Постанова

від 09.10.2013 по справі 826/14737/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/267

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 жовтня 2013 року 16:49 № 826/14737/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДШОТ" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2013 № 0000882250, № 0000892250, за участі представників сторін:

представник позивача Євчук Ю.В.;

представник позивача Циганенко С.В.;

представник відповідача Ярошинський І.М.;

свідок ОСОБА_4,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДШОТ" (далі - позивач, ТОВ "ЕДШОТ") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2013 № 0000882250, № 0000892250 (далі - ППР № 0000882250, ППР № 0000892250).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2013 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14737/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2013 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/14737/13-а і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЕДШОТ" (ідентифікаційний код 36862361) зареєстровано 10.12.2009 Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією за № 10671020000014834.

ТОВ "ЕДШОТ" взято на податковий облік в ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва ДПС за № 20802 від 03.02.2010 та перебуває на обліку у ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100299700 (форма № 2-ПДВ) від 05.02.2010 ТОВ "ЕДШОТ" є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 368623626533).

Основним видом діяльності позивача відповідно до КВЕД є: 58.19 Інші види видавничої діяльності; 60.10 Діяльність у сфері радіомовлення; 59.11 Виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; 77.40 Лізинг інтелектуальної власності та подібних продуктів, крім творів, захищених авторськими правами; 18.12 Друкування іншої продукції; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 73.11 Рекламні агентства; 59.12 Компонування кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг; 61.30 Діяльність у сфері супутникового електрозв'язку; 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.; 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв'язку; 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 17.23 Виробництво паперових канцелярських виробів; 59.20 Видання звукозаписів; 69.10 Діяльність у сфері права; 60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення; 74.20 Діяльність у сфері фотографії; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок; 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну; 82.91 Діяльність агентств зі стягування платежів і бюро кредитних історій.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва ДПС на підставі наказу № 1003 від 16.05.2013 та направлення на перевірку № 1069 від 17.05.2013, згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ЕДШОТ" з питань взаємовідносин з ТОВ "Рафіас-М" (код за ЄДРПОУ 34867282) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 22.05.2013 № 1648/22-520/36862361 (далі - Акт перевірки від 22.05.2013 № 1648/22-520/36862361).

За результатами перевірки, на думку податкового органу, встановлено, що операції між позивачем та ТОВ "Рафіас-М" фактично не відбувались, а тому позивач не мав відображати у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаного контрагента-постачальника. У зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0000882250, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 355 108,00 грн. (за основним платежем - 284 086,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 71 022,00 грн.), та прийнято ППР № 0000892250, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 317 391,00 грн. (за основним платежем - 253 913,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63 478,00 грн.).

Позивач, не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся за їх скасуванням до суду.

Податковим органом, без наявних на те повноважень, зроблено припущення про встановлення відсутності надання робіт з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів та укладення угоди без мети настання реальних наслідків. Без аналізу первинних документів та фактичних обставин зроблено висновок про те, що відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

На підставі низки припущень податковий орган дійшов висновку, що задекларований ТОВ "ЕДШОТ" податковий кредит сформований за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Рафіас-М" в розмірі 253 913,00 грн., повинен бути зменшений до 0 грн., в тому числі по періодах:

- за січень 2012 року в розмірі - 5 431,00 грн.

- за лютий 2012 року в розмірі - 22 818,00 грн.

- за березень 2012 року в розмірі - 9 551,00 грн.

- за квітень 2012 року в розмірі - 1 752,00 грн.

- за травень 2012 року в розмірі - 8 858,00 грн.

- за червень 2012 року в розмірі - 22 107,00 грн.

- за липень 2012 року в розмірі - 8 418,00 грн.

- за серпень 2012 року в розмірі - 51 285,00 грн.

- за вересень 2012 року в розмірі - 29 775,00 грн.

- за жовтень 2012 року в розмірі - 5 318,00 грн.

- за листопад 2012 року в розмірі - 65 295,00 грн.

- за грудень 2012 року в розмірі - 10 912,00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов, використавши інформацію ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС, яку отримав в порядку, не передбаченому ПК України.

