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 15116,00 грн., а скарга підприємства в цій частині задоволена. У зв'язку із зазначеним, відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000332301, яким ТОВ "Зумер" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 75580,00 грн., у тому числі за основним платежем - 60464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15116,00 грн. (т.1 а.с.17).

За розглядом повторних скарг позивача на зазначені податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000022301 та від 08.02.2013 року № 0000332301, поданих до ДПС України (т.1 а.с.158-161), рішенням Державної податкової служби України від 07.03.2013 року №3580/6/10-2115 про результати розгляду повторних скарг (т.1 а.с.162-165), податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000022301 та від 08.02.2013 року № 0000332301 залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Не погодившись з висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із чим підприємством занижено податок на додану вартість та податок на прибуток за спірний період по взаємовідносинам із ПП «Орвіл-Трейдінг».

Доходячи висновку про порушення позивачем вказаних вимог законодавства, відповідачем взято до уваги та використано при проведенні перевірки наступні документи, надані позивачем та отримані органом ДПС:

- вирок Приморського районного суду від 10.09.2012 року по справі №1/1522/1245/12, яким керівника ПП «Орвіл-Трейдінг» (код 36921440) ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України від 05.04.2001 року N2341-ІІІ зі змінами та доповненнями;

- податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, виписки з банку, згідно з якими у періоді з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року, ТОВ «Зумер» за усною домовленістю з ПП «Орвіл-Трейдінг», було отримано будівельні матеріали.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними від 25.03.2010 року №33, від 21.04.2010 року №123, від 12.07.2010 року №1196 включено до податкового кредиту відповідного періоду, та відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за березень 2010 року, квітень 2010 року, липень 2010 року.

Також в акті перевірки зазначено, що сума обсягу придбання без ПДВ по зазначеним накладним включена до валових витрат податкових декларацій з податку на прибуток за 1,2, 3 квартали 2010 року відповідно.

При цьому в акті перевірки також зазначено, що транспортування товару та вантажні роботи поводились за рахунок покупця, проте товарно-транспортні накладні до перевірки не надано.

Таким чином, з урахуванням викладеного, відповідач в акті зазначає, що згідно вироку Приморського районного суду від 10.09.2012 року №1522/1033/12 фактично ніяких товарів (робіт, послуг) ТОВ «Зумер» не одержувало, а операції з ПП «Орвіл-Трейдінг» (код 36921440) носили безтоварний характер.

Суд погоджується з вказаними висновками відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом позивача, і як наслідок, щодо заниження позивачем податку на додану вартість та заниження податку на прибуток за спірний період за господарськими операціями із ПП «Орвіл-Трейдінг», виходячи з наступного.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Позивачем зазначено, що на підставі усної угоди між ТОВ «Зумер» з ПП «Орвіл-Трейдінг» існували господарські відносини, та у якості доказів підтвердження здійснення господарських операцій з придбання товару (будівельних матеріалів) у спірний період між ТОВ «Зумер» та операції з ПП «Орвіл-Трейдінг», позивачем надано до суду в засвідчених копіях: видаткові накладні від 12.07.2010 р. №1196, від 04.06.2010 р. №630, від 05.05.2010 р. №220 (т.1 а.с.85,86,87); рахунки-фактури від 25.03.2010 р. №33, від 21.04.2010 р. №123, від 12.07.2010 р. №1196 (т.1 а.с.88,89,90); податкові накладні від 25.03.2010 р. №33, 21.04.2010 р. №123, від 12.07.2010 р. №1196 (т.1 а.с.91,92,93), підписані директором ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4

Податкові накладні, виписані ПП «Орвіл-Трейдінг» позивачем включено до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за відповідні періоди (т.1 а.с.190-193,202-204, 217-220).

Суми податку на додану вартість відповідно до вищевказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту березень 2010 року, квітень 2010 року, липень 2010 року, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за відповідні періоди та додатком №5 до них по контрагенту ПП «Орвіл-Трейдінг» (т.1 а.с.184-189,194-201,205-216) та суми валових витрат за вказаними операціями за спірний період позивач відніс до податкових декларацій з податку на прибуток за за 1,2,3 квартали 2010 року (т.1 а.с.166-181).

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення сум до складу валових витрат до 01.01.2011 року були регульовані Законом України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон про ПДВ) та Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) відповідно, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до положення п.1.7 ст.1 Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені пп.а) - пп.и).

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід додати, що Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА від 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованим в Мінюсті України 23.06.1997 року за № 233/2037 (в редакції на час видачі спірних податкових накладних), з урахуванням положень пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Пунктом 18 цього ж Порядку передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.2.7. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Згідно п.п.5.5.1. п. 5.5 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, як вже зазначено судом, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) в цілому у взаємозв'язку з положеннями пп. 3.1.1, п. 3.1 ст. 3, п. 7.2 та п. 7.5 ст. 7 цього Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають, зокрема, у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг та невід'ємно від цього - на підставі податкової накладної. При цьому, обов'язковими реквізитами у цьому праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, а отже, таким, що має юридичну силу (значимість).

Тобто, підписання первинних документів, податкової накладної уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операцій надає документу юридичну значимість, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ, як юридично дефектний, не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському та податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит та права на віднесення сплачених у ціні придбаного товару сум до витрат підприємства).

Підписання первинних та податкових накладних не уповноваженими особами позбавляє такі документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту з ПДВ та віднесення сплачених у ціні придбаного товару сум до витрат підприємства.

Відсутність сукупності зазначених чинників, з якими Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують можливість формування платником податків податкового кредиту та віднесення сплачених у ціні придбаного товару сум до витрат підприємства, у т.ч. недоведеність фактичного (реального) виконання операцій, відсутність складених та підписаних уповноваженими особами постачальника первинних документів та податкових накладних на підтвердження фактично вчинених операцій (підписання первинних документів не уповноваженими (невідомими) особами, виключає можливість формування податкового кредиту з ПДВ та віднесення сплачених у ціні придбаного товару сум до витрат підприємства навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів (у т.ч. податкових накладних).

Як вже зазначено судом, у якості доказів підтвердження здійснення господарських операцій з придбання товару (будівельних матеріалів) у спірний період між ТОВ «Зумер» та операції з ПП «Орвіл-Трейдінг», позивачем надано до суду в засвідчених копіях: видаткові накладні; рахунки-фактури; податкові накладні, підписані директором ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4

Водночас, судом встановлено, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2012 року №1522/10373/12 по справі №1/1522/1245/12, засновника та керівника ПП «Орвіл-Трейдінг» (код 36921440) ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України за ознаками пособництва у фіктивному підприємстві, тобто пособництво у створенні фіктивного підприємства з метою приховування незаконної діяльності, що спричинило велику матеріальну шкоду державі (т.2 а.с.61-64). Вказаний вирок набрав законної сили 26.09.2012 року, про що свідчить відповідна відмітка суду на наданій засвідченій копії цього вироку.

Вказаним вироком суду встановлено, що приблизно в лютому 2010 року, більш точний час в ході слідства встановити не представилося можливим, перебуваючи в місті Одесі, ОСОБА_4, будучи знайомим з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, не маючи наміру займатися підприємницькою діяльністю, переслідуючи корисливі цілі, дав згоду останньому, за грошову винагороду в розмірі 800 доларів США на місяць, зареєструвати на своє ім'я підприємство. На виконання своїх злочинних намірів, сприяючи особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, у створенні фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності, бажаючи отримати винагороду, 11.02.2010 ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, підписав заздалегідь підготовлені ОСОБА_9, рішення засновника ПП «Орвіл-Трейдінг» від 11.02.2010, а також статут ПП «Орвіл-Трейдінг», згідно з якими він вирішив створити ПП «Орвіл-Трейдінг», затвердити його статут, створити статутний фонд і призначив себе на посаду директора зазначеного підприємства. 12.02.2010 на підставі підписаних ОСОБА_4 статутних документів, виконавчим комітетом Одеської міської ради за № 15561020000038203 зареєстровано статут ПП «Орвіл-Трейдінг» (ЄДРПОУ 36921440). 17.02.2010 ПП «Орвіл-Трейдінг» взято на податковий облік у ДПІ Приморського району м. Одеси за № 96361 і 25.02.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100271725 (анульовано 03.11.2010).

Пізніше, 23.02.2010 року, ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, підписав заздалегідь підготовлену ОСОБА_9 картку із зразками підписів і відбитком печатки ПП «Орвіл-Трейдінг», для її подальшого надання у відділення № 217 АТ «УкрСиббанк» м. Одеси, для відкриття розрахункового рахунку підприємства. Тоді ж, усвідомлюючи протиправність своїх дій у пособництві у фіктивному підприємництві, а також те, що ПП «Орвіл-Трейдінг» створено для здійснення незаконної діяльності, ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні відділення № 217 АТ «УкрСиббанк» м. Одеси, за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 52, відкрив для ПП «Орвіл-Трейдінг» розрахунковий рахунок № 26006269561800, підписавши необхідні документи.

Після реєстрації в державних органах ПП «Орвіл-Трейдінг» та відкриття рахунку в банківській установі, ОСОБА_4, розуміючи те, що здійснювати заявлену в статуті фінансово - господарську діяльність і працювати на посаді директора не буде, передав статутні та реєстраційні документи ПП «Орвіл-ТрейдІнг» і печатку підприємства ОСОБА_9, тобто своїми умисними діями сприяв невстановленою слідством особам у створенні фіктивного підприємництва.

Таким чином, в лютому 2010 року в м. Одесі, ОСОБА_4 став фактичним засновником і директором ПП «Орвіл-Трейдінг», при цьому, фінансово - господарську діяльність ПП «Орвіл-Трейдінг» він не здійснював, документів по взаємовідносинах з підприємствами - контрагентами не підписував, товарів не поставляв, розрахунковими рахунками не керував, грошових коштів в банківських установах не знімав і нікого на це не уповноважував, податкову звітність не складав і нікому цього не доручав. Незаконна діяльність ПП «Орвіл-Трейдінг» полягала в тому, що невстановлені особи під прикриттям зазначеного підприємства документально оформляли неіснуючі операції з продажу товарів (робіт, послуг), після чого такі документи передавалися замовникам «послуг» (підприємствам - контрагентам) для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліках з метою незаконного формування податкового кредиту та валових витрат, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість і податку на прибуток. ПП «Орвіл-Трейдінг» виконувало роль «транзитного» підприємства, з розрахункового рахунку якого грошові кошти , надалі перераховувались на підприємства «ями» де і переводилися в готівку, після чого поверталися клієнтам за винятком відсотків за надані послуги.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 вину свою визнав у повному обсязі і показав, що ПП «Орвіл-Трейдінг» йому відомо, оскільки він на ньому був оформлений директором і засновником, і дав згоду з реєстрації цього підприємства на своє ім'я за грошову винагороду в розмірі 800 доларів США на місяць. Також, він зазначив, окрім іншого, що печаткою ПП «Орвіл-Трейдінг» він ніколи не користувався, коли підписав документи про отримання печатки ПП «Орвіл-Трейдінг», ОСОБА_9 забрала її собі; до податкової інспекції він ніколи не ходив, нічого там не отримував і не відносив; всі документи, які підписували у нотаріуса залишилися у ОСОБА_9 Що входить в обов'язки директора підприємства, йому не відомо, він цього ніколи не знав і не знає. Також, він пояснив, що не розумів, що на нього, як на директора ПП «Орвіл-Трейдінг», покладалося коло обов'язків, передбачених законами України, за невиконання яких посадові особи, тобто директор підприємства і бухгалтер несуть кримінальну відповідальність. Хто вів бухгалтерський та податковий облік на ПП «Орвіл-Трейдінг», тобто займався оформленням первинних бухгалтерських документів , укладав договори з підприємствами, вів переговори і т.д., йому про це нічого не відомо. Податкову звітність підприємства він не підписував, як виглядають ці документи він не знає, а також договорів або інших первинних бухгалтерських документів щодо діяльності підприємства з підприємствами - контрагентами він не підписував і ні з якими підприємствами не співпрацював і не виконував функцій директора ПП «Орвіл-Трейдінг»; у скоєному розкаюється.

Таким чином, як зазначено у вироку, досліджені в порядку ст. 301-1 КПК України докази дають суду підстави для визнання доведеним винність підсудного ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст.27 ч.5, 205 ч.2 КК України за ознаками пособництва у фіктивному підприємництві, тобто пособництво у створенні фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі.

В силу ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, оскільки вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2012 року №1522/10373/12 по справі №1/1522/1245/12 встановлено, що ОСОБА_4 не здійснював фінансово-господарської діяльності за участю ПП «Орвіл-Трейдінг» та не уповноважував нікого на її здійснення, тобто встановлено факт фіктивного підприємництва за участю ПП «Орвіл-Трейдінг», суд вважає, що зазначені обставини є підставою вважати непідтвердженим первинними документами податковий кредит та віднесені суми до валових витрат, сформовані ТОВ "Зумер" на підставі податкових накладних, виписаних директором ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4

Суд вважає, що в даному випадку податкові накладні виписані від імені ПП «Орвіл-Трейдінг» невстановленими особами, тобто особами, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій, не мають значення звітних податкових та розрахункових документів, з яким підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.1.,п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинних та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують право платника ПДВ на включення сум податку до податкового кредиту та відповідно на віднесення сплачених в ціні придбаного товару сум до валових витрат.

