Ухвала

від 13.10.2014 по справі 826/14737/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/800/6868/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2013

у справі № 826/14737/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДШОТ»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДШОТ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30.05.2013 № 0000882250, № 0000892250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕДШОТ» з питань взаємовідносин з ТОВ «Рафіас-М» за період з 01.01 по 31.12.2012, складено акт № 1648/22-520/36862361 від 22.05.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 138.1.1 п. 138.1 , п. 138.2 ст. 138 , п. 138.7 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 284 086 грн., в т.ч.: за І квартал 2012 року на суму 39 689 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 86 989 грн., за ІІІ квартали 2012 року на суму 180 940 грн., за 2012 рік на суму 284 086 грн.; п. п. 198.1 , 198.2 , 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України , в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 253 913 грн. за січень-грудень 2012 року.

На підставі результатів проведеної перевірки, 30.05.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000882250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 355 108 грн., в т.ч.: 284 086 грн. основного платежу та 71 022 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000892250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 317 391 грн., в т.ч.: 253 913 грн. основного платежу та 63 478 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що 01.09.2011 між ТОВ «ЕДШОТ» (замовник) та ТОВ «Рафіас-М» (виконавець) укладено договір № 010910, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання за замовленнями та за рахунок замовника виконувати роботи з маркетингового і рекламного обслуговування, надання інформаційних послуг, консультування, проведення маркетингових досліджень, розробки рекламних компаній та Інтернет сайтів, а також роботи, пов'язані зі створенням творів або обробкою наданих замовником відеоматеріалів, візуальних або аудіовізуальних творів, а також своєчасно передавати результати робіт замовникові, а замовник зобов'язується своєчасно приймати виконані роботи та оплачувати їх вартість, що встановлена цим договором.

Факт виконання умов договору судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, рахунками-фактури, додатковими угодами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено в судовому порядку, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на виконання робіт були у позивача в наявності та надані для перевірки; договір, укладений між позивачем та контрагентом про надання послуг не був визнаний недійсним в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.1, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Рафіас-М», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом.

Зважаючи на вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний