Постанова

від 30.09.2013 по справі 910/13037/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р. Справа№ 910/13037/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Максимум»

на рішення господарського суду міста Києва

від 12.08.2013 року

у справі №910/13037/13 (суддя - Пригунова А. Б.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Максимум», м. Київ,

до повного товариства «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія», м. Київ,

про стягнення 17 565,88 грн.

за участю представників:

від позивача: Вовнюк В.І. - представник (довіреність б/н від 21.05.2013р.)

від відповідача: Дзюбенко С.М. - представник (довіреність б/н від 09.08.2013р.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Максимум» (надалі - ТОВ «Аудиторська фірма «Максимум», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до повного товариства «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія» (надалі - ПТ «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія») про стягнення 17 565,88 грн., у тому числі 14 800,00 грн. основного боргу, 2 375,40 грн. пені та 390,48 грн. 3% річних, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих у травні-червні 2012 року послуг за договором на облікове (бухгалтерське) супроводження (обслуговування) господарської діяльності суб'єкта підприємництва в Україні № 47/2012 від 17.02.2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2013 року у справі №910/13037/13 у задоволенні позову відмовлено. Дане рішення мотивовано тим, що позивач не довів належними доказами вимоги позивача про стягнення з Повного товариства «Ломбард» Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес гроші» і «Компанія» заборгованості за договором № 47/2012 від 17.02.2012 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яку просить задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 року у справі №910/13037/13 скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи та без об'єктивного дослідження доказів, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 30.09.2013 року.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

30.09.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2013 року у справі №910/13037/13.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Максимум» (в тексті договору - виконавець) та повним товариством «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і «Компанія» (в тексті договору - замовник) було укладено договір № 47/2012, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання по наданню послуг щодо ведення бухгалтерського та податкового обліку господарської діяльності замовника, а останній, в свою чергу, зобов'язався оплатити зазначені послуги у терміни та у розмірі, що передбачені даним договором.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.12. договору з дати початку його дії виконавець здійснює функції і має повноваження головного бухгалтера та бухгалтерії замовника.

За результатами кожного календарного місяця відповідач приймає результати послуг позивача, про що складається акт здачі-приймання послуг.

Датою фактичного надання послуг і їх прийняття замовником є дата підписання акту здачі-приймання послуг.

Щомісячна вартість послуг позивача складає 7 400, 00 грн. та оплачується у порядку передоплати не пізніше 5-го числа поточного місяця (п.п 4.1., 4.2. договору).

Пунктом 4.5. договору сторони передбачили, що на підставі окремих письмових замовлень виконавець надає замовнику консультаційні послуги, вартість яких складає 600 грн. за годину.

Договір, відповідно до п. 8.1., вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору вірно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В обґрунтування позову позивач послався на акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ31/05-28 від 31.05.2012 року та № ОУ27/06-28 від 27.06.2012 року, якими фіксується факт надання виконавцем та прийняття замовником інформаційно-консультаційних послуг з ведення бухгалтерського обліку по договору №47/2012 від 17.02.2012р. на суму 7 400,00 грн. за кожним актом.

Відповідач заявлені позивачем вимоги не визнав та вказав на відсутність обов'язку оплачувати послуги, вказані в спірних актах, оскільки замовлень на їх надання в порядку, передбаченому п. 4.5 договору ним не ініціювалось.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з викладеною позицією відповідача, а крім того, зазначив у своєму рішенні, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані порушенням зобов'язання щодо оплати підрядних робіт, правовідносини щодо яких врегульовані нормами Глави 61 Цивільного кодексу України, в той час, як внаслідок укладення договору №47/2012 від 17.02.2012р. між сторонами виникли відносини з надання послуг, порядок і підстави виникнення яких, а також відповідальність за їх порушення врегульовані Главою 63 Цивільного кодексу України.

Відтак, позивачем не було доведено та не підтверджено належними доказами надання послуг, визначених умовами договору, відповідно, правові підстави нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання також відсутні.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду такі висновки суду першої інстанції вважає передчасними з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (підставою позову) є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №47/2012 від 17.02.2012 року щодо оплати наданих у травні-червні 2012 року послуг згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ31/05-28 від 31.05.2012 року та № ОУ27/06-28 від 27.06.2012 року.

Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Зі змісту статті 15 Цивільного кодексу України слідує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, інтересу, які не суперечить загальним засадам цивільного законодавства у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, під підставами позову слід розуміти обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не безпосередньо посилання останнього на певну правову норму.

У тому разі, коли особа обґрунтовано посилається на обставини, що входять до предмета доказування та слугують доказами в процесі встановлення об'єктивної істини, проте припускається помилки в посиланні на норму закону, суд, розглядаючи спір, має виходити із наведених позивачем обставин та доказів, які на думку останнього підтверджують заявлені ним вимоги та самостійно застосувати норму, яка регулює спірні правовідносини.

Таким чином, помилкове посилання позивача на іншу правову норму, ніж та, яка має бути застосована до спірних правовідносин, слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог не може.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №47/2012 від 17.02.2012 року за період з лютого 2012 року по червень 2012 року позивачем було надано, а відповідачем прийнято інформаційно-консультаційні послуги з ведення бухгалтерського обліку ПТ «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші», що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг):

№ОУ-29/02-17/1 від 29.02.2012 року на суму 7 400,00 грн.,

№ОУ-30/03-30 від 30.03.2012 року на суму 7 400,00 грн.,

№ОУ-28/04-30 від 28.04.2012 року на суму 7 400,00 грн.,

№ОУ31/05-28 від 31.05.2012 року на суму 7 400,00 грн.,

№ ОУ27/06-28 від 27.06.2012 року 7 400,00 грн.

Зауважень стосовно цих актів, зокрема, змісту і обсягу наданих послуг (інформаційно-консультаційних послуг з ведення бухгалтерського обліку на суму 7 400,00 грн.) від відповідача не надходило.

За послуги, надані у лютому, березні та квітні 2012 року згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідач розрахувався в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за 23.03.2012 року та за 04.05.2012 року, однак, розрахунку за послуги, надані позивачем у травні та червні 2012 року за двома останніми актами відповідач не здійснив.

У зв'язку з наявною у ПТ «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія» заборгованістю, позивачем 26.02.2013 року було надіслано відповідачеві претензію №26/02-01 з вимогою сплатити борг в сумі 14 800,00 грн., а також 2 064,60 грн. пені та 33,39 грн. - 3% річних, однак, відповіді на зазначену вимогу від відповідача не надійшло, а зобов'язання щодо повної оплати наданих послуг на суму 14 800,00 грн. у строк та в порядку, визначеному п. 4.2 договору, останнім не виконано.

Жодних документів, зокрема, копій платіжних доручень чи банківських виписок, які б свідчили про здійснення повної оплати отриманих у спірний період послуг, відповідачем надано не було.

Колегія суддів враховує подані скаржником до апеляційної скарги документи, які підтверджують фактичне виконання робіт (послуг) за спірними актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ27/06-28 від 27.06.2012 року та № ОУ31/05-28 від 31.05.2012 року, а саме:

- акт прийому-передачі бухгалтерських документів, який був підписаний між позивачем та відповідачем 31.07.2012 року (копія наявна в матеріалах справи), з якого вбачається, що позивачем було підготовлено та передано, а відповідачем прийнято бухгалтерські та податкові документи, у тому числі за травень та червень 2012 року;

- звіт про склад активів та пасивів ломбарду та звіт про діяльність ломбарду за період І півріччя 2012 року, за підписом керівника відповідача та головного бухгалтера - представника позивача, підписи яких скріплені печатками товариств, які фактично є деталізованим переліком послуг з ведення бухгалтерського обліку, передбачених пунктом 1.1 договору № 47/2012 від 17.02.2012 року.

З огляду на це, доводи відповідача про відсутність у суду апеляційної інстанції підстав для прийняття та оцінки поданих скаржником до апеляційної скарги додаткових доказів у розумінні ч.1 статті 101 ГПК України відхиляються.

Судова колегія не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу щодо невідповідності спірних актів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки такі оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів.

В ході апеляційного провадження представник відповідача повідомив, що в даний час ПТ «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія» порушило перед ТОВ «Аудиторська фірма «Максимум» питання щодо повернення в порядку ст.1212 ЦК України помилково перерахованих останньому коштів на оплату інформаційно-консультаційних послуг з ведення бухгалтерського обліку по договору №47/2012 від 17.02.2012 року на загальну суму 22 200,00 грн., посилаючись на те, що надання таких послуг договором не передбачено, до того ж послуги не замовлялись та не отримувались замовником. На підтвердження даної обставини відповідач надав суду листа за №01.26.09.13 від 26.09.2013 року аналогічного змісту, адресованого позивачеві.