Тобто, зважаючи на те, що податкові накладні від імені ПП «Орвіл-Трейдінг» виписані та підписані невстановленими особами, суд приходить до висновку, що надані ТОВ "Зумер" податкові накладні від імені вказаного підприємства складені в порушення вимог чинного законодавства і тому не можуть слугувати документами, які підтверджують право позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ та сплачених в ціні придбаного товару сум до валових витрат за вказаними податковими накладними.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року та від 05 березня 2012 року (справи №№ 21-37а10, 21-421а11) за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справ за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення та за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень. Зокрема, у зазначених постановах Верховий Суд України вказав, що оскільки ТОВ «Фенстер-Омега» та ТОВ «Любомир-1», податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «Нафта» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Також, Верховний Суд України зазначив, що висновок Вищого адміністративного суду України про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ «Нафта» податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Враховуючи викладене, суд вважає, що не можуть бути прийняті до уваги в якості достовірних та належних доказів надані позивачем податкові накладні, виписані від імені ПП «Орвіл-Трейдінг» на обґрунтування реального характеру вчинених цим контрагентом господарських операцій та права ТОВ «Зумер» на формування податкового кредиту з ПДВ та віднесення спірних сум до валових витрат по взаємовідносинам із зазначеним суб'єктом господарювання.

З огляду на викладене, інші надані позивачем документи - видаткові накладні та рахунки-фактури, підписані директором ПП «Орвіл-Трейдінг» ОСОБА_4 (в обґрунтування фактичного здійснення господарських операцій з ПП «Орвіл-Трейдінг») не можуть вважатися первинними документами для цілей податкового обліку та не можуть бути прийняті в якості належних доказів реальності господарських операцій з придбання товару та правомірності віднесення ТОВ «Зумер» сум ПДВ, сплачених в ціни придбаних товарів у свого контрагента до складу податкового кредиту та до валових витрат.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що вказані угоди із його контрагентом були проведені та мали реальний характер, оскільки ТОВ "Зумер" отримувало всі матеріали згідно домовленості з представниками ПП "Орвіл-Трейдінг", а з директором ОСОБА_4, якого визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України особисто підприємство позивача переговорів не вело та отримувало всі матеріали та товари своєчасно, після чого проводило відповідні розрахунки із контрагентом, з огляду на наступне.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що письмової угоди між позивачем та його контрагентом не укладалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч.1-3 ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України та абз. 2 ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, крім вищезазначених істотних умов, договір повинен відповідати умовам, встановленим для даного виду договорів законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, на підставі вищевикладеного суд зазначає, що сторонами не дотримано форму укладення договору та, відповідно, на підставі усно укладеної угоди між суб'єктами господарювання ТОВ «Зумер» та ПП «Орвіл-Трейдінг» не вбачається можливості встановити істотні умови правочину, умови та строк поставки товару, а також не надається змоги ідентифікувати згідно договору, так званий, придбаний позивачем товар та встановити взаємозв'язок з наданими позивачем видатковими та податковими накладними.

Разом з цим, документи щодо транспортування товару за видатковими накладними від контрагента позивача в матеріалах справи відсутні, на пропозиції суду надати такі документи, у судовому засіданні представник позивача зазначав різні та суперечливі між собою дані щодо поставки товару, зазначаючи спочатку, що товар доставлявся продавцем автомобільним транспортом, а тому документів щодо транспортування товару у позивача немає, а потім, що доставлявся товар транспортом покупця, але документи на перевезення у позивача також відсутні.

Відповідно до ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вже зазначено судом так званий договір постачання між позивачем та ПП «Орвіл-Трейдінг» в письмовому вигляду не укладався, жодного документу, який би визначав обов'язок продавця або покупця доставити товар, позивачем не надано.

Більш того, суд зазначає, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Пунктами 1, 2 наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 року № 488/346 затверджено типову форму № 1-ТН «Товарно-транспортна накладна» (складається у чотирьох примірниках, з яких 1-вантажовідправнику, 2-вантажоодержувачу, 3,4-автопідприємству) та визнано обов'язковим застосування вказаної форми всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт реальної поставки товару від ПП «Орвіл-Трейдінг», оскільки суду в підтвердження перевезення вантажу автомобільним транспортом не надані не лише товарно-транспортні накладні, які згідно з чинним законодавством є єдиними для всіх учасників транспортного процесу юридичними документами, що призначені для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, але й взагалі будь-які документи, що свідчили б про отримання й транспортування товару (будівельних матеріалів).

Також суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, яким чином сторони договору досягли згоди з приводу строку поставки товару, оскільки у досліджених судом рахунках-фактурах зазначені лише найменування, кількість та ціна товару без визначення терміну, в якій відбудеться конкретна поставка товару покупцеві.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто, з аналізу вищевказаних норм Закону вбачається, що строк поставки товарів є істотною умовою для договорів такого виду, тому суд вважає, що під час укладення так званих усних договорів поставки (купівлі-продажу) позивач та ПП «Орвіл-Трейдінг» не дійшли згоди щодо усіх істотних його умов, що свідчить про відсутність наміру щодо настання реальних наслідків.

Крім того, в наданих до матеріалів справи документах взагалі відсутні відомості про умови розрахунків, що також свідчить про відсутність істотних умов договору поставки.

Надані з боку позивача на підтвердження використання придбаного у ПП «Орвіл-Трейдінг» товару в подальшій господарській діяльності підприємства: договір від 06.04.2010 року №10-П, укладений між ТОВ «Зумер» (підрядник) та ТОВ «Глорі Плюс» (замовник), локальний кошторис №2-1-1, договірна ціна, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2010 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за травень 2010 року №1 та за липень 2010 року №2, підсумкова відомість ресурсів (т.1 а.с.47-83) та договір від 19.03.2010 року №9-П, укладений між ТОВ «Зумер» (підрядник) та ТОВ «Благо-інвест Плюс» (замовник), підсумкова відомість ресурсів, акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за червень 2010 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2010 року (т.1 а.с.99-121), акти списання №СпТ-000012 від 17.05.2010 року, №СпТ-000016 від 30.06.2010 року, №СпТ-000027 від 30.07.2010 року, не беруться судом до уваги, оскільки з огляду на встановлені судом обставини, вони жодним чином не свідчать про те, що, та названі, придбані у ТОВ «Зумер» будівельні матеріали використовувалися для подальшого використання придбаного товару у ПП «Орвіл-Трейдінг» в подальшій господарській діяльності позивача.

Вищенаведене, з урахуванням встановлених вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2012 року №1522/10373/12 по справі №1/1522/1245/12 обставин, на думку суду, не дає підстав вважати реальними господарські операції між цими суб'єктами господарювання, та навпаки свідчить про те, що позивач, при здійсненні ним підприємницької діяльності на власний ризик, діяв без належної обачності та обережності щодо обрання ним свого контрагента. Надані представником позивача до суду відомості бухгалтерського обліку, документи про наявність у позивача орендованих складських приміщень не дають підстав суду вважати, що надані позивачем документи є належними доказами реальної поставки йому товарно-матеріальних цінностей ПП «Орвіл-Трейдінг», та не спростовують висновків податкового органу.

Враховуючи вищевикладене, доводи позивача, про те, що він діяв добросовісно, а відтак у відповідача не має правових підстав для позбавлення останнього право на податковий кредит, суд вважає безпідставними.

Таким чином, оскільки подані платником (в даному випадку ТОВ «Зумер») документи підписані невстановленими особами, які не належить до кола засновників або керівників ПП «Орвіл-Трейдінг», не були в установленому порядку уповноважені представляти інтереси цього підприємства у правовідносинах з іншими особами, суд дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Зумер» правових підстав для формування даних податкової звітності (зокрема, податкового кредиту) на підставі спірних первинних документів.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що лише формальна наявність у позивача видаткових накладних, податкових накладних та рахунків-фактур, виписаних ПП «Орвіл-Трейдінг» не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичної поставки товару і не дають можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність у позивача фактичних підстав для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до валових витрат.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність у справі належного документального підтвердження фактичного одержання позивачем товару згідно усно укладеного із ПП «Орвіл-Трейдінг» договору та на недоведеність отримання зазначених товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, за наявності вироку Приморського районного суду від 10.09.2012 року №1522/1033/12 по справі №1/1522/1245/12, що набрав законної сили, яким керівника ПП "Орвіл-Трейдінг" (код 36921440) ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.5 ст.27, ч.2 ст. 205 Кримінального Кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ за спірний період та відповідних сум до складу валових витрат, у зв'язку із чим погоджується із висновком відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 60464,00 грн. та заниження податку на прибуток на суму 75580,00 грн., а тому, на думку суду донарахована контролюючим органом сума грошового зобов'язання і накладення штрафних санкцій відповідає вимогам ст.57, ст.123 Податкового кодексу України на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноваженьадміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Зумер" задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158- 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ТОВ «Зумер» до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.01.2013 року №0000022301 та від 08.02.2013 року №0000332301 - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 09.09.2013 року.

Суддя О.М. Соколенко

У задоволенні адміністративного позову ТОВ «Зумер» до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.01.2013 року №0000022301 та від 08.02.2013 року №0000332301 - відмовити повністю.

09 вересня 2013 року.