Постанова

від 02.10.2013 по справі 802/3520/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 жовтня 2013 р. Справа № 802/3520/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кошевого Богдана Анатолійовича

представника позивача: Грищука Б.А.

представників відповідача: Бабія Р.В., Бегус Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства "Будімідж"

до: Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004182200 від 30.07.2013 року

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство "Будімідж" (далі - ПП "Будімідж", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення..

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Будімідж" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Теренс Груп", ТОВ "Компанія "Тег", ТОВ "Віпбудпром" за вересень 2012 року складено акт від 18.07.2013р. № 2420/22-06/30957686, в якому зафіксовані порушення ПП "Будімідж" п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 26003 грн., а саме в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму ПДВ 26003 грн.

На підставі даного акту перевірки, Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004182200 від 30.07.2013 року, яким збільшено ПП "Будімідж" суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 26003 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 6501 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та просить скасувати. Також позивач не погоджується із діями податкового органу, вчиненими при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, та просить визнати їх протиправними.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та пояснення, надані у судових засіданнях, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, з підстав, викладених у письмових запереченнях від 01.10.2013р. (а.с. 149-157), в яких зазначено, що Вінницька ОДПІ, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, в період з 16.07.2013 року по 17.07.2013 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю Вінницької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Будімідж" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Теренс Груп", ТОВ "Компанія "Тег", ТОВ "Віпбудпром" за вересень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 18.07.2013р. № 2420/22-06/30957686 (надалі - акт перевірки) (а.с. 18-31).

Перевіркою встановлено порушення ПП "Будімідж" п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 26003 грн., а саме в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму ПДВ 26003 грн.

30 липня 2013 року на підставі акту перевірки Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004182200, яким збільшено ПП "Будімідж" суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 26003 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 6501 грн.

Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.

Так, матеріалами перевірки встановлено, що згідно з поданим ПП "Будімідж" до Вінницької ОДПІ додатком 5 до податкової декларації з податку на додану вартість до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ по операціям з постачальником ТОВ "Віпбудпром" за вересень 2012 року в розмірі 26002,98 грн.

На підтвердження здійснення вказаних операцій ПП "Будімідж" під час перевірки були надані документи отримані від ТОВ "Віпбудпром" за вересень 2012 року, а саме: договори підряду, локальні кошториси, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні, які підписано директором ТОВ "Віпбудпром" - ОСОБА_4

На думку відповідача, наявність у ПП "Будімідж" податкових накладних, отриманих від ТОВ "Віпбудпром" за вересень 2012 року, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту, так як, ТОВ "Віпбудпром" не знаходиться за своїм місцезнаходженням, відсутні факти реального здійснення ним господарських операцій, крім того, з пояснень гр. ОСОБА_4 слідує, що вона не причетна до здійснення господарської діяльності ТОВ "Віпбудпром".

Таким чином, з урахування вищевикладеного, посадова особа Вінницької ОДПІ, яка здійснювала перевірку, дійшла висновку, що правочини вчинені між позивачем та ТОВ "Віпбудпром" є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків, не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, а отже, сума коштів сплачена за їх виконання не може відноситись до складу податкового кредиту.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Так, згідно із пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом.14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм слідує, що для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.

Отже, таке право виникає у разі підтвердження товарності операції відповідними первинними документами.

В ході розгляду справи судом досліджено питання товарності операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Віпбудпом", реальність яких підтверджено належними доказами, серед яких: укладені належним чином між ТОВ "Віпбудпом" та ПП "Будімідж" договори підряду на здійснення ремонтних робіт №№ 77/1, 77/2, 77/3, 77/4 від 15.08.2012р., № 80/1 від 03.09.2012р. та № 82/1 від 11.09.2012р. (а.с. 33, 34, 38, 42, 46, 50); акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) №№ 117, 118 від 03.09.2012р. (а.с. 54); акти прийняття виконаних будівельних робіт за вересень 2012 року № 121 від 05.09.2012р., № 120 від 04.09.2012р., № 122 від 05.09.2012р., № 119 від 04.09.2012р., № 123 від 21.09.2012р. (а.с. 55-56, 57-58, 59-60, 61-62, 63-64); податкові накладні №№ 39, 40 від 03.09.2012р., №№ 41, 42 від 04.09.2012р., № 43 від 05.09.2012р., № 44 від 06.09.2012р., № 45 від 21.09.2012р. (а.с. 65, 66, 67, 68).

