Рішення

від 01.10.2013 по справі 906/1024/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "01" жовтня 2013 р. Справа № 906/1024/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Телічко Ю.А., дов. від 19.08.2013 р.

від третьої особи: Вальчук Т.М., дов. від 18.07.2012 р. № 4780/30/2-12

прокурор: Горбань І.О. пос. від 30.11.2012р.

Шевчук М.М. посв. від 24.10.12р

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Прокурора Житомирського району в інтересах держави

до 1) Житомирської районної державної адміністрації (м.Житомир)

2) Приватного акціонерного товариства " Житомирцукор" (м. Житомир)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської обласної державної адміністрації

про визнання недійсним: розпорядження голови Житомирської РДА від 21.10.2004 № 518; договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №121871

В судовому засіданні від 23.09.2013 р. оголошувалась перерва до 14:30 год. 01.10.2013 р.

Прокурор звернувся із позовом про визнання недійсним розпорядження голови Житомирської РДА від 21.10.2004 № 518; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 та визнаня недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №121871.

05.08.2013 р. прокурор подав письмове пояснення щодо підстав залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Житомирської обласної державної адміністрації (а.с. 36).

09.08.2013 р. прокурор подав письмове обгрунтування подачі позову в межах строків позовної давності (а.с. 47).

Ухвалою господарського суду від 22.07.2013 р. порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2013 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Житомирську обласну державну адміністрацію.

Ухвалою господарського суду від 19.08.2013 р. в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач 1 свого представника в судове засідання не направив. Проти позовних вимог заперечує. Вважає, що у позовній заяві не обгрунтовано, які саме цивільні права прокуратури порушено та потребують захисту. Вказано, що прокуро не обгрунтував, чому облдержадміністрація самостійно не звернулась до суду, та не визначив її як позивача (а.с. 75).

Представник відповідача 2 проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 23.09.2013р. (а.с. 81-84).

В судовому засіданні від 19.08.2013 заявив про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог прокурора.

Представник третьої особи підтримала доводи прокурора, викладені в позовній заяві, з підстав, викладених у письмовому клопотанні, які подані в судовому засіданні від 23.09.2013 р. (а.с. 78, 79).

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.01.2004 р. згідно договору купівлі-продажу майнового комплексу дитячого табору ВАТ "Житомирцукор" прийняв у власність піонерський табір, загальною площею 3126,8 м кв, що знаходиться в с. Іванівка, по вул. Санаторна, 2 (а.с. 89).

01.06.2004 р. між Житомирською РДА та ВАТ "Житомирцукор" був укладений договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради для обслуговування будівель і споруд табору відпочинку (а.с. 85-87).

Розпорядженям голови Житомирської РДА від 21.10.2004 р. № 518 "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої в оренду для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку на території Іванівської сільської ради" продано ВАТ "Житомирцукор" шляхом викупу земельну ділянку площею 5,6087 га за 125074,00 грн. для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку, що знаходиться в його користуванні на території Іванівскої сільської ради (а.с. 21).

09.11.2004 р. на виконання розпорядження № 518 від 21.10.2004 р. між Житомирською РДА та ВАТ "Житомирцукор" 09.11.2004 р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 24, 25).

Згідно п. 1.1 договору продавець на підставі розпорядження Житомирської РДА від 21.11.2004 р. за № 518 передає за плату, а покупець приймає у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 5,6087 га, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Житомирського району (за межами населеного пункту).

Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування будівель і споруд табору відпочинку, категорія - землі рекреаційного призначення (п. 1.2. договору).

У пункті 1.3 договору сторони вказали, що на земельній ділянці розміщено об'єкт нерухомого майна, що належить покупцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.01.2004 р. приватним нотаріусом Демецькою С.Л. за № 365 та зареєстрованого Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 06.02.2004 р. за р. № 4442681.

Відповідно до п. 1.6. договору, зазначена земельна ділянка, що є предметом цього договору, перебуває у короткостроковій оренді у покупця згідно договору оренди від 01.06.2004 р.

За умовами п. 4.1. договору право власності на зазначену земельну ділянку виникає у покупця відповідно до ст. 125 Земельного кодексу після відновлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), одержання ним державного акту про право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

01.12.2004 р. ВАТ "Житомирцукор" видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку. Цільове призначення - обслуговування будівель і споруд табору відпочинку (землі рекреаційного призначення).

Посилаючись на приписи ст.ст. 122, 128 Земельного кодексу України, який діяв в редакції на момент прийняття розпорядження, прокурор вважає, що розпорядження від 21.10.2004 № 518 видано Житомирською РДА з перевищенням своїх повноважень. Повноваження щодо передачі земельної ділянки рекреаційного призначення, на його думку, належать Житомирській ОДА, а тому відповідач 2 для оформлення права власності на земельну ділянку мав звернутись саме до облдержадміністрації.

На підставі ст. 215 ЦК України, виходячи з норм ч. 1 ст. 203, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, прокурор вважає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 р. слід визнати недійсним.

Відповідач 2 - ПрАТ "Житомирцукор" вимоги прокурора вважає безпідставними.

Зазначив, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, містить всі істотні умови, укладений з попереднім розробленням технічної документації, у відповідності до норм господарського, цивільного, земельного законодавства.

Оцінивши в сукупності матеріали справи господарський суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка площею 5,6087 га, кадастровий номер № 1822083000:06:000:0013, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради, за цільовим призначенням відноситься до категорії земель рекреаційного призначення.

Відповідно до ст.ст. 50, 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До складу земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, тощо.

На день прийняття розпорядження головою Житомирської РДА "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої в оренду для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку на території Іванівської сільської ради", ст.122 Земельного кодексу України, порушення якої стало підставою звернення прокурора до суду, мала назву: "Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування" і стосувалась, як вбачається з її змісту, виключно повноважень вищевказаних органів щодо розпорядження земельними ділянками в частині надання їх юридичним особам у постійне користування.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року № 509-VI назва ст. 122 ЗК України була викладена в новій редакції, а саме: "Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування".

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Стаття 17 ЗК України визначає, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин відноситься розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах Іванівської сільської ради за межами населеного пункту.

У відповідності до вимог ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Стаття 120 ЗК України (в редакції, чинній на день прийняття розпорядження № 518) зазначає, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Частиною 1 ст. 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі ст.92 зазначеного кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного користування та право власності на землю є різними за своєю правовою природою видами прав, тому застосування до відносин власності правових норм, що регулюють правовідносини постійного користування земельними ділянками, а саме ст. 122 ЗК України в редакції, яка діяла на момент прийняття розпорядження Житомирською РДА № 518 від 21.10.2004 р., є безпідставним.

Норми Земельного Кодексу України не передбачають застосування аналогії закону до земельних правовідносин.

З огляду на викладене, слід зробити висновок, що повноваження органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій) щодо продажу земельних ділянок не були розмежовані земельним законодавством на момент виникнення спірних правовідносин.

Приймаючи розпорядження від 21.10.2004 р. № 518 "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої в оренду для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку на території Іванівської сільської ради" Житомирсьська РДА реалізувала, надані їй п."а" ч.1 ст.17 Земельного кодексу України владні управлінські функції, згідно якого до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначеним цим Кодексом.

Виходячи з вищенаведеного, суд не вбачає перевищення з боку Житомирської РДА повноважень при прийнятті розпорядження №518 від 21.10.2004р. щодо продажу ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Оскільки судом не встановлено факт перевищення Житомирською РДА повноважень щодо прийняття розпорядження № 518 від 21.10.2004 р. про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки, в задоволенні позову в частині визнання недійсним вищевказаного розпорядження слід відмовити.

Щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 р., то суд зазначає наступне.

Як зазначено в п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як на підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу, прокурор посилається на ч. 1 ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (с. 19 Конституції України).

Згідно ст. ст. 127, 128 Земельного кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Позивач, заявивши вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 р. не обгрунтував та не довів, в чому полягає невідповідність його змісту вимогам, чинного на дату укладення договору, законодавства та суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відсутні, суд не вбачає підстав для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 121871, який виданий 01.12.2004 р.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав субєктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 2 вказаного Кодексу, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Звернувшись до суду, прокурор не обгрунтував, в чому саме полягають порушення інтересів держави з боку відповідачів та не навів підстав, які б вказували на необхідность захисту інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо заяви відповідача 2 про застосувапння строків позовної давності, суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, яка діяла в редакції до 20.12.2011 р., позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

З 15.01.2011 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011р. № 4176-VI, яким п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України було виключено.

Згідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного закону особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 15.01.2014 р.

Таким чином, заява відповідача 2 про застосування строків позовної давності є безпідставною.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 07.10.13

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- до справи;

2 - Прокуратурі Житомирського району (наручно.)

3 - Прокуратура м. Житомира ( наручно)

4 - відповідачу 1 (рек.)

5 - відповідач 2 (наручно)