Постанова

від 09.10.2013 по справі 910/11751/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 910/11751/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Кондес Л.О.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Мойсієнко О.В., дов. від 09.01.2013 №03,

від відповідача Дитинчук В.М., дов. від 05.07.2013,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванта Плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013

(дата підписання - 31.07.2013)

у справі №910/11751/13 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванта Плюс"

про стягнення 50235,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Плюс" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванта Плюс" (далі - відповідач) про стягнення 50235,31 грн задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 42137,67 грн боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, 4161,91 грн пені, 3935,73 грн 3% річних та 1720,50 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7013,18 грн інфляційних втрат, 3935,73 грн 3% річних, 4161,91 грн пені, постановити нове, яким позов ТОВ "Бетон Плюс" задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 35106,49 грн основного боргу. В іншій частині позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки немає окремої письмової угоди про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді стягнення пені, то судом першої інстанції безпідставно задоволено позовну вимогу про стягнення 4161,91 грн пені. Крім того, стягнення інфляційних втрат за період з 01.07.2010 по 30.04.2013 та 3% річних за період з 01.07.2010 по 07.06.2013 є неправомірним за наявності претензії від 20.02.2013 про сплату боргу. На думку відповідача, строк нарахування інфляційних втрат та 3% річних розпочинається після спливу семиденного строку з дня отримання претензії - з 11.03.2013. Місцевий господарський суд не застосував ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), чим порушив норми матеріального права.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.10.2013. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.13 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 29.08.2013) позивачу та відповідачу - 02.09.2013, долучені до матеріалів справи.

27.09.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 09.10.2013 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7013,18 грн інфляційних втрат, 3935,73 грн 3% річних, 4161,91 грн пені, постановити нове, яким позов ТОВ "Бетон Плюс" задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 35106,49 грн основного боргу. В іншій частині позову відмовити.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.10.2008 між сторонами укладено договір поставки №131008/2 (далі - договір), відповідно до якого виконавець (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, виготовити та поставити у власність замовника (відповідача) замовлений товар (бетон та залізобетон, відповідно до прайс-листа виконавця), а замовник зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити продукцію на умовах договору. Предметом виготовлення та поставки є товар згідно попереднього замовлення (п.п.1.1, 1,2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору ціна договору вказується в рахунках-фактурах, накладних або специфікаціях, які є складовою і невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, що зазначено у всіх фактичних накладних на відпуск продукції, підписаних вповноваженими представниками сторін.

Товар вважається поставленим замовнику з моменту його отримання в пункті призначення, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується замовником, на підставі товарно-транспортних накладних (п.5.2 договору).

Згідно п.п.7.1, 7.4, 7.5 договору відпуск товару здійснюється по вільним відпускними цінам. Ціна товару, що входить у партію поставки, вказується виконавцем у рахунку-фактурі і вважається погодженою замовником в разі прийняття товару.

Оплата здійснюється замовником на підставі договору та рахунків-фактур, виставлених виконавцем на вартість партії товару.

Замовник зобов'язаний оплатити отриманий товару протягом 5 банківських днів з моменту його поставки.

Фактом безготівкової оплати за товар є фактичне надходження коштів на р/р виконавця.

Відповідно до п.8.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно підписаного сторонами акта узгодження від 01.09.2010 за період з 01.08.2010 по 31.08.2010 відповідачем погоджено існування боргу перед позивачем станом на 01.08.2010 в сумі 54897,36 грн, станом на 31.08.2010 борг становив 54828,59 грн.

З підписаного сторонами акта узгодження від 09.03.2011 вбачається, що станом на 28.02.2011 борг відповідача перед позивачем становить 55106,49 грн.

У вересні 2011 року сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що поставки товару відбулись по договору від 13.10.2008 №131008/2 і заборгованість відповідача станом на 27.09.2011 становила 55106,49 грн.

У акті звірки взаєморозрахунків зазначена загальна сума поставок, здійснена позивачем в рамках договору за кожен місяць 2010 року та січень, лютий 2011 року.

Відповідно до наявних в матеріалах справи накладних поставки товару у липні-грудні 2010 року не оплачені відповідачем, а загальна сума щомісячних поставок у вказаний період відповідає визначеним у акті звірки взаєморозрахунків сумам місячних поставок.

Факт отримання товару відповідачем згідно накладних підтверджується підписом уповноваженої ним особи в графі "Одержав".

28.10.2011 та 27.01.2012 відповідачем перераховано позивачу в загальному 20000,00 грн, про свідчать банківські виписки по рахунку позивача.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 35106,49 грн, що не заперечується ТОВ "Аванта Плюс" в апеляційній скарзі.

28.09.2011 позивач направив відповідачу претензію №218, в якій просив погасити 55106,49 грн боргу. Претензія отримана представником відповідача 07.10.2011, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

20.02.2013 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою №10/1, де просив сплатити 35106,49 грн заборгованості.

Відповідач відповіді на претензії не надав, суму боргу не сплатив, в зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги в частині стягнення 35106,49 грн основного боргу.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до п.9.2 договору за прострочення платежу замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше, ніж встановлено чинним законодавством.

Незалежно від сплати пені сторона, що порушила договір відшкодовує іншій стороні завдані збитки (п.9.4 договору).

Позивачем наведено розрахунок сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, згідно якого він просить стягнути з відповідача 4161,91 грн пені за період з 01.09.2010 по 28.02.2011, 7031,18 грн інфляційних втрат за період з 01.07.2010 по 30.04.2013 та 3935,73 грн 3% річних за період з 01.07.2010 по 07.06.2013.

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції задовольнив його повністю та стягнув 4161,91 грн пені, 7031,18 грн інфляційних втрат та 3935,73 грн 3% річних, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Передбачена у п.9.2 договору пеня є способом забезпечення виконання зобов'язання стороною та правовим наслідком його порушення.

Отже, сторони, керуючись ст.627 ЦК України, мають право включити в договір пункт, що передбачає відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді пені, не укладаючи окремої угоди. Такий пункт буде слугувати підставою виникнення правових наслідків для сторони-порушника у вигляді сплати пені.

Крім того, помилковим є твердження відповідача в апеляційній скарзі (на це відповідач наголошував і у запереченнях на позовну заяву) про невірний період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на існування претензії від 20.02.2013 про сплату боргу. Як було зазначено вище, на думку відповідача, строк нарахування інфляційних втрат та 3% річних розпочинається після спливу семиденного строку з дня отримання претензії №10/1 - з 11.03.2013.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що поставки товару відбувались по договору від 13.10.2008 №131008/2.

У пункті 7.5 договору сторони встановили, що замовник зобов'язаний оплатити отриманий товару протягом 5 банківських днів з моменту його поставки.

Частина 2 ст.530 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, чітко встановлений у договорі.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту договору, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України. Факт отримання товару відповідачем та підписані накладні є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Отже, строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки встановлений спеціальною нормою ст.692 ЦК України та не може залежати від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК України (оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013).

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального права судом першої інстанції під час відмови у застосуванні ч.2 ст.530 ЦК України до спірних правовідносин при визначенні періоду нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванта Плюс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 у справі №910/11751/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/11751/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Рябуха В.І.

Судді Ропій Л.М.

Кондес Л.О.