Рішення

від 04.10.2013 по справі 1005/9190/2012

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/359/142/2013

1005/9190/2012

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2013 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченка Д.В.

за участю секретаря Колісник О.В.

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову послалась на те, що за час шлюбу з відповідачем вони набули у власність спірний житловий будинок, у зв'язку із чим він вважається об'єктом їх спільної сумісної власності. Посилаючись на ст. 22, 25 КпШС, ст. 69, 70 СК України, з рахуванням доповнень та уточнень позовних вимог, позивач просить суд визнати житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та в порядку поділу визнати за позивачем право власності на ? частину спірного житлового будинку та визнати за відповідачем право власності на ? частину житлового будинку.

Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи сторони не з'явились, у своїх заявах від 04.10.2013 року позивач та відповідач просили суд розглядати справу без їх участі.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі з 16.07.1988 року по 30 січня 2008 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.

Також встановлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 18.10.2002 року №4953 ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ№567601 від 14.10.2011 року, з якого вбачається що останньому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0630 га для будівництва та обслуговування жилого будинку , господарських будівель та споруд, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 3220882601:01:004:0012.

На зазначеній земельній ділянці у 2002 році був збудований житловий будинок (АДРЕСА_1), що підтверджується будівельним паспортом на будівництво будинку в АДРЕСА_1 , технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок інвентаризаційна справа №970 реєстровий №1016 від 06.10.2010, звітом про проведення технічного обстеження житлового будинку 2010 року, висновком експерта від 02.07.2013 №2273/13-43 та не заперечується сторонами у справі.

25.02.2003 року на підставі заяви відповідача Виконавчим комітетом Гнідинської сільської ради №12 від 25.02.2003 року прийнято рішення про оформлення за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок який збудований у 2002 році і який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, доручено Бориспілсьькому районному БТІ видати свідоцтво на право власності на даний будинок.

На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Гнідинської сільської ради 17 грудня 2010 року БТІ зареєструвало за відповідачем право власності на спірний житловий будинок та видало відповідне свідоцтво.

Встановлення судом часу завершення спорудження житлового будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України від 16 січня 2003 року N 435-IV, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

До часу набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в Україні діяли нормативно правові акти які регулювали відносини реєстрації будівель, споруд, проте виникнення права власності на будинки і споруди не залежало від державної реєстрації.

В п. 3.1 Інформаційного листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року зазначено, що при вирішенні спорів про визнання права власності на майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року № 553-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили) (п.3 Інформаційного листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року)

Судом встановлено, що спірний житловий будинок був збудований у 2002 році і саме у 2003 році, тобто до часу набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було вирішено питання про оформлення права власності за відповідачем на даний будинок.

За змістом ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. 16, 17 Закону України "Про власність" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Спільна сумісна власність виникає і тоді, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу. (п. 4 Постанови Пленуму ВСУ N 7 від 04.10.91 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок).

Як вказав Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. При цьому підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю.

Враховуючи те, що спірний житловий будинок було побудовано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, зазначений будинок є їх спільною сумісною власністю, а тому вимога про визнання житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача про те, що право власності на житловий будинок у відповідача виникло з моменту державної реєстрації такого права у 2010 році, тобто в період коли шлюб між сторонами вже було розірвано, оскільки такий висновок не ґрунтується на нормах законодавства, яке діяло на час завершення спорудження житлового будинку.

Судом відхиляються показання допитаного у суді свідка ОСОБА_3, оскільки даний свідок пояснив суду лише про те, що вона знає, що земельну ділянку на якій стоїть будинок подарував відповідачу батько, кошти на будівництво спірного будинку також виділяв переважно батько, саме він займався будівництвом та наймав робітників. Позивач та відповідач лише добудовували будинок, робили внутрішні роботи, підводили комунікації.

Згідно із ст. 370 ЦК України та ст. 70 СК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

За таких обставин, позовна вимога про визнання за позивачем в порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності, права власності на ? частину житлового будинку та визнання за відповідачем права власності на іншу ? частину житлового будинку підлягає задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача 214,60 грн. судового збору, 7344 грн. витрат пов'язаних з проведенням експертизи.

Керуючись ст. 88, 208, 213-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 214,60 грн. судового збору, 7344 грн. витрат пов'язаних з проведенням експертизи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д.В. Ткаченко