Колегія суддів критично ставиться до представленого відповідачем листа від 26.09.2013 року, який ініційований останнім після порушення апеляційного провадження у даній справі та вважає, що даний доказ не спростовує законності та обґрунтованості вимог позивача, а свідчить про намагання ПТ «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія» ухилитись від виконання покладеного на нього умовами договору зобов'язання по оплаті послуг.

З огляду на те, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання щодо оплати послуг за актами № ОУ31/05-28 від 31.05.2012 року, № ОУ27/06-28 від 27.06.2012 року, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про недоведеність належними доказами вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 47/2012 від 17.02.2012 року, відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про стягнення з ПТ «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія» на користь ТОВ «Аудиторська фірма «Максимум» заборгованості в сумі 14 800,00 грн.

Крім основної заборгованості, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 2 375,40 грн., нарахованої на суму боргу за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ31/05-28 та на суму боргу за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ27/06-28 за періоди, що становлять 336 та 306 днів відповідно, тобто, з моменту виникнення у відповідача зобов'язання до моменту звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати наданих послуг позивачем доведений належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з пунктами 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони у п. 5.4 договору погодили, що у випадку несвоєчасної оплати послуг виконавця, замовник сплачує виконавцю пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі 0,05% за кожний день прострочення оплати.

Як вбачається з умов договору, сторонами при його укладенні не було погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України не застосовуються. При цьому, колегія звертає увагу, що умова договору про сплату пені «за кожен день прострочення оплати» не є встановленням іншого строку (згідно положень п. 6 ст. 232 ГК України) нарахування даного виду неустойки.

Отже, належна до стягнення сума пеня повинна бути нарахована, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач нарахував пеню за період, який перевищує вказаний строк, а також за ставкою, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені, колегія суддів встановила, що заявлена вимога про стягнення з відповідача пені на суму 2 375,40 грн. підлягає задоволенню частково - в сумі 1 119,10 грн.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання три проценти річних в сумі 390,48 грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога про стягнення з останнього 3% річних, нарахованих на суму боргу є правомірною, арифметично вірною і підлягає стягненню в сумі 390,48 грн.

Відповідно до статей 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на встановлені апеляційним господарським судом факти та вищенаведені правові норми, колегія суддів вважає, що висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому находить апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду м. Києва від 12.08.2013 у справі №910/13037/13 - скасуванню та постановленню нового рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 14 800,00 грн. основного боргу, 1 119,10 грн. пені та 390,48 грн. трьох відсотків річних. В іншій частині позову щодо стягнення з відповідача 1 256,30 грн. пені має бути відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що заявою від 12.08.2013 року позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2 500,00 грн.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути не співрозмірним, тобто явно завищеним (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002р.).

Зі змісту договору про надання правової допомоги №09/08-А від 02.08.2013 року слідує, що адвокат Вовнюк Віктор Іванович взяв на себе зобов'язання надавати правову допомогу щодо представлення інтересів ТОВ «Аудиторська фірма «Максимум» у справі №910/13037/13 в судах, органах державної влади до моменту стягнення боргових коштів з повного товариства «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія».

Факт надання послуг за вказаним договором підтверджується актом про надання правової допомоги, на підставі якого позивачем адвокату Вовнюку В.І. було сплачено 2 500,00 грн. згідно видаткового касового ордеру від 12.08.2013 року.

Таким чином, судова колегія вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в розмірі 2 500,00 грн. обґрунтованою та співрозмірною з ціною позову.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Враховуючи, що спір виник внаслідок невжиття відповідачем заходів щодо своєчасного виконання зобов'язань за договором перед позивачем, судові витрати (судовий збір та витрати на оплату послуг адвоката) відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України мають бути покладені на повне товариство «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія».

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Максимум» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 у справі №910/13037/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 у справі №910/13037/13 скасувати повністю.

3. Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з повного товариства «Ломбард «ТОВ «Експрес гроші» і Компанія» (02095, м. Київ, вул. Урлівська, буд. 4, код ЄДРПОУ 36867043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Максимум» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, будинок 4А, офіс 316, код ЄДРПОУ 37726300) 14 800 (чотирнадцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1 119 (одну тисячу сто дев'ятнадцять) грн. 10 коп. пені, 390 (триста дев'яносто) грн. 48 коп. три відсотки річних, 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/13037/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Жук Г.А.

Остапенко О.М.