Постанова

від 18.12.2006 по справі 37/169а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний

господарський суд

вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40

УХВАЛА

Іменем України

12.12.2006

р.                                                                                     

справа №37/169а

Донецькій

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Алєєвої  І.В.

суддів

Величко  Н.Л., М'ясищева  А.М.,

при

секретареві судового засідання

Горанська

Д.В.

за

участю представників сторін:

від

позивача:

не

з"явились,

від

відповідача:

Лісневський

С.О. - довіреність № 34141/10/10-013 від 25.10.06р., 

розглянувши

у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної

податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька

на

постанову господарського суду

 Донецької області

від

09.11.2006

року (повний текс виготовлений 10.11.06 р.)

по

справі

№37/169а

(суддя Яманко В.Г.)

за

позовом

Приватного

підприємця ОСОБА_1 м.Донецьк

до

Державної

податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька

про

визнання

повністю нечинним рішення НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій у

вигляді штрафу на загальну суму 2700 грн. 

В С Т А Н О В И В:

Позивач,

приватний підприємець ОСОБА_1 м. Донецьк звернувся до господарського суду

Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському

районі м. Донецька  про визнання

недійсним рішення НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій.

Постановою

господарського суду Донецької області від 09.11.06р. по справі № 37/169а (суддя

Яманко В.Т.) позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк, з

врахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог від 2 жовтня 2006 року

(л.с.58), були задоволенні в повному обсязі. Господарським судом першої

інстанції визнане повністю нечинним рішення державної податкової інспекції у

Ленінському районі м. Донецька НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій у

вигляді штрафу на загальну суму 2700 грн.

Приймаючи

оскаржену постанову, місцевий господарський суд, дослідивши наявні матеріали

справи, встановив, що під час проведення перевірки відповідачем не була

встановлена належність приватному підприємцю ОСОБА_1 магазину “ІНФОРМАЦІЯ_1”,

який фактично перевірявся, та про який зазначено в акті перевірки. Крім

зазначеного, судом першої інстанції було також встановлено, що акт перевірки,

на підставі якого було прийняте спірне рішення, був підписаний особами,  які не мали повноважень на проведення цієї

перевірки, оскільки посвідчення видавались на перевірку магазина

„ІНФОРМАЦІЯ_2”. При цьому що відповідач не надав доказів щодо встановлених в

акті перевірки порушень (описів наявних в магазині алкогольних напоїв та

тютюнових виробів, актів інвентаризації грошових коштів, документів

підтверджуючих продаж та придбання горілки та сигарет тощо), а також взагалі не

довів наявність в магазині позивача алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що у позивача були відсутні

будь-які правовідносини з ОСОБА_2, який був присутній під час перевірки та

визначений в акті перевірки в якості продавця, 

місцевий господарський суд дійшов висновку, що акт перевірки НОМЕР_2 не

може бути визнаний судом належним доказом щодо встановлених податковим органом

порушень відповідно до ст. 70 та п.2 ст. 71 Кодексу адміністративного

судочинства України.

Крім

зазначеного, судом першої інстанції, з врахуванням вимог чинного законодавства,

в оскарженій постанові встановлено, що відповідачу не надано право на

застосування фінансових санкцій відповідно до ст. 17 Закону України  № 481/95-ВР від 19.12.95р. „Про державне

регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, у зв'язку з чим при прийнятті

спірного рішення податковий орган  вийшов

за межі своїх повноважень.

Відповідач,  Державна податкова інспекція у Ленінському

районі м. Донецька, не погодився з постановою господарського суду Донецької

області та подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського

суду Донецької області від 09.11.06р. в адміністративній справі № 37/169а

скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу

відмовити.

Заявник

апеляційної скарги не погоджується з постановою суду першої інстанції, виходячи

з наступного:

по-перше,

посилається на чисельні листи Регіонального управління Департаменту з питань

адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом

підакцизних товарів у Донецькій області (далі РУ ДААК у Донецькій області), а

саме на листи НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, що були надані відповідачем суду

першої інстанції під час розгляду справи, але не були прийняті останнім до

уваги та їм безпідставно не була надана оцінка, як доказам по справі. При цьому

скаржник зазначає, що вказані листи підтверджують компетенцію районних

податкових інспекцій щодо застосування штрафних санкцій на підставі Закону

України „Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового,

коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”.

по-друге,

посилається на ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України та

вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи зазначена норма

процесуального права порушена внаслідок неврахування обставин, встановлених в

рішенні господарського суду Донецької області по справі № 41/121, в якому

встановлені всі інші обставини (підстави, порядок, повноваження на проведення перевірки),

а також правомірне застосування штрафних санкцій за порушення, встановлені

актом перевірки НОМЕР_2.

Позивач,

приватний підприємець ОСОБА_1 м.Донецьк, письмових заперечень на апеляційну

скаргу не надав, в судове засідання не з'явився, про день и час розгляду скарги

був повідомлений належним чином, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на

поштовому повідомленні, зроблений, у зв'язку з отриманням позивачем ухвали

Донецького апеляційного господарського суду 

про призначення справи до апеляційного розгляду.

За

розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного господарського

суду від 04.12.06р. для розгляду апеляційної скарги Державної податкової

інспекції у Ленінському районі м.Донецька призначена колегія суддів у складі:

судді Алєєвої І.В. (головуючий), судді Величко Н.Л., судді М”ясищева А.М.

          Фіксація судового процесу

здійснювалась за допомогою технічних засобів відповідно до ст. 41 Кодексу

адміністративного судочинства України.

           Перевіривши матеріали справи, заслухавши

пояснення представників сторін, Донецький апеляційний господарський суд  встановив.

    За результатами перевірки господарської

одиниці -магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1”, (АДРЕСА_1) з питання дотримання вимог

законодавства при здійснені розрахункових операцій у сфері готівкового обігу та

під час діяльності, ДПІ в Ленінському районі м. Донецька був складений акт

перевірки НОМЕР_2 (л.с. 39, 41), в якому, серед інших, зазначено про

встановлення порушень: постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 року

№ 700 “Про запровадження мінімальних цін на вітчизняні та імпортні алкогольні

напої” в частині реалізації алкогольних напоїв за цінами нижчими від

встановлених мінімальних цін на алкогольні напої, а саме реалізація горілки

„Пшенична” за ціною 4 грн. 50 коп. за пляшку; статті 6 Декрету Кабінету

Міністрів “Про акцизний збір” № 18-92 від 26 грудня 1992 року в частині

роздрібної торгівлі тютюновими виробами, а саме сигаретами „LD” за ціною 1 грн.

60 коп., за відсутністю у місці торгівлі засвідчених виробником або імпортером

копії чинної декларації про встановлені максимальні роздрібні ціни на тютюнові

вироби.

   На підставі зазначеного акту відповідачем

було прийняте рішення НОМЕР_1 (л.с. 14, 32) про застосування фінансових санкцій

у вигляді штрафу на підставі статті 17 Закону України “Про державне регулювання

виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних

напоїв та тютюнових виробів” № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року із змінами та

доповненнями (далі Закон), всього у розмірі 2700 грн., в тому числі:

-          у розмірі 1000 грн. - за роздрібну

торгівлю горілкою „Пшенична” за ціною 4 грн. 50 коп. за пляшку, тобто за ціною

нижчою від мінімальних цін;

-          у розмірі 1700 грн. - за роздрібну

торгівлю тютюновими виробами, а саме сигаретами „LD” за ціною 1 грн. 60 коп.,

за відсутністю у місці торгівлі засвідчених виробником копій чинних декларацій

про максимальні роздрібні ціни на тютюнові вироби, які продаються у такому

місці торгівлі.

 Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення

представників відповідача, суд встановив, що постанова місцевого господарського

суду відповідає нормам діючого законодавства і не підлягає скасуванню з  підстав, викладених в апеляційній скарзі з

огляду на наступне.

Відповідно

ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних

повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається

на відповідача.

Місцевий

господарський суд при прийнятті спірної постанови, дійшов обґрунтованого

висновку, що акт перевірки, на підставі якого було прийняте спірне рішення, не

може бути визнаний належним доказом встановлених порушень з огляду на

нижчевикладене.

Як

вбачається, в акті перевірки НОМЕР_2, на підставі якого прийняте спірне

рішення, зазначено про проведення перевірки господарської одиниці - магазину

„ІНФОРМАЦІЯ_1” (л.с.39). В графіку перевірок суб'єктів підприємницької

діяльності, що здійснюють діяльність в сфері торгівлі та громадського харчування

(на серпень 2004 року), складеного відповідачем, була передбачена перевірка ПП

ОСОБА_1 без визначення  конкретних

торгових об'єктів  (л.с. 25). У

посвідченні НОМЕР_6 (л.с. 29), виписаному головному державному податковому

інспектору Нестеренко Л. В., було зазначено про перевірку магазину

“ІНФОРМАЦІЯ_2”, розташованому за адресою -АДРЕСА_1, без зазначення його

належності відповідачу (підприємцю). В дозволі на право торгівлі, наданому

позивачу головним державним санітарним лікарем району 23.09.04р. вказано про

визначення міста торгівлі -  магазин

“ІНФОРМАЦІЯ_2”, розташований за адресою АДРЕСА_1 (л.с. 49).

До

матеріалів справи долучено реєстраційне посвідчення Бюро технічної

інвентаризації на  не житлові приміщення

за адресою: АДРЕСА_1 (л.с. 109-114), ліцензії на право роздрібної торгівлі

алкогольними напоями та тютюновими виробами було отримане підприємцем на місце

торгівельної діяльності -АДРЕСА_1, магазин (л.с. 37, 63-64, 115-116).

При

цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була засновником приватної

фірми "ІНФОРМАЦІЯ_1" (л.с. 53-56, 108), державна реєстрація якої була

скасована рішенням господарського суду Донецької області від 12.06.02р. по

справі № 39-515В (л.с. 50) у зв'язку з неподанням податкової звітності, а

10.12.02р. зазначене підприємство було знято з податкового обліку згідно

довідки ДПІ у Ленінському районі м. Донецьку (л.с. 65).

Таким

чином, судом першої інстанції при дослідженні наявних матеріалів справи було

обґрунтовано встановлено, що перевірка, проведена відповідачем 03.08.04р., в

магазині „ІНФОРМАЦІЯ_1”, що прилягає до магазину кіоску АДРЕСА_1 (як зазначено

в акті перевірки), але належність цього об'єкта приватному підприємцю ОСОБА_1

не встановлена.

Представник

заявника апеляційної скарги не заперечував під час апеляційного розгляду, що в

тексті акту перевірки НОМЕР_2, на підставі якого виносилось спірне рішення про

застосування фінансових санкцій, взагалі не була встановлена та зазначена

належність перевіряє мого об'єкта приватному підприємцю.

При

цьому, судовою колегією не приймаються до уваги посилання на ті обставини, що

факти проведення перевірки 3 серпня 2004 року саме торгової точки СПД ОСОБА_1

були встановлені в постанові господарського суду Донецької області № 41/121 від

1 червня 2006 року (л.с. 86-87), яка вступила в законну дію. Як вбачається з

матеріалів справи, в зазначеній постанові зазначено лише про проведення

перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері

готівкового та безготівкового обігу та перелічені порушення, зазначені в акті

перевірки. Обставини щодо проведення перевірки 3 серпня 2004 року саме спірної

торгової точки приватного підприємця ОСОБА_1 

-магазину чи кіоску „ІНФОРМАЦІЯ_1” або магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2” (як

вказано в посвідченні на перевірку) в зазначеному рішенні суду взагалі не

встановлювались (л.с.86).

Крім

зазначеного, судом першої інстанції обґрунтовано прийняті до уваги обставини,

що акт перевірки був складений в присутності ОСОБА_2, який в акті перевірки

визначений як продавець та, відповідно до примітки (л.с. 41), відмовився від

дачі пояснень по встановленим порушенням та підписання зазначеного акту

перевірки, про що посадовими особами відповідача був складений акт відмови від

підписання матеріалів перевірки (л.с. 40). При цьому докази перебування ОСОБА_2

в трудових або цивільних правовідносинах з позивачем в матеріалах справи

відсутні. З письмових пояснень позивача (л.с. 48) вбачається про відсутність

між ним та  фізичною особою ОСОБА_2

трудового договору. Довідкою  про

відсутність звітів по формі 1 ДФ щодо найманих працівників ОСОБА_1 відповідач

підтвердив пояснення позивача про відсутність відповідних правовідносин з

ОСОБА_2 (л.с. 67). При цьому, з письмових пояснень відповідача (л.с.117)

вбачається, що встановити особу продавця, що здійснювала продаж в магазині не

передбачається можливим, звіти ПП ОСОБА_1 про найманих працівників не здаються

до податкового органу з 2002 року. 

Відповідно

до пункту 54 Порядку заняття торгівельною діяльністю і Правил торгівельного

обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України

від 08.02.95р. № 108, здійснення перевірки проводиться службовою особою

відповідного органу в присутності особи, що здійснює продаж товарів.

Таким

чином, відповідачем не доведено проведення перевірки в присутності продавця

позивача, присутність на момент перевірки в магазині особи, що здійснювала

продаж товарів та реалізацію нею алкогольних та тютюнових виробів, що

обґрунтовано встановлено судом першої інстанції під час розгляду спору.

Крім

зазначеного, з акту перевірки, на підставі якого прийнято спірне рішення,

вбачається про його складення та підписання - 

Нестеренко Л.В., Михайловим А.Н. та Грідіною Г.Н.  на підставі посвідчень НОМЕР_6 та НОМЕР_7

(л.с.39, 41).

Статтею

11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” в редакції Закону №

3813-ХП від 24.12.93р. встановлені певні повноваження податкового органу як

контролюючого органу, який делегує надані Законом права, в тому числі право на

проведення необхідної перевірки, конкретним посадовим особам лише за своїм

наказом з подальшою видачею на його підставі посвідчення. Документом, який

підтверджує наявність повноваження на здійснення перевірки певного суб'єкта

підприємницької діяльності є тільки посвідчення, оформлене у відповідності з

вимогами, в тому числі Розпорядженням № 89-р „Про посвідчення на перевірку” від

20.05.97р., за вимогами якого працівникам податкового органу не дозволяється

приймати участь у перевірках без належним чином оформленого посвідчення. Як

вбачається з матеріалів справи, в наданому суду першої інстанції посвідчені

НОМЕР_6(л.с.29), виписаному на головного державного податкового інспектора

Нестеренко Л. В., зазначено  про

перевірку магазину “ІНФОРМАЦІЯ_2”, розташованого за адресою -АДРЕСА_1, без

зазначення належності вказаного  магазину

позивачу.

Місцевий

господарський суд за наявними матеріалами обґрунтовано встановив, що відповідач

не довів, що перевіряючи мали повноваження на проведення цієї перевірки,

складання  та підписання акту перевірки.

В

судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача не

заперечували, що посадові особи відповідача здійснювали перевірку на підставі

посвідчень, де об'єктом перевірки був визначений магазин „ІНФОРМАЦІЯ_2”, а не

магазин „ІНФОРМАЦІЯ_1”, як зазначено в акті перевірки, на підставі якого

прийняте спірне рішення про застосування фінансових санкцій.

З

огляду на вищезазначене, акт перевірки НОМЕР_2, прийнятий за результатами

перевірки позивача, не є належним доказом встановлених порушень відповідно до

статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, а рішення про

застосування фінансових санкцій, прийняте на підставі зазначеного акту

перевірки є неправомірним, оскільки 

відповідачем не доведено правомірність прийняття спірного рішення

відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України.

Згідно

ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом

повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Посилання

скаржника в апеляційній скарзі на постанову господарського суду Донецької

області від 07.06.06р. по справі № 41/121, в якому, на його думку, встановлені

всі інші обставини (підстави, порядок, повноваження на проведення перевірки) не

приймаються судовою колегією до уваги, оскільки в зазначеному судовому рішенні  лише вказано про проведення перевірки щодо

контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та

безготівкового обігу та зазначений перелік порушень, встановлених в акті

перевірки. Інші обставини, в тому числі обставини щодо проведення перевірки спірних

об'єктів (магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1”) 3 серпня 2004 року в зазначеній постанові

господарського суду взагалі не встановлювались (л.с.86-87).

Відповідно

до вимог ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в

адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили,

не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або

особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З

огляду на наведене, ствердження заявника апеляційної скарги щодо порушення судом

першої інстанції зазначеної норми є безпідставними, оскільки з зазначеної

постанови господарського суду Донецької області від 01.01.06р. у справі №

41/121 не вбачається встановлення судом фактичних обставин, що мають значення

для вирішення даного спору по справі № 37/169а. За вимогами ст.71 КАС України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги за

заперечення.

Висновок

місцевого господарського суду в оскарженій постанові стосовно того, що

відповідачу не надано право на застосування фінансових санкцій відповідно до

ст. 17 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.95р. „Про державне регулювання

виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних

напоїв та тютюнових виробів”, у зв'язку з чим при прийнятті спірного рішення

податковий орган  вийшов за межі своїх

повноважень, також є правомірним з огляду на наступні приписи чинного

законодавства.

Відповідно

до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах

щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень,  адміністративні суди

перевіряють, насамперед, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень, що

передбачені Конституцією та законами України.

За

приписами ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при

вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, їхні посадові і службові особи 

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно

до ст.  19  Конституції  

України   органи  державної 

влади  та  органи місцевого самоврядування,  їх посадові 

особи  зобов'язані  діяти 

лише  на  підставі, 

в  межах повноважень  та у спосіб, 

що передбачені Конституцією та законами України.

Як

встановлено статтею 17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і

обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів” № 481/95-ВР від 19.12.95р. рішення про стягнення штрафів, передбачених

частиною другою цієї статті, приймаються органом, який видав ліцензію на

право виробництва і торгівлі тютюновими виробами, а також  іншими органами виконавчої влади у межах їх

компетенції, визначеної законами України.

Такі

приписи містить також п.6 Порядку застосування 

фінансових   санкцій,   передбачених статтею 17  Закону України № 481/95-ВР "Про державне

регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затвердженого постановою КМУ від

02.06.03р. № 790.

За

статтею  15 Закону України „Про державне

регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів” органом, на який покладено функцію

видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами,  є Департамент з питань адміністрування

акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів, який

є самостійним функціональним підрозділом Державної податкової адміністрації

України з правами юридичної особи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів

України від 07.08.2001 № 940 "Про заходи щодо посилення державного

контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових

виробів та справлянням акцизного збору".

З

огляду положень Закону України "Про державну податкову службу в

Україні" вбачається, що на  ДПА

України,  державні  податкові адміністрації в Автономній

Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та державні податкові

інспекції в містах з районним поділом 

покладено виконання такої функції  

як застосування   у   випадках, передбачених законодавством,

фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності за  порушення 

законодавства  про  виробництво 

і  обіг спирту  етилового, 

коньячного,  плодового,  алкогольних 

напоїв і тютюнових виробів (п. 1 ч. 1 ст. 8, ст.9 вказаного

Закону). 

В той

же час на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах

у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконання

таких функцій не покладено (ст.10 вказаного Закону).

Як

вбачається, пунктом  16-1 ст. 10 Закону

України „Про державну податкову службу в Україні” державним податковим

інспекціям в районах, містах без районного поділу, районах у містах,

міжрайонним та об'єднаним державним податковим інспекціям надано право

здійснювати лише контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності,

які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних

цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких

тютюнових виробів.  Право на застосування

фінансових санкцій відповідно до Закону України „Про державне регулювання

виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних

напоїв та тютюнових виробів”  таким

податковим інспекціям не надано.

Ні в

апеляційній скарзі,  ні в судовому

засіданні  представник податкового органу

не навів правову норму, на підставі якої у нього є право на застосування

фінансових санкцій за порушення спеціального Закону України № 481/95-ВР

"Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного

і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

З

огляду на вищевикладене, не приймаються до уваги посилання скаржника в

апеляційній скарзі на чисельні листи РУ ДААК у Донецькій області (НОМЕР_3,

НОМЕР_4, НОМЕР_5) в підтвердження компетенції районних податкових інспекцій

щодо застосування штрафних санкцій на підставі Закону України „Про державне

регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, внаслідок того, що зазначені листи не

мають сили нормативно-правового акту. При цьому зазначені листи в матеріалах

справи відсутні, а лист РУ ДААК у Донецькій області НОМЕР_5, наявний в

матеріалах справи, був направлений позивачу у 2006 році, вже після прийняття спірного

рішення, за яким до позивача застосовані фінансові санкції (л.с.81-82).

В

статті 17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту

етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” №

481/95-ВР від 19.12.95р. окремо визначено, що рішення про стягнення штрафів,

передбачених частиною другою цієї статті приймаються органом, який видав

ліцензію на право виробництва і торгівлі тютюновими виробами та  „іншими органами виконавчої влади у межах їх

компетенції, визначеної законами України”.

Лист

ДПА України № 6506/7/21-0917 від 14.04.04р., на який посилається відповідач не

є нормативно-правовим актом та має роз'яснювальний характер, посилання

податкового органу на зазначений документ не приймаються судовою колегією до

уваги з огляду на ст.9 КАС України. При цьому, з матеріалів справи вбачається,

що під час розгляду спору судом першої інстанції, податковий орган на

зазначений лист взагалі не посилався, як не послався на них і в апеляційній

скарзі, а надав заперечення усно, в судовому засіданні апеляційної інстанції.

В

матеріалах справи відсутні докази неможливості прийняття рішення про

застосування фінансових санкцій саме органом, який видав ліцензію. Представник

відповідача під час апеляційного розгляду надав усні пояснення стосовно того,

що в спірних правовідносинах матеріали перевірки до відповідного органу, що

видав ліцензію приватному підприємцю ОСОБА_1 не направлялись і, відповідно,

саме з цього приводу до податкового органу не надходила будь-яка інформація з Регіонального

Управління ДААК ДПА України в Донецькій області.

В

статті 17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту

етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” №

481/95-ВР від 19.12.95р., в тому числі в частині 4 зазначеної норми законодавчо

не відокремлені та не визначені випадки, коли саме рішення про застосування

фінансових санкцій приймаються органом, що видав ліцензію, а коли іншим органом

виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

В

даному випадку заявник апеляційної скарги в порядку п.2 ст.71 КАС України не

довів, що в спірних правовідносинах саме податковий орган, а не орган, що видав

ліцензію, повинен був в межах законодавчо визначеної компетенції  прийняти на підставі матеріалів перевірки

рішення про застосування фінансових санкцій.

Крім

цього, слід визначити наступне. З розрахунку фінансових санкцій (арк. справи

33-34), наданих відповідачем вбачається, що фінансові санкції  у вигляді штрафу у розмірі 2700 грн. були застосовані

відповідачем виходячи зі:

-          100 % вартості отриманої партії

товару, розрахованої з мінімальної роздрібної ціни наявних у суб'єкта

підприємницької діяльності алкогольних напоїв, але не менш ніж 1000 грн. -

частина 2 статті 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і

обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів” № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року із змінами та доповненнями;

-          200 % вартості отриманої партії

товару, але не менше 1700 грн. за роздрібну торгівлю тютюновими виробами за

відсутністю засвідчених виробником копій чинних декларацій про максимальні

роздрібні ціни на тютюнові вироби - стаття 17 Закону України “Про державне

регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів”.

Як

вбачається з матеріалів справи, а також встановлено місцевим господарським

судом під час судового розгляду, до акту перевірки не додано жодного додатку,

складеного за встановленою формою, що підтверджували б встановлені в акті

порушення. При цьому,  за письмовими

поясненнями від 09.11.06р. відповідач 

підтвердив відсутність таких доказів посилаючись на  неможливість їх отримання (л.с.117).

Відповідно

до вимог ст.17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу

спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів” № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року із змінами та доповненнями; на

підставі якої до позивача застосовані штрафні санкції, розмір штрафних санкцій

за порушення норм вказаного Закону розраховується виходячи з вартості отриманої

партії товару. 

Враховуючи

ненадання відповідачем доказів встановлених порушень (описів наявних в магазині

алкогольних напоїв та тютюнових виробів, документів підтверджуючих продаж та

придбання горілки „Пшенична” за ціною 4 грн. 50 коп. та сигарет „LD” за ціною 1

грн. 60 коп.) та зазначення ним в акті перевірки про не оприбуткування

реалізованого товару в магазині, податковий орган взагалі не довів наявність в магазині

позивача алкогольних напоїв та тютюнових виробів та не визначив вартість партії

наявних в магазині товарів.

Виходячи

з зазначеного, застосування до позивача штрафних санкцій з боку податкового

органу за спірним рішенням на підставі ст.17 Закону України № 481/95-ВР,

необхідною умовою розрахунку яких повинна бути визначена вартість отриманої

партії товару, є безпідставним.

Згідно

з п.1 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної

інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної

скарги. З огляду на вищезазначене, постанова господарського суду Донецької

області від 09.11.06р. (повний текст складено 10.11.06р.) у справі № 37/169а з

підстав, заявлених в апеляційній скарзі зміні чи скасуванню не підлягає.

          Керуючись ст.103, п.1-3 ст. 160,

ст.ст. 167, 195-196, п.1 ст.198, ст.200, п.1 ст.205, ст..206, п.5 ст.254

Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 та п.7 розділу VІІ

“Прикінцевих та перехідних положень” Кодексу адміністративного судочинства

України у редакції Закону України  №

2953-ІУ від 6 жовтня 2005 року, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну

скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька на

постанову господарського суду  Донецької

області від 09.11.06р. (повний текст складено 10.11.06р.)  по справі № 37/169а -залишити без

задоволення.

          Постанову господарського суду

Донецької області від 09.11.06р. (повний текст складено 10.11.06р.) по справі №

37/169а -залишити без змін.

          Ухвала суду  апеляційної інстанції набирає законної сили з

моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду

України   протягом одного місяця з дня її

складення в повному обсязі.

           Ухвала  складена в повному обсязі  18.12.2006 року.

Головуючий:          І.В. 

Алєєва

Судді:           Н.Л. 

Величко

          А.М. 

М'ясищев