Також у якості доказу було використано висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Рафіас-М" ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС від 15.03.2013 № 211/3-22-30-34867282, згідно якого ТОВ "Рафіас-М" має ознаки фіктивності, а саме: відсутність підприємства за місцезнаходженням, на підприємстві відсутні наймані працівники та виробничі потужності.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов до помилкового висновку, що не підтверджено отримання ТОВ "ЕДШОТ" робіт з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів від ТОВ "Рафіас-М" в перевіряємому періоді, а правочини, укладені ТОВ "ЕДШОТ" з вказаним контрагентом, не спричинили реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

У той же час під час розгляду справи судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців контрагент позивача знаходиться за своїм місцезнаходженням. Відтак, сумнівною є неможливість провести зустрічну перевірку. Інших доводів і доказів нереальності господарських операцій позивача у відповідача немає.

Відтак, наданий суду доказ - Акт перевірки позивача, сформовано бездоказово. Висновок про невідповідність первинних документів про надання робіт з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів ТОВ "Рафіас-М" зроблено безпідставно.

Суд вважає дані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), зокрема у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"№509-XII від 04.12.1990 року).

З наведеного чітко вбачається, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також судом взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договір, укладений між позивачем і його контрагентом, нереальними господарськими операціями, зазначив інформацію, яка не відповідає дійсності та не підтверджена належними доказами.

Разом з тим, суд зауважує, що також перевіряючі вдалися до невластивих податковому органу функцій оцінки господарської діяльності підприємства, що призвело до порушення прав позивача. Акт перевірки не містить логічно ув'язаного зв'язку між отриманою інформацією про відсутність будь-яких засобів та кінцевою метою, спрямуванням дій на правомірну або протиправну мету.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення позивачем господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є необґрунтованими тому, що чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних не обумовлені наявністю матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Суд, керуючись ч.1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з п.1.1 ст. 1 ПК України, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно п.75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Проаналізувавши зміст Акту перевірки, суд встановив, що висновки про відсутність господарської операції відповідача є необґрунтованими, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - є нереальними господарськими операціями.

Як вбачається з Акту перевірки від 22.05.2013 № 1648/22-520/36862361, у період січень - грудень 2012 року ТОВ "ЕДШОТ" сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Рафіас-М" в розмірі 253 913,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за вищевказаний період ТОВ "Рафіас-М" (Виконавець) та ТОВ "ЕДШОТ" (Замовник) було укладено договір про надання послуг № 010910 від 01.09.2011 з додатками до нього (Т. 1, арк. 33 - 36, 143 - 146, 152 - 155, 161 - 162, 168 - 171, 177 - 180, 186 - 189, 195 - 198, 204, 206 - 209, 211 - 214, 226 - 229, 238 - 241, 247 - 249; Т. 2, арк. 5 - 8, 14 - 17, 29 - 33, 41 - 44, 50, 53, 56 - 59, 65 - 68, 74 - 77, 83 - 86, 92 - 93, 98 - 101, 107 - 110, 116 - 119, 125 - 128, 134 - 137, 143 - 148), згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання за замовленнями та за рахунок Замовника виконувати роботи з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів, а також роботи, пов'язані зі створенням творів або обробкою наданих Замовником відеоматеріалів, візуальних або аудіовізуальних творів, а також своєчасно передавати результати робіт Замовникові, а Замовник зобов'язується своєчасно приймати виконані роботи та оплачувати їх вартість, що встановлена цим Договором.

Суд зауважує, що серед умов договору відсутні положення, які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, або спрямовані на заволодіння майном держави у дохідній частині бюджету.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

На виконання умов вищевказаного договору, факт надання робіт з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів було оформлено та підтверджено актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактурами (Т. 1, арк. 37 - 68, 142, 151, 160, 167, 176, 185, 194, 203, 205, 210, 225, 237, 246; Т. 2, арк. 4, 13, 28, 40, 49, 52, 55, 64, 73, 82, 91, 97, 106, 115, 124, 133, 142), ТОВ "Рафіас-М" було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 253 913,00 грн. (Т. 1, арк. 69 - 100), копії яких наявні в матеріалах справи, що також не заперечувалось податковим органом при проведенні перевірки.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_4, який обіймав посаду директора ТОВ "Рафіас-М" на момент вчинення спірних операцій, підтвердив реальність операцій та факт підписання первинних документів, наявних в матеріалах справи.

Слід зазначити, що в акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагента позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Судом не встановлено та відповідач не надав доказів на підтвердження факту анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача на момент укладення договору та видачі податкових накладних.

Отримані позивачем роботи з маркетингового і рекламного обслуговування, інформаційні послуги, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів призначені були не для власних потреб позивача, а для подальшого надання замовникам позивача, що і являється основним видом господарської діяльності ТОВ "ЕДШОТ". Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалась господарська діяльність з організацій та проведення циклу конференцій, та на підставі виписаних накладних своїм контрагентам позивачем було сформовано та відображено податкові зобов'язання з ПДВ. При цьому, подальша реалізація отриманих позивачем від ТОВ "Рафіас-М" робіт з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних кампаній та Інтернет сайтів іншим контрагентам підтверджується належними доказами, наявними у справі рахунками-фактурами, актами надання послуг, податковими накладними, виписками по рахунку (Т. 1, арк. 147 - 150, 156 - 159, 163 - 166, 172 - 175, 181 - 184, 190 - 193, 199 - 202, 215 - 224, 230 - 236, 242 - 245, 250; Т. 2, арк. 1 - 3, 9 - 12, 18 - 27, 34 - 39, 45 - 48, 51, 54, 60 - 63, 69 - 72, 78 - 81, 87 - 90, 94 - 96, 102 - 105, 111 - 114, 120 - 123, 129 - 132, 138 - 141, 149 - 153).

Отже, податкові зобов'язання підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що підтверджують факт здійснення відповідних господарських операцій.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату поставки товару та надання робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар та отримані послуги до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов'язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення).

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, такою особою є підприємство (установа, організація), але не її керівник. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні питання про недійсність податкової накладної.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Господарська діяльність ТОВ "Рафіас-М" на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, він був платником податку, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем, контрагент якого на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, мав оформлений договір, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими ним податковими накладними, правомірно сформовано та задекларовано податковий кредит.

При цьому, хоча сам факт оплати вже є достатньою та правомірною підставою для формування на підставі податкових накладних податкового кредиту, суд вважає за необхідне зазначити, що сукупність досліджених під час розгляду справи вищенаведених документів за відносинами позивача з його безпосереднім контрагентом, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, у взаємозв'язку з наведеним - договір і первинні документи щодо подальшої реалізації наданих позивачу послуг, не дають підстав для висновку про нездійснення операцій надання послуг позивачу, щодо яких була здійснена оплата у січні - грудні 2012 року, або здійснення операцій без мети використання їх результатів у власній господарській діяльності позивача, та відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували виконання спірних операцій. Підтвердження фактичного руху послуг по ланцюгу зазначених ДПІ осіб вказує, крім іншого, на спрямованість угоди на реальне настання наслідків, передбачених зазначеними вище угодами, та зв'язок здійсненої оплати з господарською діяльністю позивача.

Вищезгадані податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з відомостями первинних/платіжних документів.

Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій (здійсненої передоплати) з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту надання послуг, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку ТОВ "Рафіас-М" не є підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за фактом оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд враховує той факт, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагента, його посадових осіб, а також контрагента позивача (його посадових осіб), з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певного підприємства та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків, яка б набрала законної сили.

Також, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора ТОВ "ЕДШОТ" на укладення угоди, спрямованої на ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою.

В контексті викладених в Акті перевірки доводів ДПІ щодо фіктивності ТОВ "Рафіас-М", фіктивності правочину, укладеного між цією юридичною особою та позивачем, суд також зазначає, що під час розгляду справи з боку ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 ГК України ("Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання"), яким би встановлювалась реєстрація учасників спірних операцій, на підроблені, втрачені документи або реєстрація на підставних осіб, на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Також, слід додати, що під час розгляду справи не надано доказів проведення в рамках кримінальної справи або ініційованої ДПІ в порядку ст. 84 ПК України експертизи щодо можливої підробки підписів на первинних документах по операціях з оплати поставки відповідних матеріалів та меблів, що свідчить про відсутність підстав для висновку про юридичну дефектність угод, первинних документів, податкових накладних по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Рафіас-М" та підставою для висновку про вчинення позивачем та його контрагентом порушень податкового законодавства.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Окрім того, під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо визнання судом фіктивними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто їх вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом .

Посилання представника відповідача на ту обставину, що посадові особи контрагента позивача виступали від імені підприємства, не усвідомлюючи юридичних наслідків своїх дій, не свідчить про нікчемність чи то безтоварність правочинів.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що ППР № 0000882250 та ППР № 0000892250, прийняті за результатами даних перевірок, не відповідають вимогам чинного законодавства, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування ППР № 0000882250 та ППР № 0000892250 обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню. Відтак, позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДШОТ" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30.05.2013 № 0000882250.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30.05.2013 № 0000892250.

4. Присудити з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДШОТ" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова