Ухвала

від 13.11.2013 по справі 802/3520/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3520/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Лукашик М.О.

представника позивача: Грищука Б.А.

представника відповідача (апелянта): Бабія Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Будімідж" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2013 року приватне підприємство «Будімідж» (ПП «Будімідж») звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними дії відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2013 року №0004182200.

02 жовтня 2013 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Вінницькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Будімідж» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Теренс Груп», з ТОВ «Компанія «Тег», з ТОВ «Віпбудпром» за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 18 липня 2013 року №2420/22-06/30957686.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 26003 грн., а саме в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму ПДВ 26003 грн.

На підставі акта перевірки, 30 липня 2013 року Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0004182200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 26003 грн. - основного платежу та застосовано штрафну санкцію у розмірі 6501 грн.

Не погодившись з таким рішенням та діями відповідача при його прийнятті позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак вимога про визнання дій відповідача протиправними є безпідставною.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що у вересні 2012 року ПП «Будімідж» мало взаємовідносини з ТОВ «Віпбудпом» по договорам підряду на здійснення ремонтних робіт.

Факт здійснення господарських операцій між ПП «Будімідж» та ТОВ «Віпбудпом» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, актами прийняття виконаних будівельних робіт, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ПП «Будімідж» та ТОВ «Віпбудпом».

Крім того, на підтвердження подальшої реалізації послуг отриманих позивачем від ТОВ "Віпбудпом" в матеріалах справи містяться наступні документи: договори підряду, укладені між ПП "Будімідж" та ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика", згідно яких, ПП "Будімідж" зобов`язувалось здійснити на користь ПАТ "Вінницька кондитерська фабрика" ремонтні та будівельні роботи, частина яких замовлялась позивачем у ТОВ "Віпбудпом" та виконувалась останнім; актами здачі прийняття робіт (надання послуг), актами прийняття виконання будівельних робіт за вересень 2012 року, податковими накладними.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо збільшення позивачу податку на додану вартість.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача, які полягають у прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки при оскарженні відповідного рішення, суд перевіряє правомірність дій щодо його прийняття, тобто щодо встановлення виявлених під час перевірки порушень і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує дане рішення.

Тобто, в даному випадку позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача не відповідають матеріально-правовим способам захисту порушеного права, а відтак не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 листопада 2013 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.