Постанова

від 13.11.2013 по справі 906/1024/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 906/1024/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

від органу прокуратури: Прищепа О.М. (посвідчення №017284 від 30.05.2013 року)

відповідача 1: не з'явився

відповідача 2: Телічко Ю.А. (довіреність №б/н від 19.08.2013 року)

третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 01.10.2013 року

у справі № 906/1024/13 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Прокурора Житомирського району в інтересах держави

до Житомирської районної державної адміністрації (відповідач 1)

Приватного акціонерного товариства "Житомирцукор" (відповідач 2)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської обласної державної адміністрації

про визнання недійсним розпорядження голови РДА від 21.10.2004 року №518, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 року, державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №121871

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2013 року у справі №906/1024/13 в позові прокурора Житомирського району в інтересах держави до Житомирської районної державної адміністрації (10003, м.Житомир, вул.Лесі Українки, 1) (надалі - відповідач 1) та до приватного акціонерного товариства "Житомирцукор" (10014, м.Житомир, пров.Львівський, буд. 2, код ЄДРПОУ 00372339) (надалі - відповідач 2) за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської обласної державної адміністрації (10014, м.Житомир, майдан ім. С.П.Корольова, 1) про визнання недійсним: розпорядження голови Житомирської РДА від 21.10.2004 року №518, договору купівлі продажу земельної ділянки від 09.11.2004 року, державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №121871, відмовлено /а.с.103-106/.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах Іванівської сільської ради за межами населеного пункту, а відтак, в силу до положень ст.17 Земельного кодексу та п.12 Перехідних положень Земельного Кодексу України, Розпорядження голови Житомирської РДА від 21.10.2004 року №518 "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення» та укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 року вчинені з дотриманням вимог законодавства. З огляду на вищевказане, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також про відсутність підстав для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №121871, виданого 01.12.2004 року.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, прокуратура Житомирської області звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги /а.с. 111-114/.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що місцевим судом не встановлено, чи отримано Житомирською РДА попереднє погодження на продаж земельної ділянки рекреаційного призначення. Рішення про продаж земельних ділянок рекреаційного призначення на час прийняття розпорядження та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки рекреаційного призначення райдержадміністрацією прийнято без належної оцінки зазначеної площі земельної ділянки, відповідності нерухомого майна.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2013 року апеляційну скаргу прокуратури Житомирської області прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 13 листопада 2013 року /а.с. 110/.

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2013 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Коломис В.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П., суддя Саврій В.А. /а.с. 124/.

13 листопада 2013 року Приватне акціонерне товариство "Житомирцукор" подало відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції /а.с. 127-129/. Зокрема, не відповідає дійсності та необґрунтованим є посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в силу неналежного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Житомирська районна адміністрація своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористалася, відзиву на апеляційну скаргу не надала. Безпосередньо в судовому засіданні представники від органу прокуратури та відповідача 2 повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представники відповідача 1 та третьої особи в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку /а.с. 121, 123/. Водночас, Житомирською обласною державною адміністрацією 13 листопада 2013 року був поданий електронний лист з клопотання про розгляд справи без участі представника.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та відповідача 2, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.01.2004 року згідно договору купівлі-продажу майнового комплексу дитячого табору ВАТ "Житомирцукор" прийняв у власність піонерський табір, загальною площею 3126,8 м кв, що знаходиться в с. Іванівка, по вул. Санаторна, 2 /а.с. 89/.

01.06.2004 року між Житомирською РДА та ВАТ "Житомирцукор" був укладений договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради для обслуговування будівель і споруд табору відпочинку /а.с. 85-87/.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 21.10.2004 року №518 "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої в оренду для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку на території Іванівської сільської ради" продано ВАТ "Житомирцукор" шляхом викупу земельну ділянку площею 5,6087 га за 125074,00 грн. для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку, що знаходиться в його користуванні на території Іванівської сільської ради /а.с. 21/.

09.11.2004 року на виконання Розпорядження №518 від 21.10.2004 року між Житомирською РДА та ВАТ "Житомирцукор" 09.11.2004 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки /а.с. 24, 25/.

Згідно п.1.1 договору продавець на підставі розпорядження Житомирської РДА від 21.11.2004 року за №518 передає за плату, а покупець приймає у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 5,6087 га, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Житомирського району (за межами населеного пункту). Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування будівель і споруд табору відпочинку, категорія - землі рекреаційного призначення (п. 1.2. договору).

У пункті 1.3 договору сторони вказали, що на земельній ділянці розміщено об'єкт нерухомого майна, що належить покупцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.01.2004 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 за №365 та зареєстрованого Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 06.02.2004 року за р. № 4442681.

Відповідно до п.1.6. договору, зазначена земельна ділянка, що є предметом цього договору, перебуває у короткостроковій оренді у покупця згідно договору оренди від 01.06.2004 року.

За умовами п. 4.1. договору право власності на зазначену земельну ділянку виникає у покупця відповідно до ст. 125 Земельного кодексу після відновлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), одержання ним державного акту про право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

01.12.2004 року ВАТ "Житомирцукор" видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку. Цільове призначення - обслуговування будівель і споруд табору відпочинку (землі рекреаційного призначення).

Відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка площею 5,6087 га, кадастровий номер №1822083000:06:000:0013, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради, за цільовим призначенням відноситься до категорії земель рекреаційного призначення.

Відповідно до ст.ст. 50, 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До складу земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, тощо.

Судами звертається увага на те, що на день прийняття розпорядження головою Житомирської РДА "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої в оренду для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку на території Іванівської сільської ради", ст.122 Земельного кодексу України, порушення якої стало підставою звернення прокурора до суду, мала назву: "Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування" і стосувалась, як вбачається з її змісту, виключно повноважень вищевказаних органів щодо розпорядження земельними ділянками в частині надання їх юридичним особам у постійне користування.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року №509-VI назва ст.122 Земельного кодексу України була викладена в новій редакції, а саме: "Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування".

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Стаття 17 Земельного кодексу України визначає, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин відноситься розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Колегією суддів встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах Іванівської сільської ради за межами населеного пункту.

У відповідності до положень ст.377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Статтею 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на день прийняття розпорядження №518) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Частиною 1 ст.78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі ст.92 зазначеного кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відтак, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що право постійного користування та право власності на землю є різними за своєю правовою природою видами прав, тому застосування до відносин власності правових норм, що регулюють правовідносини постійного користування земельними ділянками, а саме ст.122 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент прийняття розпорядження Житомирською РДА № 518 від 21.10.2004 року, є безпідставним.

Норми Земельного Кодексу України не передбачають застосування аналогії закону до земельних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що повноваження органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій) щодо продажу земельних ділянок не були розмежовані земельним законодавством на момент виникнення спірних правовідносин.

Приймаючи розпорядження від 21.10.2004 року №518 "Про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої в оренду для обслуговування будівель та споруд дитячого табору відпочинку на території Іванівської сільської ради" Житомирська РДА реалізувала, надані їй п."а" ч.1 ст.17 Земельного кодексу України владні управлінські функції, згідно якого до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначеним цим Кодексом.

Виходячи з вищенаведеного, судами не вбачається перевищення з боку Житомирської РДА повноважень при прийнятті розпорядження №518 від 21.10.2004 року щодо продажу ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки.

Відповідно до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції не встановлено факт перевищення Житомирською РДА повноважень щодо прийняття Розпорядження №518 від 21.10.2004 року про продаж ВАТ "Житомирцукор" земельної ділянки, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позову в частині визнання недійсним вищевказаного розпорядження.

Щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 року колегія Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як зазначено в п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Пунктом 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Згідно ст. ст. 127, 128 Земельного кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивач, заявивши вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2004 року не обґрунтував та не довів, в чому полягає невідповідність його змісту вимогам, чинного на дату укладення договору, законодавства та суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відсутні, судами не вбачається підстав для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №121871, який виданий 01.12.2004 року.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 2 вказаного Кодексу, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно зі ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Формами такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч.1 ст.14 Конституції України та ч.1 ст.373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За ч.1 ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, прокурор, звернувшись до місцевого господарського суду з позовною заявою та з апеляційною скаргою до апеляційного суду, обґрунтував, в чому саме полягає порушення інтересів держави з боку відповідачів та навів підстави, які б вказували на необхідність захисту інтересів держави.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до п.1 ст.103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прокуратури Житомирської області залишити без задоволення. Рішення господарського суду Житомирської області від 01.10.2013 року у справі №906/1024/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 906/1024/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.