Ухвала

від 21.01.2014 по справі 826/14737/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14737/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДШОТ» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДШОТ» (далі - Позивач, ТОВ «ЕДШОТ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2013 року №0000882250, №0000892250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ТОВ «Рафіас-М» договору, на підставі якого ТОВ «ЕДШОТ» було сформовано податковий кредит, а також зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у травні 2013 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі на підставі наказу від 16.05.2013 року №1003 та направлення на перевірку від 17.05.2013 року №1069 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕДШОТ» з питань взаємовідносин з ТОВ «Рафіас-М» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 284 086,00 грн.; п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 253 913,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 22.05.2013 року №1648/22-520/36862361. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 30.05.2013 року: форми «Р» №0000882250, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 355 108,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 284 086,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 71 022,00 грн.); форми «Р» №0000892250, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 317 391,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 253 913,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 63 478,00 грн.)

Вирішуючи питання про реальність укладеного між контрагентами договору, суд першої інстанції вірно встановив, що між ТОВ «ЕДШОТ» (Замовник) та ТОВ «Рафіас-М» (Виконавець) укладено договір №010910 від 01.09.2011 року (далі - Договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання за замовленнями та за рахунок Замовника виконувати роботи з маркетингового і рекламного обслуговування, наданню інформаційних послуг, консультуванню, проведенню маркетингових досліджень, розробці рекламних компаній та Інтернет сайтів, а також роботи, пов'язані зі створенням творів або обробкою наданих Замовником відеоматеріалів, візуальних або аудіовізуальних творів (надалі - «Твори»), а також своєчасно передавати результати робіт Замовникові, а Замовник зобов'язується своєчасно приймати виконані роботи та оплачувати їх вартість, що встановлена цим Договором.

Згідно п. 1.2 Договору перелік робіт, виконання яких доручається Виконавцеві згідно з положенням цього Договору, найменування та інші характеристики Творів, вартість та строки виконання робіт, обмеження, щодо відчуження чи використання окремих авторських або суміжних прав на використання Творів (їх окремих елементів чи складових частин) узгоджуються Сторонами шляхом підписання відповідних Додатків до цього Договору. Додаток до цього Договору, що підписаних повноважними представниками обох Сторін та скріплений їх печатками, є невід'ємно складовою частиною цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що належне виконання робіт Виконавцем, а також прийняття результатів робіт та узгодженої кількості примірників Творів Замовником підтверджується Актами приймання-передачі, які підписуються Замовником протягом 3 (три) робочих днів після отримання від Виконавця письмового повідомлення про завершення робіт, що передбачені кожним з Додатків до цього Договору та підписаних Виконавцем двох примірників такого Акту. Результати робіт, що виконані зусиллями Виконавця згідно цим Договором (Додатком до нього), вважаються прийнятими у повному обсязі Замовником з моменту підписання Акта приймання-передачі.

Винагорода Виконавця за виконання робіт, що передбачені цим Договором, узгоджується Сторонами окремо для кожного замовлення та визначається у відповідному Додатку до цього Договору. Замовник перераховує Виконавцю винагороду на підставі рахунку-фактури протягом 5 банківських днів після підписання Сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт (п.п. 5.1, 5.2 Договору).

Виконання Договору, на обґрунтовану думку суду, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 37-68), податкових накладних (т. 1 а.с. 69-100), рахунків-фактур (т. 1 а.с. 142, 151, 160 ,167, 176, 185, 194, 203, 205, 210, 225, 237, 246; т. 2 а.с. 4, 13, 40, 49, 55, 64, 73, 82, 91, 97, 106, 115, 124, 133, 142); додаткових угод (т. 1 а.с. 143, 152, 161, 168, 177, 186, 195, 204, 206, 211, 226, 238, 247; т. 2 а.с. 5, 14, 41, 50, 56, 65, 74, 83, 92, 98, 107, 116, 125, 134, 143).

При цьому, факт використання отриманих Позивачем у ТОВ «Рафіас-М» послуг підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання нікчемним укладеного Позивачем з ТОВ «Рафіас-М» Договору немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемною угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, Відповідачем не подано жодних доказів набрання законної сили вироком суду щодо наявності у посадових осіб Позивача відповідного умислу.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладеного з ТОВ «Рафіас-М» Договору, податковий орган зазначив неможливість проведення зустрічної звірки останнього.

Однак, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд м. Києва, факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента. Крім того, відсутність трудових ресурсів та необоротних активів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання робіт (надання послуг) інших осіб.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки є протиправними, а тому не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ТОВ «Рафіас-М» Договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Рафіас-М» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «ЕДШОТ», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДШОТ» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.