Факт оплати наданих послуг, на підставі договорів підряду на здійснення ремонтних робіт, укладених між ТОВ "Віпбудпом" та ПП "Будімідж", підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1072 від 15.10.2012р., згідно якого, ПП "Будімідж" перераховано ТОВ "Віпбудпом", за виконання робіт за вересень 2012 року, 156017,90 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 26002,98 грн. (зв. бік а.с. 68).

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу є, зокрема, постанова Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинене контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином первинними документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин підприємства позивача по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ "Віпбудпом", а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

На підтвердження подальшої реалізації послуг отриманих від ТОВ "Віпбудпом", позивачем долучено до матеріалів адміністративної справи: договори підряду, укладені між ПП "Будімідж" та ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика", № 228/4 від 23.12.2011р. (а.с. 69), № 66/2 від 09.04.2012р. (а.с. 70), 101/2 від 06.06.2012р. (а.с. 71), № 124/5 від 10.07.2012р. (а.с. 77), № 154/18 від 27.08.2012р. (а.с. 83), № 154/16 від 27.08.2012р. (а.с. 88), № 163/5 від 07.09.2012р. (а.с. 93), згідно яких, ПП "Будімідж" зобов`язувалось здійснити на користь ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" ремонтні та будівельні роботи, частина яких замовлялась позивачем у ТОВ "Віпбудпом" та виконувалась останнім; актами здачі прийняття робіт (надання послуг) №№ 316, 317 від 03.09.2012 року (а.с. 97, 98), актами прийняття виконання будівельних робіт за вересень 2012 року № 79 від 07.09.2012р. (а.с. 100-101), № 78 від 07.09.2012р. (а.с. 105-108), № 77 від 07.09.2012р. (а.с. 112-113), б/н від 07.09.2012р. (а.с. 117-118), № 82 від 25.09.2012р. (а.с. 121-122); податковими накладними №№ 2, 3 від 03.09.2012р. (а.с. 124, 125), №№ 11, 12, 13, 15 від 07.09.2012р. (а.с. 126, 127, 128, 129), № 42 від 25.09.2012р.

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 18.07.2013р. № 2420/22-06/30957686 щодо відсутність ТОВ "Віпбудпом" за місцезнаходження, що стало підставою для висновку відповідача, що договори підряду, укладені ТОВ "Віпбудпом" є нікчемними.

У даному випадку слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустили його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності ТОВ "Віпбудпом" не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ "Віпбудпом" відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ "Віпбудпом" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіряємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Віпбудпом".

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З урахуванням усього вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскільки висновки, викладені в акті перевірки від 18.07.2013р. № 2420/22-06/30957686, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а, отже, і прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення № 0004182200 від 30.07.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Одночасно суд звертає увагу, що позивачем оскаржуються дії Вінницькою ОДПІ, які полягають у визначенні заниження податку на додану вартість в сумі 26003 грн., результат яких знайшов своє відображення у прийнятому податковим органом податковому повідомленню - рішенню № 0004182200 від 30.07.2013 року, яке також визначено позивачем як предмет оскарження. При оскарженні відповідного рішення, суд перевіряє правомірність дій щодо його прийняття, тобто щодо встановлення виявлених під час перевірки порушень і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує дане рішення.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у визначенні заниження податку на додану вартість в сумі 26003 грн. не відповідають матеріально-правовим способам захисту порушеного права, оскільки в даному випадку результатом вчинених дій стало прийняття податкового повідомлення-рішення № 0004182200 від 30.07.2013 року, оскаржуючи яке в повній мірі позивачем реалізовується право на судовий захист та виявляється можливість у відновленні порушених прав та інтересів в даних правовідносинах.

Тому, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Вінницької ОДПІ задоволенню не підлягають.

При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги в цій частині знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

В свою чергу, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами твердження позивача щодо протиправності дій відповідача, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вище переліченим вимогам, а отже є протиправним та підлягає скасуванню

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог статті 94 КАС України, частиною першою якої передбачено, що у випадку, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч.3 ст. 94 КАС України).

У відповідності до п.п.3 п.9 розділу 5 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання. Водночас п.19. Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та /або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0004182200 від 30 липня 2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Будімідж" (21017, м. Вінниця, вул. Гонти, 37, код ЄДРПОУ 30957686, р/р № 26002171098 в ВАТ "Райффайзен банк Аваль" м. Київ, МФО 380808) судові витрати в сумі 162 грн. 50 коп. (сто шістдесят дві гривні 50 копійок) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна